Третьяк Юзеф [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

середовищем. Знайомство, що зародилося під Високим Замком з волинянином Юзефом Третяком, надалі професором польської філології Ягеллонського університету, тридцять років опісля

обернеться дружбою в стінах підвавельського замку.

Краків не виправдав своїм видом прибулого з України Т. Грінцевича. Із сумом відвідав запущений

королівський замок на Вавелі, зруйновані Сукенніци. Фатально виглядав навіть центр міста, оскільки «на історичному ринку лежали купи сміття, бродили корови і бігали кози». А навколо

Суккеніц «постійні намети перекупників».

НА ЗЛО ПОЛЬСЬКОМУ СУСІДІ, з статті В. Непомнящего «Умова Клеопатри»

Головний же привід посилання на вірші В’яземського – це їх подвійна анафора: «Я Петербург

люблю... Я Петербург люблю», яка в «Мідному вершнику» перетворюється на грандіозний

гарматний салют: «Люблю тебе... Люблю... Люблю... Люблю» – де кожний з чотирьох «залпів» є

(це наголошувалося коментаторами, починаючи з Юзефа Третяка) «відповіддю на обурені або

сатиричні вірші Міцкевича і їх спростуванням».

У результаті скромне посилання на вірші друга-поета означає: якщо ти, В’яземський, оспівуєш

північну столицю заради блискучої світської жінки (польського, між іншим, походження –

вродженою Влодек), то я – на зло гордовитому польському сусідові, який зневажає Росію; а ти, Міцкевич, змусив мене полюбити в поемі і «тирана» Олександра, і його прихильників, і його

столицю, і ненависний тобі пам’ятник, і самого Петра, який би він не був в історії і в долі мого

героя. Бо «я, звичайно, зневажаю вітчизну мою з голови до ніг – але мені прикро, якщо іноземець

розділяє зі мною це відчуття».