Кожедуб Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Кожедуб Иван [Справочник-дайджест] 22 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


КОЖЕДУБ Іван Микитович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Військовий льотчик.

З селянської родини.

Народився 8 червня 1920 р. в с. Ображіївці (нині – Шосткінський район Сумської області

України).

Помер 8 серпня 1991 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Закінчив Шосткінський хіміко-технологічний технікум (1940), Чугуївське військове авіаційне

училище льотчиків (1941), Військово-повітряну академію (1949), Військову академію Генштабу

(1956).

Служив іструктором-пілотом Військової авіаційної школи пілотів (1941-1942), старшим

льотчиком, командиром ланки, командиром авіаційної ескадрильї, заступником командира полку

на Воронезькому, Степовому, 2-у Українському, 1-у Білоруському фронтах (1943-1945), 1-й

заступник командуючого авіацією Московського військового округу (1964-1971), в центральному

апараті ВПС (1971-1978), в Групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР (з 1978).

За роки війни здійснив 330 бойових вильотів, провів 120 повітряних боїв, особисто збив 62 літаки

противника, не враховуючи 2 американських P-51, які атакували його першими.

Тричі Герой Радянського Союзу (двічі – 1944; 1945).

Кавалер 2 орденів Леніна, 7 орденів Червоного Прапора, ордена Олександра Невського, 2 орденів

Червоної Зірки, ордена Вітчизняної війни 1 ступеня, ордена «За службу Батьківщині в Збройних

Силах СРСР» 3 степеня, низки медалей.

Маршал Радянського Союзу (1985).

Наш земляк автор книг «Служу Батьківщині» (1949), «Вірність вітчизні» (1967).

Бронзовий бюст К. встановлено в с. Ображіївка Сумської області. Пам’ятник (виколка на міді) –

на території Харківського інституту льотчиків (1995).

Ім’я уславленого земляка носить Шосткінський хіміко-технологічний коледж, тут також відкрито

меморіальний музей.

К. – почесний громадянин міст Чугуїв, Куп’янськ, Суми (усі – Україна), Калуга (Росія), Бєльці

(Молдова).

Літак К. (Ла-7, бортовий № 27) експонується в музеї ВПС Росії в Моніно.

На честь 85-річчя з дня народження героя постановою Верховної Ради України була передбачена

ціла низка ювілейних заходів, серед яких і спорудження пам’ятника льотчику в м. Київ та

присвоїти його ім’я одній з вулиць столиці (2005). На жаль, цього не зроблено.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Г. Жуков, В. Сталін, О. Євстигнєєв, В. Громаківський, О.

Щербаков та ін.


***

НЕ ВИЛАЗИВ БИ З ЛІТАКА

, з професійного кредо І. Кожедуба

Дозволили б, здається, не вилазив би з літака. Сама техніка пілотування, шліфовка фігур

доставляють мені ні з чим не порівнянну радість.

КРАЩИЙ З КРАЩИХ, з книги М. Бодрихіна «Радянські аси»

З початком Великої Вітчизняної війни разом з авіашколою Кожедуба евакуювали до Середньої

Азії. Після численних рапортів із проханням відправити на фронт це бажання задовольнили. У

листопаді 1942 року сержант Кожедуб прибув в Іваново в 240-й винищувальний авіаційний полк

302-ї винищувальної авіаційної дивізії. У березні 1943-го він вилетів на Воронезький фронт.

Свій перший бойовий виліт зробив 26 березня, але невдало: Ла-5 (бортовий № 75) одержав

ушкодження в бою, а при поверненні ще й був обстріляний радянською зенітною артилерією. На

превелику силу Кожедуб довів винищувач до аеродрому і здійснив посадку. Місяць літав на

старих машинах, поки не одержав новий Ла-5.

Бойовий рахунок молодший лейтенант відкрив 6 липня на Курській дузі, збивши бомбардувальник

Ju-87. Наступного дня збив другий, а 9 липня відразу – 2 винищувачі Me-109.

…З травня 1944 року Іван Микитович воював на Ла-5ФН (бортовий № 14), побудованому на

засоби колгоспника Сталінградської області В. В. Конєва. Через кілька днів збив на ньому Ju-87.

Протягом 6 наступних днів збив ще 7 літаків.

