загрузка...
Перескочить к меню

Чичибабин Алексей (fb2)

- Чичибабин Алексей [Справочник-дайджест] 20K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ЧИЧИБАБІН Олексій Євгенович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Хімік, педагог, громадський діяч. Фундатор фармацевтичної галузі на теренах Російської імперії і

СРСР. В хімії існує науковий термін «реакція Чичибабіна».

З родини службовця. Батько, Чичибабін Є., – діловод Зіньківської дворянської опіки, секретар

Лубенської повітової земської управи.

Народився 17 (29) березня 1871 р. в с. Куземині Зіньківського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – Охтирський район Сумської області України).

Помер 15 серпня 1945 р. в м. Парижі (Франція). Похований на цвинтарі Сент-Женевьєв-де-Буа.

Закінчив Лубенську гімназію (1879-1888), фізико-математичний факультет Московського

університету (1888-1892).

Працював позаштатним практикантом хімічної лабораторії Московського державного

університету (1892), приватним учителем (1892-1895), лаборантом московського

Олександрівського комерційного училища (1895-1896), помічником завідуючого лабораторією

Товариства сприяння покращенню та розвитку мануфактурної промисловості в Москві (1896-

1899), асистентом кафедри неорганічної та аналітичної хімії Московського

сільськогосподарського інституту (1899-1908), завідуючим кафедрами Імператорського

московського технічного університету (1908-1911), викладав у Московському міському народному

університеті ім. Шанявського (1911-1919), Московському державному університеті (1919-1925),

інспектором Головного управління учбових закладів при Наркомосвіти РРФСР (1925-1930), в

лабораторіях М. Тіффано й Е. Фурно, Пастерівському інституті, «Коллеж де Франсі».

Академік Академії наук СРСР (1928-1936).

Член-кореспондент Туринської АН (Італія).

Почесний член Товариства російських хіміків в Парижі, Союзу російських дипломованих

інженерів Франції.

Лауреат Ленінської премії (1926).

Друкувався в газеті «Російські відомості», журналі «Державна фармакопея».

Як вчений дебютував доробком «Дія йодистого водню на пропілбензол» (1891).

Широко відома його підручник «Основні принципи органічної хімії» (1925), удостоєний премії ім.

Бутлерова. Як навчальний посібник книга була рекомендована свого часу у багатьох французьких

університетах.

В роки першої світової війни Ч. розробив технологію отримання саліцилової кислоти та її солей, а

також аспірину, салолу й фенацетину, медичні препарати на основі яких врятували життя тисячам

солдат.

В подальшому наш земляк відкрив явище фототропії (1919-1920), здійснив синтез піридину з

оцетного та мурашкового альдегідів у присутності аміаку (1924).

Без перебільшення Ч. – організатор фармацевтичної галузі СРСР. За його ініціативи створено

перший на теренах Російської імперії алкалоїдний завод (1917).

Був він і активним громадським діячем. Так, за участь в «студентських безладдях» його

виключали з університету (1890). На підставі того, що вченого запідозрили в «стосунках з

особами, що належать до антиурядових організацій», у нього вдома влаштували обшук й знайшли

«нелегальну літературу» (1908).

Ч. разом з В. Вернадським, К. Тімірязєвим та іншими подав у відставку на знак протесту проти

урядової політики в сфері вищої освіти (1911).

Не склалося, незважаючи на наявність високих звань й Ленінської премії, і з соціалізмом. Бо,

відмовившись свого часу від престижної посади екстраординарного професора Варшавського

університету тому, що це було пов’язано з переїздом в іншу країну (1905), через четверть століття

наш земляк не повернувся з відпустки до Франції (1930).

Спіткала вченого і особисті трагедії. Під час виробничої практики загинула його єдина донька-

студентка (1930). Сам він незадовго до смерті майже осліп.

