Словацкий Юлиуш [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

СЛОВАЦЬКИЙ Юліуш Еузебіушевич

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Поет, драматург.

З шляхтянської родини. Батько, Словацький Е., – викладач Кременецького ліцею, Віленського

університету.

Народився 4 вересня 1809 р. в м. Кременці Волинської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Тернопільської області України).

Помер 3 квітня 1849 р. в м. Парижі (Франція). Похований на цвинтарі «Монтмартр».

Перепохований у крипті краківського Кафедрального собору на Вавелі (1927).

Закінчив Вільненські (Вільнюські) гімназію (1819-1825) і факультет морального та політичного

права університету (1825-1828).

Працював юристом-стажером польської Урядової комісії прибутків та фінансів (1829-1831), чиновником Дипломатичному Бюро національного уряду (1831-1832).

Як літератор дебютував окремим виданням поеми «Хюго» (1830).

Потім настала черга доробків: «Оди до свободи» (1830), «Змія», «Ян Бєлєцький», «Чернець»,

«Араб», «Міндове», «Марія Стюарт» (усі – 1832), «Ламбро», «Година думки» (обидва – 1833),

«Кордіан» (1834), «Горштинський» (1835), «Анхеллі» (1838), «Балладіна», «Пяста Дантишка з

роду Леліва про пекло», «У Швейцарії», «Вацлав» (усі – 1839), «Ксьондз Марек» (1843), «Срібний

сон Саломеї» (1844), «Завіша Чорний» (1844-1845), «Самуель Зборовський» (1845).

Незакінченою залишилася поема «Беньовський».

Лише після смерті вийшла «Подорож до Святої Землі з Неаполя, 1836-1839» (1866).

С. – автор 30 драматичних творів, художнього полотна «Імлистий ранок над морем».

Нашого земляка перекладали М. Бажан, М. Рильський, О. Пчілка, І. Верхратський, М. Старицький, В. Щурат, М. Зеров, М. Зісман, Б. Тен (усі – українською), Г. Ахматова, Б. Пастернак, Л. Мартинов

(усі – російською).

З 1831 р. – на еміграції (у Франції, Швейцарії, Італії).

Що стосується особистого життя, то легким воно не було: п’ятирічним С. втратив батька (1814), а

15-річним – і вітчима (1824).

Наш земляк – учасник дуелі з С. Ропелевським, причиною якої стали злосливі зауваження

останнього на «Беньовського».

У Милославі поблизу м. Познані (Польща), а також у м. Києві (Україна) встановлено пам’ятники

(відповідно – 1899 і 2012 рр.).

У м. Краків (Польща) ім’я письменника носить міський театр.

У м. Київ видруковано монографію Г. Вервеса «Юліуш Словацький і Україна» (1959).

У м. Дніпропетровськ ім’я С. присвоєно вулиці (2001).

Його ж носить Кременецька міська бібліотека, на подвір’ї якої встановлено гранітне погруддя

письменника (1969); тут відкрито обласний літературно-меморіальний музей, до якого на

безстроковий термін багато матеріалів передала польська держава (2004).

У м. Львів у видавництві «Світ» вийшла книга Ю. Словацького «Срібний міф України: Поезії.

Поеми. Драми» (2005).

У м. Львів з нагоди 200-річчя з дня народження С. пройшла міжнародна студентська конференція

«Юліуш Словацький: погляд з ХХІ століття» (2009).

На колишньому будинку Михальських у с. Верхівка Вінницької області встановлено відповідну

меморіальну дошку.

Серед друзів та близьких знайомих С. – А. Мальчевський, З. Михальський, Ф. Шопен, Л.

Снядецька, Л. Нєдзвєдский, Л. Спітснагль, З. Красинський, К. Галчинський, К. Чарторийський, Б.

Залеський, С. Гощинський, Є. Снядецький, В. Шимановський, Ю. Куровський, К. Уєйський, Ц.

