загрузка...
Перескочить к меню

Чичибабин Алексей (fb2)

- Чичибабин Алексей [Справочник-дайджест] 20K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




ЧИЧИБАБІН Олексій Євгенович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Хімік, педагог, громадський діяч. Фундатор фармацевтичної галузі на теренах Російської імперії і

СРСР. В хімії існує науковий термін «реакція Чичибабіна».

З родини службовця. Батько, Чичибабін Є., – діловод Зіньківської дворянської опіки, секретар

Лубенської повітової земської управи.

Народився 17 (29) березня 1871 р. в с. Куземині Зіньківського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – Охтирський район Сумської області України).

Помер 15 серпня 1945 р. в м. Парижі (Франція). Похований на цвинтарі Сент-Женевьєв-де-Буа.

Закінчив Лубенську гімназію (1879-1888), фізико-математичний факультет Московського

університету (1888-1892).

Працював позаштатним практикантом хімічної лабораторії Московського державного

університету (1892), приватним учителем (1892-1895), лаборантом московського

Олександрівського комерційного училища (1895-1896), помічником завідуючого лабораторією

Товариства сприяння покращенню та розвитку мануфактурної промисловості в Москві (1896-

1899), асистентом кафедри неорганічної та аналітичної хімії Московського

сільськогосподарського інституту (1899-1908), завідуючим кафедрами Імператорського

московського технічного університету (1908-1911), викладав у Московському міському народному

університеті ім. Шанявського (1911-1919), Московському державному університеті (1919-1925),

інспектором Головного управління учбових закладів при Наркомосвіти РРФСР (1925-1930), в

лабораторіях М. Тіффано й Е. Фурно, Пастерівському інституті, «Коллеж де Франсі».

Академік Академії наук СРСР (1928-1936).

Член-кореспондент Туринської АН (Італія).

Почесний член Товариства російських хіміків в Парижі, Союзу російських дипломованих

інженерів Франції.

Лауреат Ленінської премії (1926).

Друкувався в газеті «Російські відомості», журналі «Державна фармакопея».

Як вчений дебютував доробком «Дія йодистого водню на пропілбензол» (1891).

Широко відома його підручник «Основні принципи органічної хімії» (1925), удостоєний премії ім.

Бутлерова. Як навчальний посібник книга була рекомендована свого часу у багатьох французьких

університетах.

В роки першої світової війни Ч. розробив технологію отримання саліцилової кислоти та її солей, а

також аспірину, салолу й фенацетину, медичні препарати на основі яких врятували життя тисячам

солдат.

В подальшому наш земляк відкрив явище фототропії (1919-1920), здійснив синтез піридину з

оцетного та мурашкового альдегідів у присутності аміаку (1924).

Без перебільшення Ч. – організатор фармацевтичної галузі СРСР. За його ініціативи створено

перший на теренах Російської імперії алкалоїдний завод (1917).

Був він і активним громадським діячем. Так, за участь в «студентських безладдях» його

виключали з університету (1890). На підставі того, що вченого запідозрили в «стосунках з

особами, що належать до антиурядових організацій», у нього вдома влаштували обшук й знайшли

«нелегальну літературу» (1908).

Ч. разом з В. Вернадським, К. Тімірязєвим та іншими подав у відставку на знак протесту проти

урядової політики в сфері вищої освіти (1911).

Не склалося, незважаючи на наявність високих звань й Ленінської премії, і з соціалізмом. Бо,

відмовившись свого часу від престижної посади екстраординарного професора Варшавського

університету тому, що це було пов’язано з переїздом в іншу країну (1905), через четверть століття

наш земляк не повернувся з відпустки до Франції (1930).

Спіткала вченого і особисті трагедії. Під час виробничої практики загинула його єдина донька-

студентка (1930). Сам він незадовго до смерті майже осліп.

У свою чергу, загальні збори АН СРСР, незважаючи на те, що звання академіка присвоюється

пожиттєво, позбавили його свого колегу (1936), а «всесоюзний староста» М. Калінін підписав

постанову ЦВК СРСР ще й про позбавлення радянського громадянства й заборону в’їжджати в

СРСР (1937).

Проте авторитет, у тому числі й міжнародний, нашого земляка був таким масштабним, що, на

відміну від інших «зрадників», прізвище Ч., незважаючи на традиційне замовчування, не щезло з

радянських біографічних видань: «… академік АН СРСР (1928–1936)».

Посмертно вченого поновили в дійсних членах академії наук Росії (1990).

До сьогодні двері лабораторії «Коллеж де Франс» прикрашає пам’ятна дошка, присвячена нашому

земляку, а в ніші поруч влаштована невелика експозиція, пов’язана з його працями.

Серед друзів та близьких знайомих Ч. – Ф. Гріньяр, О. Багдасар’янц, К. Барковський, В.

Марковников, І. Каблуков, М. Коновалов, В. Преображенський, І. Кнунянц, М. Бестужев, П.

Сергєєв, Є. Шемякін, Г. Челінцев та ін.


***

СПРАВЕДЛИВОСТІ НЕ ІСНУЄ

, з життєвого кредо

О. Чичибабіна

Справедливості не існує.

ЯКБИ УТІХА БУЛА МОЖЛИВА, лист О. Чичибабіна І. Каблукову від 21 червня 1930


Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...