Туманский Василий (fb2)

- Туманский Василий [Справочник-дайджест] 23 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:



ТУМАНСЬКИЙ Василь Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет.

З родини військових. Дід, Туманський В., – останній генеральний писар Гетьманщини.

Народився 28 лютого (11 березня) 1800 р. в с. Чарторигах Глухівського повіту Чернігівської

губернії Російської імперії (нині – с. Шевченкове Глухівського району Сумської області України).

Помер 23 березня (4 квітня) 1860 р. у власному маєтку в с. Панасівці Чернігівської губернії

Російської імперії Російської імперії (нині – Липоводолинський район Сумської області).

Похований у дворі місцевої школи.

Навчався в одній з харківських гімназії, петербурзькому Павловському училищі (1816-1818), паризькому «Коллеж де Франс» (1819-1821).

Працював чиновником канцелярії Новоросійського генерал-губернатора (1823-1828), дипломатом

в Молдавії (1828-1835), секретарем російського посольства в Константинополі (1835-1839), помічником статс-секретаря Державної Ради (1839-1846).

Один з засновників газети «Одеський вісник» (1827-1828).

Член Вільного товариства любителів російської словесності (1822).

Друкувався в газетах і журналах: «Український вісник», «Син Вітчизни», «Полярна зірка»,

«Новини літератури», «Північні квіти», «Московський вісник», «Сучасник», «Вітчизняні

нотатки», «Вранішня зоря», «Весняні квіти».

Як літератор дебютував в журналі «Син Вітчизни» віршем «Поле Бородінської битви» (1817).

Потім настала черга наступних доробків: «Милій дівчині», «Брату з села», «До Арк. Вас.

Кочубея», «Примара», «Елегія», «Послання до кн. М. Цертельова», «Священний союз народів»,

«Вік Єлизавети і вік Катерини», «Войнаровський», «Одеса», «Зінаїда», «Манценіл», «Грецька

ода», «Будинок на Босфорі», «До одеських друзів».

Перу нашого земляка в подальшому належать збірка «Вірші» (1881), «Вірші та листи» (1912).

Поезія Т. своєю простотою й гармонійністю нагадує пушкінську. Низка його творів покладена на

музику: «Ланка», «Для чого тобі промінь Сходу», «Чи ти не хочеш такого задоволення», «Як мила

її голівка», «Коли все бенкетує й блищить навколо», «Блакитні очі».

Вийшовши у відставку, наш земляк обіймав посаду почесного піклувальника полтавської гімназії, багато йому зобов’язаної, а також члена комітету з поліпшення побуту поміщицьких селян.

Особисте життя Т. легким не назвеш. В 14 років він залишився круглим сиротою. У нього не

склалися стосунки з держаним секретарем М. Бахтіним, через що наш земляк звернувся до

імператора з проханням про відставку «з видачею відповідного атестату, але без призначення

пенсії, якої я, зважаючи на мій достаток, не потребую» (1846).

Фатальну роль в житті нашого земляка зіграла його двоюрідна сестра Софія Григорівна

Туманська, в яку поет безтямно закохався (предмету свого обожнювання він присвятив низку

ліричних віршів, написав близько 60 зворушливих листів). Звичаї не дозволило їм об’єднатися.

Проте Т., незважаючи на те, що Софія Григорівна врешті-решт вийшла заміж, залишився вірним

своїм почуттям до неї і власної родини не створив. В Панасівці в останні роки життя він виховував

трьох малолітніх синів померлої на той час рідної сестри Ольги.

Серед друзів та близьких знайомих Т. – В. Кюхельбекер, К. Рилєєв, О. Сомов, О. Пушкін, І.

Крилов, Г. Державін, П. Бестужев, М. Воронцов, П. В’яземський, М. Бестужев, М. Корф, О.

Ізмайлов, О. Бестужев, Ф. Глинка, Є. Баратинський, А. Дельвіг, В. Пален та ін.

***

ПОЕЗІЯ НЕ ЗНАЄ МИРУ

, з творчого кредо В. Туманського

У дні бурь поезія не знає миру.

НЕ ПОВЕРНУВСЯ ВІН ДО ЛІРИ, з вірша В. Туманського «Співак»

Умолк мятеж! Смирились люди:

Как прежде тих и светел град,

Отрада вновь проникла в груди...

Но где же ты, певец отрад?

О горе! С площади кровавой

Не воротился к лире он!

И песнь, звучавшая забавой, –

То был его предсмертный стон.