Норвід, З. Щенсний-Фелінський, Є. Янушкевич, Т. Бичковський та ін.

***

Я БАЧИВ

, з життєвого кредо Ю. Словацького

Я бачив людей, які здавалися богами.

ЛЕТЯТЬ ХРЕСТІВ ПОГРОЗИ, з поеми Ю. Словацького «Вацлав» у перекладі Д. Павличка

Вітай, о земле степова, розлога,

Де квітне і всихає цвіт для Бога,

Де дві могили, ковилою вкриті,

Одна на одну дивляться з блакиті,

Де мертві за далінню голубою

Орлами розмовляють між собою,

Або – якщо там недруги в могилах –

То грізні погляди хрестів похилих

Перетинаються, мов прагнуть нині

Збудити помсту, сплячу в домовині!

Козацька земле, сплять твої герої,

Не мрій про них, засни і ти в спокої!

ДЕСЯТА МУЗА, з листів Ю. Словацького матері С. Янушевській

Будь моєю провідницею, ясністю в дорозі – вже тебе давно назвав десятою моєю музою.

...Надішлю тобі спогади про один відпочинок, який ми колись мали в Бару, де я, пам’ятаю, приглядався до тієї старої місцини, немовби передчував, що через дванадцять років вона знов до

мене прийде.

...Мрію прилетіти до Кременця, гучно відчинити Вашу хвіртку – збудити дідуся, здаватись

злодієм, який вкрадається до дому – а ранком бути прийнятим материнськими слізьми. Щоб я дав

за таку мить!

ДУМКА ПРО ЗРАДУ, з щоденникового запису Ю. Словацького

Ми приїхали до гарного Тульчина Потоцьких... Довго ходили садом, аж діждалися сходу повного

місяця...

Довго ще стояли на дворі палацу, дивилися на дім, яким пропливало біле місячне проміння, і біля

нього, порожнього і тихого, здавалось нам, що над ним тяжить прокляття Бога за зраду вітчизні, і

мимоволі думка, що проклинала Потоцького, залунала в наших вухах.

НАЯВНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ МОТИВІВ, з оцінки творчості Ю. Словацького М. Рильським

Ми, українці, пишаємося, що на нашій землі народився геніальний польський поет, що світлі води

не раз згадуваної ним Ікви напоїли його. І наявність в його творчості українських мотивів не може

не радувати нас.

КОСТЕЛ БЕЗ БОГА, з оцінки творчості Ю. Словацького А. Міцкевичем

Вони (твори Ю. Словацького – авт.) як прекрасний костел, однак пустий без Бога.

ВСЕ ПОЧАЛОСЯ З ВІЩОГО СНУ, зі спогадів Р. Лубківського

Моя робота над перекладом поеми «Срібний сон Саломеї» почалася з досить незвичного сну. Мені

явився окрилений поет у подобі Дмитра Павличка, який наказав взятися за переклад саме цього

твору...

Згодом, уже наяву, Дмитро Васильович запропонував видати Словацького, але «українського» –

несподіваного для самих поляків. Праця була важкою, адже це поема – багато крові як з

польського, так і з українського боку. А жорстка організація вірша іноді змушувала порушувати

його ритм.

МАВ ВИНЯТКОВУ ХУДОЖНЮ МАЙСТЕРНІСТЬ, з замітки «Словацький Юліуш» на

orthodoxy.org.ua

Юліуш Словацький писав драми і трагедії, поеми, і вірші. І всі – пронизані тим особливим

настроєм, який буває лише у людей, що пристрасно люблять свою батьківщину. У його ліриці

домінують мотиви патріотичної скорботи. Як прозаїк він виступив з фрагментами історичної

прози.

У Росії і Україні Юліуш Словацький був довго невідомий. Переклади його творів російською і

українською мовами з’явилися лише після Другої Світової Війни.