У свою чергу, загальні збори АН СРСР, незважаючи на те, що звання академіка присвоюється

пожиттєво, позбавили його свого колегу (1936), а «всесоюзний староста» М. Калінін підписав

постанову ЦВК СРСР ще й про позбавлення радянського громадянства й заборону в’їжджати в

СРСР (1937).

Проте авторитет, у тому числі й міжнародний, нашого земляка був таким масштабним, що, на

відміну від інших «зрадників», прізвище Ч., незважаючи на традиційне замовчування, не щезло з

радянських біографічних видань: «… академік АН СРСР (1928–1936)».

Посмертно вченого поновили в дійсних членах академії наук Росії (1990).

До сьогодні двері лабораторії «Коллеж де Франс» прикрашає пам’ятна дошка, присвячена нашому

земляку, а в ніші поруч влаштована невелика експозиція, пов’язана з його працями.

Серед друзів та близьких знайомих Ч. – Ф. Гріньяр, О. Багдасар’янц, К. Барковський, В.

Марковников, І. Каблуков, М. Коновалов, В. Преображенський, І. Кнунянц, М. Бестужев, П.

Сергєєв, Є. Шемякін, Г. Челінцев та ін.


***

СПРАВЕДЛИВОСТІ НЕ ІСНУЄ

, з життєвого кредо

О. Чичибабіна

Справедливості не існує.

ЯКБИ УТІХА БУЛА МОЖЛИВА, лист О. Чичибабіна І. Каблукову від 21 червня 1930 р.

Вельмишановний і дорогий Іване Олексійовичу!

Спасибі Вам за зворушливі слова про нашу трагічно загиблу Наташу. Ні я, ні Віра Володимирівна

не можемо зрозуміти, як може бути, що її вже немає, не можемо примиритися з цим. Навіщо і

куди зникла ця радісна багато обдарована істота в той момент, коли вона, здавалося,

найпотрібніша для життя?

Її поведінка перед смертю показала нам, який сильний характер був у неї: адже весь час вона

піклувалася про те, аби не дуже хвилювати нас; жодного стогону, ні тіні легкодухості. Навіщо ж

створювати таку прекрасну істоту, щоб знищити її раніше, ніж вона могла зробити в житті свою

справу?

Якби утіха була можлива, то Ваші слова були б одними з найутішливіших. Ви висловили те, що

ми, батьки, зрозуміли цілком лише в її передсмертні години. Спасибі за це, дорогий Івану

Олексійовичу. Ймовірно, вона відчувала Вашу симпатію, і з свого боку вона завжди ставилася до

Вас дуже тепло й говорила це часто нам. Дякую!

Душевно відданий вам О. Чичибабін.


ДОНЬКА ЗАГИНУЛА ВНАСЛІДОК НЕДБАЛОСТІ ІНЖЕНЕРА, з книги І. Кнунянца

«Лабораторія поблизу коров’ячого броду»

У них з Вірою Володимирівною довго не було дітей; коли народилася донька Наташа, Олексію

Євгеновичу було вже за сорок.

У 1930 році Наташа поступила в МВТУ, і її відразу послали практикуватися на Дорогомилівський

завод, в цех, де здійснювали сульфування нафталіну. А треба сказати, що ця реакція відбувається

при 180°С під тиском.

Цеховий інженер вирішив показати практикантці, як відбираються проби у ході процесу. Він

підвів її до автоклава і попросив робочого взяти пробу через нижній спуск. Вентиль виявився

забитим, і тоді ризикнули відкрити автоклав.

Інженер велів апаратникові зменшити тиск. І ось тут-то внаслідок волаючої недбалості обидва – і

інженер, і апаратник – не побачили, що труба, через яку здувають гази, теж забита. Вирішивши, що тиск вже впав, стали відкривати люк, проте ледве ослабили болти, як кришку зірвало і гарячу

масу, яка складається з олеуму, нафталіну і продуктів реакції, викинуло в приміщення.

