Хотовицкий Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ХОТОВИЦЬКИЙ Олександр Олександрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. Зарахований до лику святих Російською Православною Церквою (1994).

З родини священика-викладача. Батько, Хотовицький О., – ректор Волинської духовної семінарії.

Народився 11 лютого 1872 р. в м. Кременці Волинської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Тернопільської області України).

Розстріляний більшовиками восени 1937 р. Точні дата і місце поховання – не відомі (за однією з

версій, це – 19 серпня і московський Донський цвинтар).

Закінчив Волинську духовну семінарію, Петербурзьку духовну академію (1895).

Служив дяком (1895-1896), пресвітером (1896-1914) Нью-Йоркського храму святителя Миколая, настоятелем гельсінгфорських Успенського собору і Свято-Троїцької церкви (1914-1917), ключарем московських храмів Христа Спасителя (1917-1922) і Ризопокладання (1930-і).

Учасник Помісного Собору (1917-1918).

Друкувався в «Американському православному віснику», «Гельсінгфорському парафіяльному

аркушу».

Перу Х. належать брошура «Про молитву Ісусову. Оповідь про неї святих батьків Церкви і старечі

поради подвижників Божих», низка проповідей, праць богословського змісту, статей, присвячених

визначним подіям церковнопарафіяльного життя в Америці, а також віршів.

Уперше зазнав арешту за звинуваченням в порушенні декрету про відокремлення Церкви від

держави і школи від Церкви (1920).

Удруге – за викладання Закону Божого дітям (1921).

Утретє – «за намагання утримати в своїх руках церковні багатства і на ґрунті голоду звалити

радянську владу» (1922). За вироком суду одержав 10 років позбавлення волі з конфіскацією

майна і поразкою в правах на 5 років. Вийшов з ув’язнення за амністією (1923).

Учетверте заарештований як православний рецидивіст і на три роки відправлений в заслання до

Туруханського краю (1924).

Дні пам’яті К. – 21 листопада (4 грудня) і 25 січня (7 лютого).

Іменем нашого земляка названа одна з вулиць американського м. Джерсі-Сіті (2007).

Серед друзів та близьких знайомих Х. – М. Зіоров, С. Страгородський, М. Арсеньєв, І.

Громогласов, Л. Анохін та ін.

***

НЕ МАРНУВАТИ ЧАС,

з життєвого кредо

О. Хотовицького

Не марнувати час, берегти його!

БЕРЕЖЕМО ЗОЛОТНИК, А ВТРАЧАЄМО ПУД, з виступу О. Хотовицького на Помісному

Соборі 1917-1918 рр.

Навіть ми, священики, знайомі із слов’янською мовою, часто зустрічаємося з такими місцями

слов’янського тексту, які нам абсолютно незрозумілі, і замість свідомої молитви даремно

струшуємо звуками в повітря. Взагалі закривати двері православ’я відмовою запровадження

російської мови в богослужіння із-за краси форми слов’янської мови недоцільно.

Приклади перекладу деяких книг за кордоном дали блискучі результати. З достойності

слов’янської мови ще не витікає заперечення перекладу книг, а рівно богослужінь і молитов

російською мовою, бо таким чином ми бережемо золотник, а втрачаємо пуд.

ВОГОНЬ ЖИТТЯ, з щоденника О. Хотовицького

«Друзі, я втратив день!», – вигукнув один з кращих імператорів давнини, озирнувшись на минулий

день і побачивши, що нічого не зробив він за цей день доброго.

«Друзі, я втратив рік!», – із сумом повинні були б вигукнути багато з нас, проводжаючи старий рік

в могилу вічності і озираючись на пройдений нами в минулому році життєвий терен. Що зробили

ми доброго?.. На жаль!

«Друзі, я втратив життя!», – гірко вигукнемо ми в ту хвилину, коли перед нами з’явиться вісник

нашої смерті, і ми тривожним поглядом окинемо всю смугу... нашого земного життя: марно

погублений час! Майже ніде, майже ні в чому – просвіту, добра, істини.

«Друзі, я все втратив!», – ридатиме дух наш, коли сувій часу буде закінчено, коли весь всесвіт

буде покликаний до відповіді за всі роки, дні і миті життя людського, за всі справи, слова і

найзаповітніші думки, і коли побачимо ми, жахаючись, що книга життя нашого – це суцільний

морок, суцільна ніч. Втрачено все, немає повернення! Немає пощади!

Поки що не згас вогонь вашого життя, будьте обачні, щоб жодна мить його не втрачалася марно...

ВКЛАДАЄМО В РУКИ НОЖА, з статті О. Хотовицького «Денатурат»

Не проходить тижня щоб денатурат не згубив в Гельсінгфорсі дві-три жертви з росіян. До чого

образливо – не висловити навіть!

Не