…У серпні був призначений заступником командира 176-го гвардійського полку. В цей час полк

був переозброєний на винищувачі Ла-7. Кожедубу дістався літак з № 27, на якому він воював до

кінця війни.

… Якось у бою над територією супротивника Ла-7 Івана Микитовича був підбитий. Коли стих

двигун, Кожедуб, аби не потрапити в полон, вибрав собі на землі ціль і почав на неї пікірувати.

Коли до мети залишилося зовсім небагато, двигун раптом знову запрацював. Тоді Кожедуб вивів

літак з пікірування і благополучно повернувся на свій аеродром.

12 лютого 1945 року в парі лейтенантом В. А. Громаківським він патрулював над переднім краєм.

Виявивши групу з 13-и FW-190, наші льотчики негайно атакували їх і збили 5 літаків

супротивника. Три з них на рахунку Кожедуба , а два – його відомого.

15 лютого над Одером Кожедуб збив реактивний винищувач Me-262 унтер-офіцера К. Лянге.

Останній свій бій, в якому збив 2 FW-190, провів у небі Берліна.

За усю війну жодного разу не був збитий сам. Він по праву вважається кращим асом авіації

союзників.


ДРУГИЙ БАТЬКО, зізнання В. Ляхова

Мій кумир – тричі Герой Радянського Союзу льотчик Кожедуб. І в пресі мене, до речі, часто

називали «космічними Кожедубом».

Я добре знав його, і ми разом брали участь в багатьох зустрічах, конференціях. Для мене і для моєї

професії – Кожедуб, мов другий батько!


ЗА НИМ ПРИЙШЛИ ВНОЧІ, з книги О. Щербакова «Пілоти, літаки, випробовування»

Хочу переказати неординарний епізод, розказаний ним на одній із зустрічей однополчан. Цей

епізод відбиває деякі риси нашого життя за Сталіна.

Іван Микитович – уже тричі Герой Радянського Союзу – служить у Московському військовому

окрузі, а командує авіацією округу Василь Сталін. Василь, віддам йому належне, розумів, що

значить гарні пілоти, і зібрав у столичний округ частини й окремих пілотів, котрі найбільше

відзначилися на війні.

…У 1950 році Кожедуб із дружиною відпочиває в санаторії в Кисловодську. Далі по пам’яті

відтворюю його розповідь.

«Пізно вночі – стукіт у двері. Відчиняю. Переді мною – волошковий кашкет співробітника

держбезпеки.

– Товариш Кожедуб! Рушайте за мною.

Одягся, вийшов. Біля під’їзду – авто. В ньому – другий волошковий кашкет. Сидячи між ними, запитую:

– Братики, за що?

Вони мовчать. Їдемо. Під’їжджаємо до будинку міському. Ага! Виходить, не у в’язницю. Уже

легше. Входимо в кабінет першого секретаря.

– Кожедуб доставлений! – рапортує кашкет.

– Вас до урядового зв’язку, – звертаючись до мене, говорить секретар.

У слухавці голос Васі:

– Ваня! – Довга матірна тирада! – Є робота. – Ще тирада. – Негайно вилітай до Москви! Щоб

завтра був у мене!

Так відбулося моє призначення командиром дивізії в Корею».

Що сказати про цей епізод? Звичайно, полковник Кожедуб за правилами субординації міг послати

волошковий кашкет у званні капітана досить далеко, але радянська людина того часу знала, що

означають кольори кашкетів.

Викликаючи на зв’язок настільки брутальним чином тричі Героя Радянського Союзу, Вася,

імовірно, наслідував батька, котрий вважав за необхідне тримати навколишніх у напрузі і трепеті.


ПАМ’ЯТНИКА ЧОМУСЬ НЕ ВСТАНОВЛЮЮТЬ, з статті Г. Гаєвської «Три монументи»

П’ятеро митців працювали над скульптурою Івана Кожедуба, єдиного в Україні тричі Героя

Радянського Союзу. …Один зі скульпторів «побачив» легендарного льотчика під час відпочинку

між боями. Молодий досвідчений воїн у гімнастерці й галіфе сперся на накритий маскувальною

тканиною літак ЛА-7.

Інші два автори, чиї імена закодовано шестизначними цифрами, приблизно в одному ракурсі

зобразили героя в повний зріст. Він пильно дивиться в небо, ніби спостерігає за польотом рідної

ескадрильї, лівою рукою прикриваючи очі від сонця. Лише обмундирування різне. В одному

варіанті польова солдатська форма, в другому – льотний комбінезон. Решта деталей – шолом, шкірянка й планшетка – майже однакові.

