ТРЕТЯК Юзеф
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: польський.
Поет, літературознавець, критик.
З шляхтянської родини.
Народився 23 вересня 1841 р. в с. Малих Біскупичах Володимир-Волинського повіту Волинської
губернії Російської імперії (нині – с. Панасівка Підволичиського району Тернопільської області
України)
Помер 18 березня 1923 р. в м. Кракові (Польща).
Закінчив Київський і Львівський університети.
Працював літературним та театральним рецензентом «Газети Народової», вчителем низки
Львівських і Краківських середніх шкіл, викладачем Ягеллонського університету (1886-??).
Член Польської академії наук (1888).
Дійсний член краківської Академії знань (1900).
Член Львівського наукового товариства (1920).
Учасник польського Січневого повстання (1863-1864).
Спеціалізувався з проблем романтизму, позитивізму, натуралізму, просвітницької літератури.
Автор розвідок «Францішек Карпінський та його поезія» (1876), «Про байронізм у польській
поезії» (1879), «Міцкевич у Вільно та Ковно» (1882-1884), «Історія Хотинської війни 1621 р.»
(1889), «Про вплив Міцкевича на поезію Шевченка» (1892), «Молодість Міцкевича», «Образи неба
і землі у «Пані Тадеуші» (обидві – 1898), «Юліуш Словацький. Історія духу поета» (1903-1904),
«Міцкевич і Пушкін» (1906), «Богдан Залеський» (1911-1914), «Петро Скарга в історії та
літературі Берестейської унії» (1912), «Адам Міцкевич у світлі нових джерел 1815-21 рр.» (1917),
«Давня руська поезія» (1918).
Серед друзів та близьких знайомих Т. – Ю. Танько-Грінцевич, В. Спасович та ін.
***
МОЯ АУДИТОРІЯ
, з професійного кредо Ю. Третяка
Моя аудиторія – непідкупні знавці.
ЗІМПРОВІЗУВАВ ЕПІГРАМУ, з книги Ю. Третяка «Міцкевич і Пушкін»
Пушкін, як людина місцева, виступав в ролі чичероне. Добре знаючи літературу власного народу, він знав і вірш Рубана, процитував його як приклад рабської поезії, котра падає долілиць перед
могутністю самодержця. Цей вірш збудив у Пушкіна дух непокірності; він хотів показати, як
дивиться на пам’ятник російський незалежний поет і зімпровізував епіграму, в якій передбачав
тріумфаторові падіння в безодню.
Природно, під цим падінням Пушкін не міг розуміти падіння Росії, а лише повалення тієї
політичної форми, яку надав їй Петро.
БУВ ПЛАГІТ ЧИ НІ, з розвідки Д. Івінського «До історії літературних стосунків Пушкіна і
Міцкевича»
Ю. Третяк зіставив «Мідний вершник» з віршами «Олешкевич» і «Пам’ятник Петра Великого»: «З
«Олешкевичем» ця поема («Мідний вершник» – авт.) має загальну тему повені і також загальну
думку про те, що за злочини володарів розплачуються спочатку найслабкіші і найменш винні».
...Ці зауваження Третяка, за всієї їх, так би мовити, приблизності, донині мають своє значення.
Звичайно, припущення про те, що Пушкін, звертаючись до «незнаменитого» героя і його долі, враховував саме вірші 121-126 «Олешкевича», де виражена думка про те, що першими провидіння
карає найменше винних, не може бути доведена (як, втім, і спростована). Проте зв’язок тексту
«Мідного вершника» з текстом «Олешкевича» Третяк підкреслив абсолютно справедливо.
Повернемося тепер до спостережень Ю. Третяка. Дослідник запропонував вельми широкий
«перелік» «паралельних місць» в «Уривку» і «Мідному Вершнику»; нагадаємо його
спостереження.
1. Міцкевич:
Русской столицы каково начало?
С чего вдруг захотелось тысячам славян
Лезть в эти последние углы своих держав,
Вырванные только что у моря и чухонцев?
