Шренк Леопольд (fb2)

- Шренк Леопольд [Справочник-дайджест] 22 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:



ШРЕНК Леопольд Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Етнограф, географ, зоолог, натураліст. Автор наукового терміну «палеоазіатські народи»; автор

перших словників гіляків (нівхів), айнів, ульчів; перший директор музею антропології і етнографії

на теренах Російської імперії (1879).

З поміщицької родини. Батько, Шренк І., – поручик царської армії.

Народився 24 квітня (6 травня)1826 р. в маєтку Хітені Сумського повіту Харківської губернії

Російської імперії (нині – Сумська область України ).

Помер 8 (20) січня 1894 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Смоленському цвинтарі.

Закінчив московський приватний пансіонат Чермака (1845), Дерптський університет (1850),

стажувався в Берлінському і Кенігсберзькому університетах (1850-1852).

Працював ад’юнктом (1854-1863), екстраординарним (1863-1865), ординарним (1865-1894)

академіком Петербурзької академії наук, директором Петербурзького музею антропології і

етнографії (1879-1894).

Учасник експедиції на Амур та Сахалін (1854-1856).

Академік Петербурзької академії наук (1863).

Почесний член Уральського товариства любителів природи (1871).

Почесний член Віденського орнітологічного товариства (1882).

Член-кореспондент Американського товариства орнітологів (1883).

Почесний член Італійського товариства антропології, етнології і порівняльної психології (1884).

Почесний член Берлінського географічного товариства (1889).

Член-кореспондент Віденського антропологічного товариства (1890).

Почесний член Віденського антропологічного товариства (1893).

Член Конференції Миколаївської морської академії (1877).

Кавалер орденів св. Володимира 4-го (1857) і 3-го (1871) ступенів, св. Станіслава I-го ступеня

(1877).

Кавалер Костянтинівської золотої медалі (1870).

Друкувався в журналах «Нотатки імператорської академії наук»,

Як учений дебютував дослідженням «Ueber die Luchsarten des Nordens und ihre geographische

Verbreitung» (1850).

Потім настала черга наступних доробків: «Нарис фізичної географії Північно-японського моря»

(1869), «Про течії Охотського, Японського і суміжних з ними морів: за термометричними

спостереженнями, виконаними російськими військовими човнами» (1874), «Про інородців

Амурського краю» (1883), чотиритомника «Reisen und Forschungen im Amurlande in den Jahren

1854-1856» (1858-1895).

Перу Ш. також належить низка праць, присвячених вивченню побуту сибірських самоїдів та

інших народностей.

Іменем нашого земляка названі осетер, полоз, низка рослин Далекого Сходу.

Його ім’я носить один з хребтів і вершина Західно-Сахалінських гір.

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – К. Бер, В. Радлов, Ф. Овсянніков, М. Міклухо-Маклай, О.

Штраух, Ф. Руссов, Г. Гельмерсен, П. Супруненко, А. Шіфнер, І. Поляков, Е. Ухтомський, Я.

Шишмарьов, І. Мінаєв, О. Штакельберг, Д. Клеменц та ін.


***

БІЛА ПЛЯМА ЦИВІЛІЗАЦІЇ

, з професійного кредо Л. Шренка

Якщо про деякі народи відсутні історичні дані, висхідні до глибокого минулого, то про айнів

взагалі нічого сказати.

КОЛУМБ ДАЛЕКОСХІДНОЇ ЕТНОГРАФІЇ, з оцінки діяльності Л. Шренка Л. Штернбергом

Шренк справді може бути названий Колумбом етнографії Приамурського краю.


ГУЧНА ПОПУЛЯРНІСТЬ В ЄВРОПІ, з листа керівництва Петербурзької академії наук

міністрові народної освіти Російської імперії в 1885 р.

Ординарний Академік Імператорської Академії наук по частині зоології Дійсний Статський

радник Шренк, перебуваючи близько тридцяти двох років на службі по Академії, спершу як її

мандрівник для дослідження Охотського моря, берегів Східного Сибіру і колишніх російських

володінь в Америці, протягом цього часу надав своєю діяльністю багатобічні і важливі послуги

науці, котрі доставили його імені гучну популярність у всіх вчених колах Європи, як одного з

кращих знавців зоології, фізичної географії і антропології. Численні його твори, що з’явилися

переважно у виданнях Академії, збагатили зазначені галузі знання новими фактами і висновками,

в першу чергу такими, які стосуються природи різних малодосліджених частин Росії.