ЛЕДЬ НЕ ПОСТРАЖДАВ «ЗА ПОЛІТИКУ», з регіонального інформаційного порталу

«Тернопільщина»

Слід пам’ятати, що на долю Словацького випав нелегкий час, коли розкрили угрупування

університетської молоді і почались масові слідства і процеси. Жителі міста були свідками того, як

вивозили групами молодих людей в глибоку Росію.

СПІВЕЦЬ ПОДІЛЛЯ, з нарису В. Мельника «Срібний сон Словацького»

Юліуш щиро любив малу батьківщину, не раз про це писав у листах. Проте географічні пріоритети

він трохи несподівано віддає регіону, куди всього лише кілька разів приїжджав у гості до друзів і

який теж полюбив не менш гаряче, – Південному Поділлю. Саме тут розгортаються події в низці

його ключових творів... Тож, назвавши поета «співцем Поділля», Іван Франко дуже точно підмітив

його глибинну душевну прив’язаність до краю між Південним Бугом та Дністром, до людей, яких

там зустрів.

…Другий населений пункт Поділля, важливий для становлення особистості та світогляду

письменника, – місто Бар. У ньому Словацький бував не раз, бо якраз тут пролягала дорога з

Верхівки до Кременця. Автограф одного з найранніших творів – першого з невеликого циклу

сонетів – має внизу промовистий надпис: «1827. На шляху з Бара до Кременця».

…У розпалі повстання Словацький за погодженням з урядом повстанців 3 березня 1831 року

від’їздить до Дрездена. А 25 липня він вирушає до Лондона зі спеціальним завданням. Йому

доручили домовитися з наполеонівським генералом Груші, щоб той очолив командування

польськими військами. Генерал на пропозицію не пристав. Англійський уряд теж нічим не

підтримав поляків, і 8 вересня російські війська, не зустрівши серйозного спротиву, вступили до

Варшави. Словацькому дороги назад не було – він залишається в еміграції. Україну поет міг тепер

бачити тільки в снах.

Але якою б вагомою не була тема Поділля, вона – тільки складник теми України, що в спадщині

польського поета справді неосяжна. Тому пропозиція Дмитра Павличка, висловлена в передмові

до книжки вибраного Юліуша Словацького, встановити йому пам’ятник у Києві, абсолютно

виправдана.

ВІЧНИЙ ВИГНАНЕЦЬ, з кореспонденції «У світі кімнат» на інтернет-порталі tourclub.com.ua Красива будівля, яка, на перший погляд, нічим не відрізняється від інших архітектурних споруд

Кременця – єдиний у всьому світі музей одного життя... Життя відомого польського поета

Юліуша Словацького. Доглянуте подвір’я, дві берізки, посаджені ще в далекому 1969 році

Миколою Бажаном та Ярославом Івашкевичем, а серед них спрямований у вічну далину погляд

великого поета, увічненого у високій скульптурі.

…Тут – дух польського повстання, яке запалить у Словацькому гарячу іскру непокори, тут і

перше визнання поета повстанцями, тут і вирок поету – доля вічного вигнанця, вічного пілігрима, котрий більше ніколи не повернеться до Польщі та Кременця.

На стіні зібрані кілька цитат з листів Словацького, які навіть на дещицю не в силі відобразити

безмежної любові, він називає матір – «найкоханіша, десята моя музо, цілую твої руки, десять раз

облив слізьми твого листа». Тут знаходиться і вишита Соломеєю картина, яку Юліуш попросив, аби у вигнанні хоч трішки відчувати тепло материнських рук.

…Тут панує дух мандрів на Далекий Схід, Сирію, Ліван, Палестину, Єгипет, Єрусалим та

Україною.

…Тут панорами старого і сучасного Кременця, фотографії людей, котрі досліджували його

творчість та плекали пам’ять про поета протягом кількох поколінь, незважаючи на будь-які

перешкоди.

ГУРМАН І ЛОВЕЛАС, з замітки «Енциклопедія Юліуша Словацького» на інтернет-сайті

chytelnia.onet.pl

Польське видавництво «Sic!» випустило книгу Ярослава Марека Римкевича «Словацький.