ОБЛИЧЧЮ НЕ ВИСТАЧАЄ ТАВРА, епіграма В. Туманського

Все на твоей питейной роже,

Все есть – и оспа, и позор,

И красный нос, и мутный взор,

И ряд морщин на смуглой коже.

Но, рассмотрев ее построже,

Знаток решительно найдет,

Что ей клейма недостает.


ПОЧУВАЮ СЕБЕ ЩАСЛИВИМ, із звернення В. Туманського до своїх селян з приводу відміни

кріпосного права

Вважаю себе істинно щасливим, що дожив до цього радісного для вас дня...

Совість моя перед вами чиста: я жив з вами завжди в злагоді, незважаючи на кріпосне право...

Вітаю з правами громадянства; будьте щасливі, багатійте, живіть краще й вчіть дітей ваших

всьому доброму й чесному.


У НАС ВОЛОССЯ ДИБКИ СТАЄ, з листа О. Бестужева В. Туманському

Будь ласка, не сердься, люб’язний Туманський, що я не писав довго до тебе. Поштою неможливо і

нудно, а іншим шляхом не було випадку. Та й ти, божевільний, вигадав писати такі дурощі, що у

нас дибки волосся стає.

Де ти живеш? пригадай, в якому місці і столітті? у нас що не день, то вивозять з фельд’єгерями

декого...


НЕ ЗАБУВАЙ СВОГО ТАЛАНТУ, з листа О. Пушкіна В. Туманському в 1825 р.

Що твоя поезія? Іноді, і дуже рідко, трапляються мені твої вірші. Зроби милість, не забувай свого

таланту.

ПОЛЮБИ ЙОГО, з листа О. Пушкіна П. Плетньову від 31 січня 1831 р.

Бачу з листа твого, що Туманський у Петербурзі. Обійми його за мене, полюби його, якщо

ти ще його не любиш. У ньому багато прекрасного...


ТИ ЧУЄШ МЕНЕ? , з вірша В. Кюхельбекера «До Туманського»

Туманский! Туманский! Ты слышишь ли глас,

Зовущий на битву, на подвиги нас?

Мой пламенный юноша, вспрянь!

О друг, полетим на священную брань!


ПОЕТ НОВОЇ ШКОЛИ, з нарису В. Муравйова «В. І. Туманський»

Туманський – один з найтиповіших поетів пушкінської школи, в його творчості можна знайти усі

зовнішні художні риси поезії цієї школи: нова, наближена до розмовної, мова, чіткий ритмічний

малюнок вірша, певний вибір жанрів, використання традиційних міфологічних і літературних

умовних образів.

...Знайомство з Кюхельбекером сприяло виникненню у Туманського інтересу до питань

суспільного і політичного життя.


ТОВАРИШ ПУШКІНА, з інтерв’ю Ю. Шемшученка П. Ларіонову «У ньому багато прекрасного»

Юрію Сергійовичу, Вашому перу належать близько 500 публікацій з юридичної тематики.

Чим викликане звертання до сфери поезії?

– Іноді я пишу для душі. Переважно це стосується моїх чудових земляків – уродженців

Глухівщини. У мене є публікації, зокрема, про художника, директора Петербурзької академії

мистецтв А. Лосенко, композиторі Д. Бортнянського, другого президента Всеукраїнської академії

наук, академіка М. Василенка.

Василь Іванович Туманський – теж мій земляк і чудова особистість. Він і його творчість давно

цікавлять мене. Кілька років назад я зустрівся в академічному санаторії «Ворзель» з відомим

літературознавцем, нині вже покійним, академіком Л. Новиченко. Розмова зайшла про В.

Туманського. Я йому сказав: «Було б непогано, якби наші літератори підготували книгу про цього

напівзабутого поета». На що Леонід Миколайович відповів: «З літераторів ніхто в Україні

дослідженням життя й діяльності В. Туманського не займається. Ви його земляк і чимало знаєте

про нього. Ось і напишіть таку книгу. Він цього заслуговує». Із цього все й почалося.

…Стародавній рід Туманських веде свій початок з Польщі. Один з його далеких предків Тимофій

Ігнатійович у середині XVII століття переселилося на українські землі й пустив тут своє коріння.

Більшість представників цього роду відносилися до козацької старшини, служили при гетьманах

Лівобережної України й у складі першої й другої Малоросійської колегії у Глухові. Після

ліквідації в 1764 р. гетьманства одержали статус дворянства, займали різні військові посади в

органах державної адміністрації.

Батько Василя – Іван Васильович учився в Кенігсберзькому університеті, служив в

Ізмайловському і Старооскольському полках, пішов у відставку в чині генерал-лейтенанта. Мати

– Надія Семенівна – з роду Масюкових. Василь підростав у компанії трьох братів і сестри Ольги.

