Клюшников Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

КЛЮШНИКОВ Іван Петрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник. Криптонім – -Ө-.

З поміщицької родини.

Народився 2 (14) грудня 1811 р. на х. Криничках Сумського повіту Слобідсько-Української

губернії Російської імперії (нині – Тростянецький район Сумської області України).

Помер 16 (28) лютого 1895 р. на х. Криничках Сумського повіту Слобідсько-Української губернії

Російської імперії (нині – Тростянецький район Сумської області України). Похований на

сільському цвинтарі.

Навчався в Московських губернській гімназії (1825-1828), університеті (1828-1832).

Працював приватним вчителем, викладачем Московського дворянського інституту (1838-1839).

Друкувався в журналах «Вітчизняні нотатки», «Телескоп», «Московський спостерігач»,

«Сучасник», «Російський вісник».

Як літератор дебютував в журналі «Московський спостерігач» віршем «Мідний вершник.

Усвідомлення Росії біля пам’ятника Петру Великому» (1838).

Потім настала черга віршів «Я тебе не кохаю», «Я вже давно за сльози захопленості» (обидва –

1838), «Їй», «Нічні роздуми», «Коли горя злодійським запалом», «Претензія», «Пісня» (усі –

1840), «Вечір», «Nova ars poetica» (обидва – 1880).

Перу нашого земляка належать поезії «Огляд всесвітньої історії», «Нічна молитва», «Життя»,

«Мій геній», «Беатріче», «Ранковий дзвін».

К. – також автор повість оповідання «Привид першого чоловіка, або Одружена вдовиця» (1841),

«Любовна казка» (1849).

Лірика К. носить переважно філософський-романтичний характер.

Вірші «Уранішній дзвін» і «На смерть дівчата» Л. Лангер поклав на музику.

Особисте життя нашого земляка, зважаючи на його характер іпохондрика, не було простим. Не раз

він мав психічні розлади, розсварювався з друзями. Під час одного, як він сам це називав

«схиблення», К. залишає російську столицю і їде в Україну, де й живе впродовж сорока років, тільки зрідка залишаючи родинний маєток. Про цей період невідомо майже нічого.

Життю К. присвятив свої книги Є. Ткаченко: «Серце проситься кохати. Поезія. Проза. Листи»

(1993), «Іван Клюшников: доля і творчість» (1995).

Серед друзів та близьких знайомих К. – І. Тургенєв, О. Бодянський, К. Аксаков, Ю. Самарін, Т.

Грановський, Я. Невєров, В. Красов, Я. Полонський, В. Боткін, М. Станкевич, І. Панаєв, М.

Катков, К. Леонтьєв, М. Бакунін, В. Бєлінський та ін.

***

САМ СЕБЕ НЕ РОЗУМІЮ,

з життєвого кредо І. Клюшникова

Я себе розумію якось дивно, і чим більше тлумачу, тим більше затемняю свої переконання.

ЗАКРИЛИСЯ ОЧІ, з вірша І. Клюшникова «На смерть дівчини»

Закрылись прекрасные очи,

Поблекли ланиты ее,

И сумраком вечныя ночи

Покрылось младое чело.

Ты счастья земного не знала,

Одним ожиданьем жила,

Любила – любя, ты страдала,

Страдая – в могилу сошла.

Я РОЗУМІЮ, з вірша І. Клюшникова «Їй»

Я понимаю взор твой страстный,

Я знаю смысл твоих речей:

Я вижу всё... Но, друг прекрасный,

Я не прошу любви твоей!

Тоску души моей холодной

Она не в силах исцелить:

Я не могу любить свободно,

Я не могу, как ты, любить.

...............................................

Непостижимой, тайной силой

Она везде, всегда со мной –

И на груди твоей, друг милый,

Я стал бы думать о другой!

ЗБЛИЗЬКА ПОНЮХАТИ ХМАРУ, вірш І. Клюшникова «Претензії»

Наш век чудак – и совершенства

У нас престранный идеал:

Мы даром не хотим блаженства,

Мы все страдаем наповал.

У всякого свое страданье,

У всякого в душе разлад;

Тот страждет желчью от маранья,

Тот сам марает невпопад.

Тот от занятий, тот от скуки,

А в том сомненья завелись.

Тому не поддались науки,

Тому красотки не дались.

Тот всем хорош, да денег мало,

Тот с деньгами, да без зубов;

И все хотят, во что б ни стало,

Вблизи понюхать облаков.

ДО МАСОНІВ НЕ НАЛЕЖУ, письмове пояснення-зобов’язання І. Клюшникова

Я, підписаний нижче, цим оголошую, що я ні до якої масонської ложі і ні до якого таємного

товариства ні усередині імперії, ні поза нею не належу і зобов’язуюся надалі до них не належати і

ніяких стосунків з ними не мати.

1828 року, жовтня 4 дня.

ГІРКО ПЛАКАВ ЦІЛИЙ ВЕЧІР, з листа Т. Грановського М. Станкевичу

Клюшников