Ви знаєте, що таке олеум, та ще гарячий? Цех миттєво заповнився їдким туманом, в якому місцеві

люди, обізнані, де вихід, зорієнтувалися швидко, а ось Наташа заблукала. Донька Олексія

Євгеновича не була боязкою – вона побігла до вікна, аби викинутися з другого поверху, однак

побачила, що під вікном стоять бутлі з кислотою. Тоді вона повернулася, стала шукати двері,

послизнулася і впала навзнак в калюжу олеуму.

Чоловіки тим часом похопилися її, повернулися до цеху, винесли дівчину. Однак роздягнути її й

негайно обмити, як було необхідно, посоромилися; стали чекати на швидку допомогу.

Тоді ще не вміли робити пересадку шкіри на великій поверхні. Наташа через декілька днів

померла.

Можете собі уявити, яким це було ударом для батьків.


ПОГРОЗИ МЕНЕ НЕ ЛЯКАЮТЬ, з відповіді О. Чичибабіна на вимогу М. Горбунова

повернутися до СРСР від 24 червня 1936 р.

Високошановний Миколо Петровичу!

Мені було сумно, що такого листа написали Ви, людина, до якої я добре ставився і до якого й

тепер зберігаю добрі відчуття.

Я думаю, що з мого боку не буде перебільшенням сказати, що впродовж мого життя я багато й

безкорисливо, тобто не із-за грошей чи почестей, працював для своєї батьківщини. Бажання

працювати для неї збереглося і в даний час.

…Який сенс не тільки для мене, але й для СРСР, коли залишок свого життя я витрачу, хоча і на

батьківщині, але на зусилля домогтися можливості працювати? Чи не краще не лише для мене, а й

для академії і для країни, якщо я завершу тут ще кілька цінних наукових праць? Реальні

можливості для цього є, і є те, чого я від життя бажаю і чого прошу...

Коли ж, врешті-решт, «країна» побажає зайнятися добиванням старого, який нікому шкоди не

робить, усе життя безкорисливо – не задля грошей і не задля шани – працюючого на користь

країни, нехай це робить.

…Тільки не розумію, кому і навіщо це потрібно?


ВИСТУПАВ ПРОТИ «КОЛЕКТИВНОГО ДИПЛОМА», з розвідки Г. Сидорова «Чичибабін

Олексій Євгенович»

На 1-й Всесоюзній конференції з питань вищої хімічної школи (1929) Чичибабін наполягав на

тому, що інженер-хімік найперше повинен мати широку теоретичну підготовку, а глибокі знання

виробничих процесів отримуються уже в ході його практичної діяльності. Проте конференція

визнала необхідним рухатися шляхом створення галузевих інститутів нового типу «для підготовки

фахівців …з більш різко вираженою спеціалізацією в коротший термін».

Незабаром в хімічних вузах стали вводити спеціалізацію вже на молодших курсах, була скасована

залікова сесія, виник лабораторно-бригадний метод, за якого учбовий процес будувався на

колективній діяльності студентів під керівництвом викладача, а успішний захист «колективного»

диплома забезпечував всім членам бригади, незалежно від їх індивідуальної підготовки,

закінчення інституту.

Чичибабін виступив проти такої реформи. У листі на ім’я голови Комітету з хімізації народного

господарства Я. Рудзутака він рішуче заявив, що реконструкція вищої хімічної школи, що

стихійно проводиться, значною мірою «може мати наслідком знищення вищої інженерно-хімічної

освіти в СРСР».


ПІДПАВ ПІД РЕПРЕСІЇ, з нарису В. Миленка «Трагічна доля»

Дізнавшись про рішення грудневої сесії Академії наук СРСР 1936 р. про виключення академіків

Іпатієва і Чичибабіна з її складу, Сталін остаточно переконався, що стара «норовиста» академія

стала слухняним знаряддям в його руках. У ній створилася обстановка, коли трагічна доля деяких

учених і навіть окремих наукових напрямів сприймалася покірливо. У такій ситуації вже легко

було знищити М. Вавілова і прославити Т. Лисенко, спрямувати гнів на цілі галузі знання.

Генетика стала першою репресованою наукою.




Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...