Є й такий варіант: маршал авіації Кожедуб стоїть на злітній смузі, замріяно дивлячись в мирну

синю далечінь...

Перемогли скульптори Олександр Шлапак і Леонід Маленький, котрі зобразили Кожедуба в

динаміці. Права рука вбік, коротенька курточка з’їхала з плечей, шолом на потилиці, на чоло

спадає буйний чуб. Груди прикрашають три Золоті Зірки. На високій халяві кирзового чобота

закріплено планшетку. За спиною прославленого аса аеродром, з якого здіймається залізний птах...

Бронзовий монумент на гранітному постаменті планують встановити біля входу до Державного

музею авіації на вулиці Медовій. Але...

– У жодному разі пам’ятник тричі Герою Радянського Союзу Іванові Кожедубу не слід виносити

на околицю столиці, – зауважує інвалід Великої Вітчизняної війни першої групи Григорій

Гаращенко. – Його місце, на мою думку, в сквері біля Палацу одружень, що на проспекті

Перемоги. Тоді квіти біля підніжжя будуть увесь рік.

Я не раз бачив Івана Микитовича в бою. Зустрічався з ним і в мирний час. Він не носив галіфе.

Мені запам’ятався саме в комбінезоні, унтах, шоломі та льотній шкірянці. Тому й скульптура така

мені сподобалася найбільше. Тільки треба поставити її біля літака, на якому льотчик бив ворога

над Дніпром. Взагалі ідею увічнення пам’яті аса та його безсмертного подвигу обговорювали ще

секретар ЦК КПУ Петро Шелест, відомий авіаконструктор Олег Антонов, ветеран Третьої

гвардійської танкової армії та керівник конструкторського бюро контрольних приладів Ігор

Ястребов. Добре, що їхня мрія збувається...


ХОЧ НЕ ПОТРАПИВ ДО МУЗЕЮ РАДЯНСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ, з статті В. Стуса і І.

Константинової «Іван Кожедуб повернувся... через інтернет»

У міру того, як офіційна історія відмовилася від терміну «радянський народ», поступово

проводить заміщення Великої Вітчизняної Війни на просто Другу світову, всі герої радянської

епохи, і вигадані радянською пропагандою, й справжні, опиняються наче в підвішеному стані. Яку

країну вони представляли? За що воювали? З якими лозунгами виявляли масовий героїзм і йшли

на смерть? Усе це вже не актуально, оскільки не має прямого відношення до національно-

визвольного руху українського народу.

...Тож Івану Микитовичу ще пощастило. Про нього б просто забули. А, може, могли б і зробити

окремий стенд у музеї радянської окупації.

А може, й справді час змінити своє ставлення до героїв минулих часів? Тим паче, що стала

відомою правда про нових героїв, яка спотворювалася й замовчувалася радянською пропагандою.

Чи не час робити акцент на своїх героях, які боролися за незалежність України?

Тоді поясніть, чому настільки популярні в Німеччині імена Ралля, Руделя, Хартмана? У Фінляндії

– Ютілайнена. У Японії – Сабуро Сакаї, інших асів і, хоч як це дивно, пілотів-камікадзе. Про них

видають книжки масовими накладами, знімають фільми, сайти, присвячені їм, мають високі

рейтинги відвідуваності. Ці прізвища знає кожний школяр, їх поважають як легендарних героїв.

Нікому не спаде на думку, наприклад, покладати на льотчиків-винищувачів відповідальність за

лиходійства фашизму.

Та що там у Західній Європі! На найбільшому книжковому ринку Києва перелік видань про

німецьких героїв східного фронту, історичні дослідження й мемуари обчислюються десятками.

Аж ніяк не дешеві книжки видаються багатотисячними накладами. І це нормально – в умовах

ринку образ справжнього героя завжди був комерційно запитаним.

У цьому плані радянським ветеранам пощастило менше.


МЕНШЕ ЛАЙТЕСЯ, бувальщина

Коли І. Кожедуба нагороджували другою золотою Зіркою Радянського Союзу, всесоюзний

староста Михайло Калінін сказав: «Добряче воюєте, товаришу Кожедуб. Але у мене до вас велике

прохання: менше лайтеся в ефірі матом».