Серед цих праць, за одностайним визнанням усього ученого світу, найважливішим вважається

багатотомний твір про Амурський край, заснований на зроблених п. Шренком під час його

подорожі туди в 1853-1857 роках спостереженнях і на зібраних там природно-історичних і

етнографічних колекціях, що склали вельми важливий приріст для Музею Академії. Твір цей

розкрив перед ученим світом фізичні умови, фауну, флору, інородницький побут і мови однієї з

цікавих околиць Імперії, в ту пору, коли ця країна, тільки-но приєднана до наших володінь, ще не

втратила нічого з своїх відмітних особливостей. Відрізняючись багатством змісту і чудовою

розробкою зібраних даних, за всією справедливістю, повинно бути визнано одним з найцінніших

внесків до наукової літературу новітнього часу.


ЗІБРАНІ НАЙБАГАТШІ КОЛЕКЦІЇ, зі спогадів В. Радлова

Оглянувши нині детально увірений моєму управлінню Музей етнографії і антропології, я

переконався в надзвичайному багатстві зібраних в ньому колекцій...

Хто знає скрутне становище, в якому перебував цей Музей, ...може лише дивуватися, як

турботами колишніх директорів вдалося зібрати таку безліч дорогоцінних предметів.


ЦІКАВІШЕ, НІЖ В «КУНСТКАМЕРІ», з книги О. Єлисєєва «З історії культури»

Серед численних музеїв нашої північної столиці найменшою увагою публіки користується

етнографічний музей Академії наук, про саме існування якого багато навіть з освічених людей

навряд чи й підозрює; тим часом цей музей, який займає вельми скромне приміщення, порівняно з

зоологічним музеєм, котрий користується гучною популярністю і носить ще з петровських часів

назву Кунсткамери, заслуговує набагато більшої уваги публіки вже хоча б тому, що він

присвячений не тваринам, а «цареві природи» – людині.


НАВКОЛОСВІТНЯ ПОДОРОЖ, з нарису О. Токранова «Шренк Леопольд Іванович»

Морське міністерство готує до відправки з різноманітними вантажами три парусні човни для

відвідин Камчатки і Російської Америки. Воно пропонує Академії наук відрядити з ними групу

натуралістів для опису далекосхідних берегів.

Одним з цих натуралістів став Л. І. Шренк, який на фрегаті «Аврора» вийшов з Кронштадта в

навколосвітнє плавання. Судно йшло звичайним морським шляхом через Англію, Ріо-де-Жанейро,

навколо мису Горн в Петропавловськ-Камчатський. Пересівши там на корвет «Олівуца», Л. І.

Шренк з товаришами висадився в затоці Де-Кастрі. Звідси на шхуні «Схід» експедиція пройшла з

детальним обстеженням берегів (фізична географія, геологія, рослинність, тваринний світ, побут

місцевих народностей тощо) до гирла Амура.

На початку серпня 1854 р. Л. І. Шренк з супутниками досягли поста «Миколаївський» і зробили

його своєю базою. Всю осінь і зиму вони досліджували околиці поста і береги Сахаліну.

Весною 1855 р. Л. І. Шренк разом з іншими членами експедиції відправився човнами Амуром,

виконуючи докладний опис місцевості. Учені вивчали флору і фауну, збирали колекції рослин і

тварин, спостерігали за життям місцевого населення.

Дійшовши до гирла р. Уссурі, вони піднялися нею до гирла р. Хор. Восени знову повернулися до

Миколаївського поста. У зимовий період Л. І. Шренк самостійно здійснив декілька екскурсій на о-

в Сахалін.

Закінчивши дослідження, весною 1856 р. експедиція Л. І. Шренка з великим вантажем природно-

історичних колекцій попрямувала «сухим шляхом» до Петербургу. Лише у січні 1857 р. вони

досягли столиці, завершивши, таким чином, свою навколосвітню подорож.