Здесь грунт не дает ни овощей, ни хлеба,
Ветры приносят только снег и слякоть;
Здесь слишком жаркие или слишком холодные небеса,
Свирепые и изменчивые как настроение деспота.
Не хотели люди – болотные окраины
Царь облюбовал и ставить велел
Не город людям, но себе столицу:
Царь здесь всемогущество воли своей показал.
2. Пушкін:
И думал Он:
Отсель грозить мы будем шведу.
Здесь город будет заложен
На зло надменному соседу.
Природой здесь нам суждено
В Европу прорубить окно…;
Ногою твердой стать при море.
Сюда по новым им волнам
Все флаги в гости будут к нам,
И запируем на просторе.
...Спостереження Третяка одержали визнання; навіть С. М. Бонді, взагалі не схильний надавати
особливе значення твердженням про «Уривок» як підтекст «Мідного вершника», відзначив: «Тут, справді, кожен образ є відповіддю і запереченням на образи Міцкевича».
Однак за сторіччя, яке пройшло з часу першої публікації роботи Третяка, спроб перевірити
наведені результати його аналізу, наново зіставивши тексти Пушкіна і Міцкевича, не робилося.
Тим часом це необхідно бодай для того, аби отримати певну і достовірну відповідь на запитання
про те, яким був пушкінський принцип відбору матеріалу з поеми Міцкевича.
ЗГАДУВАВ ЧОРНУХИНСЬКОГО ФІЛОСОФА, з статті Л. Ушкалова «Сковородіяна Дмитра
Чижевського»
Від 1910-х років ім’я Сковороди починає все частіше зринати і в публікаціях на Заході. Так, Марія
фон Безобразова друкує чималий есей «Григорій Сковорода – український філософ (1722-1794)»
на сторінках берлінського часопису «Archiv für Geschichte der Philosophie» (1912), Юзеф Третяк
згадує про нього у своїй книзі «Петро Скарга в історії та літературі Берестейської унії».
СЕРЕДИНОЮ МОРЯ, з статті В. Корольова «Босфорська війна»
У 1625 р. козаки від Трабзона прийшли до Кафи (або Гезльова), а в 1622 р., схоже, навпаки – від
Балаклави з’явилися до Трабзону.
В. Д. Сухоруков припускає, що в 1652 р. донці від Криму попрямували безпосередньо до Босфору, а Юзеф Третяк вважає, що в 1615 р. запорожці пішли до Малої Азії безпосередньо серединою
моря.
...Запорожці і донці, таким чином, не «абсолютизуючи» роль течій, могли підходити до Босфору з
будь-яких напрямів і так само мали можливість йти від нього в різних напрямах. Січовики після
набігів у бік Босфору зазвичай поверталися додому уздовж побережжя Румелії, тобто проти
основного струменя течії, як було, зокрема, в 1615 і 1625 рр.
Без сумніву, використовувався і короткий шлях через Чорне море до Криму з подальшим рухом
запорожців на захід до гирла Дніпра...
Певну «допомогу» козаки в їх плаванні проти течії мали від циркуляції повітряних мас: влітку на
Чорному морі переважають північно-західні, західні і південно-західні вітри, біля побережжя
Анатолії – північно-західні. Але оскільки головним рушієм чайок і стругів були весла, а вітрило
грало допоміжну роль, основну надію козаки покладали на власні сили, витривалість, рішучість і
морехідні навички.
ПРАВДА ОЧІ КОЛЕ, з статті О. Цибенко «Валерій Брюсов і польська література»
Хороше знання творчості Міцкевича, інтерес до нього знайшли віддзеркалення в роботі Брюсова, присвяченій поемі Пушкіна «Мідний вершник». Ця робота була вперше опублікована як вступна
стаття до поеми в третьому томі зібрання творів Пушкіна під редакцією С. А. Венгерова /1909/,
потім увійшла до книги «Мій Пушкін». У цій статті Брюсов відгукується на роботу відомого
польського літературознавця Юзефа Третяка «Міцкевич і Пушкін», опубліковану у Варшаві в 1906
р.