Енциклопедія». Проте енциклопедія – незвичайна. Як стверджує в передмові сам автор, ця книга

– «пустощі і гра в енциклопедію». І це не дивно, адже в окремих статтях – крім вельми солідного

фактичного матеріалу – зібрані різноманітні здогадки, припущення, допущення про життя і

творчість генія польського романтизму, перевірити які не уявляється можливим.

Ярослав Римкевич, сам поет, залишається ним і в своєму дослідженні: Юліуш Словацький постає

перед читачем живою людиною з плоті і крові, любителем добре поїсти, ловеласом і гравцем на

біржі.

УКРАЇНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЧИ ПОЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ, з кореспонденції Р.

Якеля «Музей Юліуша Словацького – новий цвинтар «польських орлят»?»

Ще зовсім недавно у будинку, в якому минули дитячі роки і юність Юліуша Словацького, розміщувалася міська бібліотека. Але 2000 року міністри культури України та Польщі підписали

угоду відповідно до якої українська сторона зобов’язалася «переселити» книгозбірню в інше

приміщення, а польський уряд – виділити гроші на реставрацію будинку. Договору було

дотримано. Бібліотека «переїхала» деінде, музей Юліуша Словацького стали шикарно

оновлювати. На його реставрацію та обладнання експозиції польський уряд виділив майже 2 млн.

гривень – такі кошти прирівнюються до річного бюджету Кременця.

Роботи, що їх виконували здебільшого польські фірми і майстри, на сьогодні завершено.

Кременецький краєзнавчий музей передав туди свої матеріали про життя і творчість великого

поета, а поляки основної частини експозиції музею Юліуша Словацького ще не привезли. На

святкування річниці Юліуша Словацького до Кременця з офіційних осіб Польщі теж не прибув

ніхто. Не зустрілися у старовинному місті на берегах Ікви ні президенти України та Польщі, ні

прем’єри обох держав, як було заплановано.

Таке зволікання не варто вважати випадковим. Польський уряд і багато культурних діячів

сусідньої держави ставлять вимогу надати музеєві Юліуша Словацького статус національного

центру польської культури. Українські чиновники від культури, особливо після непорозуміння з

польським урядом щодо надпису на меморіалі «польських орлят» у Львові, намагаються

пом’якшити конфлікт. За наполяганням Міністерства культури і мистецтв України, керівництво

Тернопільської обласної ради нещодавно переконало депутатів ухвалити рішення зробити музей

Юліуша Словацького окремим обласним комунальним музеєм.

У перипетіях з підпорядкуванням музею Юліуша Словацького і наданням йому статусу ще рано

ставити крапку. Та непродумані дії з будь-якого боку кордону можуть спровокувати новий

польсько-український конфлікт.

СОРОМНО, з інформації Л. Йонки «Чужого научайтесь і свого не цурайтесь»

Упродовж чотирьох днів від початку місяця невеличке місто Кременець, що на Тернопільщинні

стало місцем паломництва численних поціновувачів творчості відомого польського поета Юліуша

Словацького.

Цьогоріч упродовж чотирьох першовересневих днів у місто, в якому народився письменник, з’їхалися представники культурних й офіційних кіл України й Польщі, аби ще раз згадати про

нього. У день народження Ю. Словацького, відбулися літературні читання та літературно-

музичний вечір, присвячені поетові.

Щоправда, коли дізнаєшся про приїзд польської делегації до Кременця, відгукуються не дуже

приємним рефреном нотки сорому за свою Батьківщину, адже саме цього дня минає і 23 роки з

дня смерті не менш видатного, а за визначенням Євгена Сверстюка «найдуховнішого поета з усіх

поетів України XX століття», перекладача, літературознавця Василя Стуса.

…Після стількох років у контексті сучасних подій розуміємо – вочевидь, так і судилося нашим

геніям завжди залишатися тінню на задвірках чужої історії…