ДОРОБОК СТАВ НАСТІЛЬНОЮ КНИГОЮ НАТУРАЛІСТІВ, з монографії А. Решетова

«Шренк Леопольд Іванович»

Уперше в науковій етнографічній літературі Л. І. Шренк дав докладний опис господарської

діяльності, культури і побуту народів амуро-сахалінського регіону. Особливу увагу він приділив

виявленню взаємозв’язків між культурами і народами цього далекого краю за широкого

використання етнографічних, лінгвістичних й інших матеріалів і порівняно-етнографічного

методу.

До Л. І. Шренка наука не мала в своєму розпорядженні таких повних і докладних відомостей про

етнічний склад народів Далекого Сходу. Він запропонував першу класифікацію тунгусо-

маньчжурських мов.

Самостійну наукову цінність представляє складена ним етнографічна карта Нижнього Приамур’я.

Про не скороминущу цінність дослідження Л. І. Шренка свідчить той безперечний факт, що вона і

в наші дні є настільною книгою дослідників етнографії, антропології і археології Далекосхідного

краю.

Зберігають значення для історії науки його ідеї. Так, цікавлячись питаннями етнічної історії

Сибіру, він звертав увагу на важливість вивчення слідів перебування стародавніх юкагірів, які

жили колись по Яні, Індігірці, Колимі та їх притоках і які пішли звідти на північ, у тому числі й на

острови Льодовитого океану, тунгусів, котрі під тиском насувалися на них, і якутів, а потім і

російських прибульців. Розкриття цих слідів за своїм значенням для антропології і етнології він

порівнював з вивченням вимерлих тварин для зоології.


ДАЛЕКОГЛЯДНА ДУМКА, з дослідження Г. Василевича і М. Левіна «Оленячий транспорт»

Ще Л. Шренк свого часу висловив думку про те, що чукчі і коряки запозичили оленярство у

тунгуських народів. Наявні в нашому розпорядженні нові матеріали дозволяють повернутися до

цієї гіпотези.

За всієї відмінності чукотсько-коряцького і тунгуського оленярства у них є й загальні риси:

наприклад, така деталь, як проходження повідця справа. Можна, мабуть, пов’язувати й

розташування на жіночих нартах справа у чукчів і коряків з таким же розташуванням на нартах у

ілімпійських евенків і з розташуванням справа у всіх тунгуських народів. Істотно вказати і на

спільність деяких термінів, котрі стосуються оленярства.

Схожість в деталях і термінологічна спільність навряд чи можуть бути пояснені інакше, як

реальними історичними зв’язками між далекими предками сучасних чукотсько-коряцьких і

тунгуських груп.


БАГАТЮЩИЙ ВНЕСОК ДО СКАРБНИЦІ НАУК, з промови Ф. Овсяннікова під час похорону

Л. Шренка

Росії щоразу випадала щаслива доля при розповсюдженні цивілізації на нові території...

здійснювати багаті внески до скарбниці наук, посилаючи наукові експедиції для всебічного

дослідження краю. Перші дослідники нової країни завжди пожинають найбагатші наукові жнива.

Їх імена нерозривно зливаються з цією країною і залишаються відомими віддаленому потомству.

До таких імен піонерів науки належить й ім’я Леопольда Івановича Шренка. Він зробив багато

цікавих спостережень в Приамурському краї і привіз звідти цінні колекції, значна частина яких

була оброблена ним самим.


ЗАПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДЕЙ, з книги Л. Мері «У пошуках втраченої посмішки»

Ступінь спорідненості між коряками і чукчами приблизно та ж, як і між естонцями та фіннами,

тобто коряки і чукчі можуть розмовляти один з одним без перекладача, у них багато спільного в

матеріальній і духовній культурі, та й антропологічні відмінності у них відсутні.

Спорідненість же їх з ітельменами виявляється, навпаки, лише у мові, і помітить це хіба що фахівець.

Всі три народи відносяться до так званої палеоазіатської групи, але це мало що означає. Як відомо, Леопольд Шренк відніс до палеоазіатів десять народів Північної Азії, які лінгвісти минулого

століття не зуміли пов’язати з жодною мовною сім’єю. Таким чином, палеоазіати – це знаки

запитань, котрі залишилися після просіювання, і яких, мабуть, об’єднує лише те, що вони

(запитання – авт.) так і залишилися без відповіді.