Брюсов полемізує з проф. Третяком, який вважав, що Міцкевич в одному з віршів «Уривка» –
«Російським друзям», кажучи про тих, хто зрадив колишнім волелюбним ідеалам і тепер «повзає
біля царських ніг», мав на увазі Пушкіна.
НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ ВІДТІНОК, з розвідки А. Григор’єва «Пушкін в зарубіжному
літературознавстві»
Одним із слухачів публічних лекцій Спасовича про Пушкіна і Міцкевича був Юзеф Третяк, тоді
студент, а згодом професор краківського університету і видний польський пушкініст, автор книги
«Міцкевич і Пушкін». Матеріал, пов’язаний з проблемою взаємин Пушкіна і Міцкевича, він
розширив і, крім «Мідного вершника», включив до них «Полтаву», «Подорож до Арзруму» і деякі
пушкінські ліричні вірші. До історії взаємин Пушкіна з Міцкевичем Третяк привніс
націоналістичний відтінок – штучне зіставлення Росії і Польщі як Сходу і Заходу.
Пушкін, на його думку, за всіх своїх особистих достоїнств, був позбавлений якості великого
громадянина і тому в суспільному житті Росії залишався між двох станів, «співаком обох
ворогуючих сторін».
Слабкі сторони книги Третяка не позбавляють її певних достоїнств; видана в роки першої
російської революції, вона була співзвучна їй своєю спрямованістю проти російського
самодержавства і, всупереч всім обмовкам самого автора, нагадувала про Пушкіна як про поета
вольності.
З УКРАЇНЦЕМ – НАВІК, з вступу Я. Сташеля до книги «Листи Броніслава Пілсудського до
Юліана Талько-Грінцевича в 1909-1914 рр.»
Знайомство з невідомою йому частиною Польщі, яка перебувала під Австрійською окупацією, почав він із столиці краю – Львова, де познайомився певною мірою з польським науковим
середовищем. Знайомство, що зародилося під Високим Замком з волинянином Юзефом Третяком, надалі професором польської філології Ягеллонського університету, тридцять років опісля
обернеться дружбою в стінах підвавельського замку.
Краків не виправдав своїм видом прибулого з України Т. Грінцевича. Із сумом відвідав запущений
королівський замок на Вавелі, зруйновані Сукенніци. Фатально виглядав навіть центр міста, оскільки «на історичному ринку лежали купи сміття, бродили корови і бігали кози». А навколо
Суккеніц «постійні намети перекупників».
НА ЗЛО ПОЛЬСЬКОМУ СУСІДІ, з статті В. Непомнящего «Умова Клеопатри»
Головний же привід посилання на вірші В’яземського – це їх подвійна анафора: «Я Петербург
люблю... Я Петербург люблю», яка в «Мідному вершнику» перетворюється на грандіозний
гарматний салют: «Люблю тебе... Люблю... Люблю... Люблю» – де кожний з чотирьох «залпів» є
(це наголошувалося коментаторами, починаючи з Юзефа Третяка) «відповіддю на обурені або
сатиричні вірші Міцкевича і їх спростуванням».
У результаті скромне посилання на вірші друга-поета означає: якщо ти, В’яземський, оспівуєш
північну столицю заради блискучої світської жінки (польського, між іншим, походження –
вродженою Влодек), то я – на зло гордовитому польському сусідові, який зневажає Росію; а ти, Міцкевич, змусив мене полюбити в поемі і «тирана» Олександра, і його прихильників, і його
столицю, і ненависний тобі пам’ятник, і самого Петра, який би він не був в історії і в долі мого
героя. Бо «я, звичайно, зневажаю вітчизну мою з голови до ніг – але мені прикро, якщо іноземець
розділяє зі мною це відчуття».
Последние комментарии
27 минут 8 секунд назад
47 минут 9 секунд назад
1 час 12 минут назад
1 час 16 минут назад
10 часов 46 минут назад
10 часов 50 минут назад