Разом з молодшим братом Михайлом виїхав в 1816 році до Санкт-Петербурга, де обоє почали

вчитися в Петропавлівському училищі, яке готувало чиновників для державної служби.

…Особливо дружні стосунки в цей період у В. Туманського склалися з поетом і прозаїком зі

Слобожанщини О. Сомовим. Він звів Василя Івановича з редакцією журналу «Український

вісник». На його сторінках за 1818 рік вони обмінялися віршованими присвятами один одному під

однаковою назвою «Туга за батьківщиною».

У серпні 1819 року В. Туманський разом з О. Сомовим виїхав до Парижу, де слухали відомих на

той час французьких професорів Араго, Кузена й інших.

На початку 1821 року в Парижі з’явився й В. Кюхельбекер. Він читав тут лекції з російської

літератури. Друзям було про що поговорити. Вони всерйоз обговорювали можливість своєї участі

в повстанні греків проти турецького ярма, яке почався в цей час.

…Улітку того ж року В. Кюхельбекер за допущене вільнодумство у своїх лекціях був відкликаний

з Парижу. В. Туманський позичив йому грошей на дорогу й разом з ним повернувся до

Петербурга.

…У жовтні 1821 року він, виконуючи відповідне доручення , вручає в Полтаві диплом почесного

члена Вільного товариства любителів російської словесності корифеєві української літератури І.

Котляревському.

А що ж О. Пушкін?

…В. Туманський зробив добру послугу видавцям «Полярної зірки» К. Рилєєву й О. Бестужеву.

Він сприяв установленню постійних творчих зв’язків між О. Пушкіним і журналом. К. Рилєєв не

приховував у цьому зв’язку свого захвату «листами нашого парнаського чудотворця, –

повідомляв він В. Туманському, – «Полярна зірка» зобов’язана тобі».

Уже після від’їзду О. Пушкіна з Одеси він запропонував В. Туманському надсилати вірші й прозу

для «Московського вісника». Василь Іванович скористався пропозицією й надрукував у цьому

журналі біля півтора десятків своїх віршів.

…До нас дійшла тільки частина прозаїчних добутків і близько 200 віршів Василя Івановича. Це й

поезія цивільного звучання, й романтична лірика. Як відзначав О. Пушкін, добутки В.

Туманського «вирізняються гармонією, точністю слова й викривають рішучий талант». У цілому

його поезія одержала позитивну оцінку й з боку таких метрів літератури, як В. Бєлінський, М.

Некрасов, М. Гоголь.

Наскільки доступні вірші В. Туманського?

– Перший збірник «Вірші Василя Івановича Туманського» опублікував в 1881 році син С.

Милорадович (Туманської) – Г. Милорадович. Через десять років він же видав невеликим

тиражем збірник «Листи В. І. Туманського й невидані його вірші». Потім була книга «В. І.

Туманський. Вірші й листи» за редакцією письменника й публіциста, уродженця

Дніпропетровщини С. Брайловського (Санкт-Петербург, 1912 рік). Зараз ця книга стала

бібліографічною рідкістю.

У роки радянської влади окремі вірші В. Туманського друкувалися в літературних журналах і

збірниках переважно в Росії. В 1988 році в Ленінграді М. Ч. Ларіонова захистила кандидатську

дисертацію на тему «В. І. Туманський – поет 20-30-х років XIX сторіччя».

У виданій мною книзі поміщені всі відомі на сьогодні вірші В. Туманського в їх сучасній

орфографічній обробці. У ній також дається все листування В. Туманського і деякі його прозаїчні

добутки, нариси про Федора Осиповича й Федора Антоновича Туманських.

– На закінчення кілька слів про долю маєтків, де народився й помер Василь Іванович?

Вона досить сумна. Обоє маєтків після смерті В. Туманського опинилися в руках його рідного

брата Володимира, а від нього перейшли в спадщину до сина останнього Михайла. Він був

запеклим картярем і фактично програв маєтки в Чарторигах і Панасівці. Під час революційних

подій 1905-1906 років обидва маєтки були спалені натовпом. Зараз у селах Шевченкове й

Панасівка на Сумщині тільки дещо нагадує про друга О. Пушкіна. У першому – це руїни

цегельної огорожі та стара липова алея на садибі Туманських. А в другому – могила В.

Туманського у дворі сільської школи з досить скромним пам’ятником, над яким тихо шумлять

вічнозелені ялини.






MyBook - читай и слушай по одной подписке