Наумович Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

та

антипольська опозиція, боротьба за визволення. Кращі представники обох течій були першими

національними «будителями» в Галичині і лідерами руського політичного руху, їхні ідейні

нащадки склали основу світської інтелігенції, яка згодом перейняла провід національним рухом.

Але вони висловлювали два різні погляди на майбутнє галицьких українців: тісно пов’язане з

релігійно-монархічними та культурними традиціями середньовіччя русофільство було спрямоване

на консервацію оберненого в історичне минуле староруського «архетипу»; сформоване під

впливом культурної експансії Наддніпрянської України «народівство» прагнуло консолідації

української нації на всьому етнічному просторі по обидва боки австро-російського кордону.

Обидві течії були представлені паралельними організаціями…

У цій палітрі товариств помітно виділявся Ставропігійський інститут, членом якого був І.

Наумович. Інститут належав до русофільського табору, не мав аналогів у народівському таборі і

визначався як мирянське об’єднання Греко-католицької церкви з широким спектром культурної, наукової, книговидавничої, доброчинної діяльності та правом голосу в собороправному

церковному житті.

Саме як наслідок антикатолицької агітації Ставропігійського інституту пов’язувався перехід на

православ’я села Гнилички на Холмщині, разом з парохом о. І. Наумовичем, за що він був

відлучений від Церкви.

Іван Наумович серед інших найвизначніших політичних й культурних діячів Австрійської

України, таких як – Я. Головацький, І. Гушалевич, В. Дідицький, С. Качала, К. Климкович, А.

Могильницький, А. Петрушевич, М. Устинович – був співробітником «Зорі Галицької», першого

часопису українською мовою в Галичині.

Разом з Павлином Свінціцьким займався перекладами та переробками з інших мов театрального

репертуару першого й єдиного українського театру на Австрійській Україні.

І. Наумович – один з найвідоміших організаторів руху за чистоту греко-католицького обряду та

узгодження його з російською православною літургійною практикою У своїх роботах І. Наумович

обґрунтовував потребу очищення унійної догматики й обрядовості від полонізаційних і

католицьких впливів.

Останні роки жив у Києві, виношував ідею переселення галичан на Кубань.

ЦЕРКВА БЕЗСОВІСНОСТІ НЕ ВЧИТЬ, з брошури архієпископа Никона «Чи християни ми?»

Розповідав мені покійний протоієрей Іван Григорович Наумович, відомий місіонер і видавець

народних книжок: «Якщо найметься робітником німець – йому можна сміливо доручити всяку

справу: чесно виконає і не потрібно за ним дивитися. Якщо ви побачите німця-працівника на

хазяйському полі й запитаєте його про що-небудь, то він відповість вам на питання коротко, не

перериваючи роботи: а якщо здумаєте відвернути його від справи розмовою, він вам скаже: «Я

наймався працювати, а не розмовляти».

Чи не так вчиняють російські працівники? Заговорите з таким у відсутності хазяїна, і він буде

радий з вами розмовляти хоч цілу годину. А робота буде стояти... Скажіть по совісті: чи чесно це?

Чи відповідає духу щирого християнства?

І це, на нещастя, усюди: недарма ж хазяїни фабрик і заводів надають перевагу всяким інородцям, не виключаючи навіть іудеїв, перед своїми, російськими робітниками, особливо на окраїнах Росії...

Та ж нечесність, те ж «несовісне» ставлення до справи, до чужого надбання помічаєш в нас і в

торгівлі: «Не обдуриш – не продаси», а якщо продаси, то баришу не одержиш – це всюди. Візник

вимагає з вас 70 коп., а везе, після переговорів, за 40 коп.; скажіть – чи чесно він вчиняє? Адже він

заміряється обдурити вас, узяти з вас удвічі проти того, що може взяти, і анітрішки йому не

соромно: такий звичай.

Але цей звичай – скажемо прямо – безсовісний! Торговець запитує з вас рубль і віддає за

полтину, а іноді й дешевше: чи чесно це? чи по-християнському? Мужичок продає на базарі сіно: і

в сіно, для ваги, підсипає пісок; а якщо продає сіно не на вагу, а возом, то робить віз

напівпорожнім; баба вливає в молоко воду, підмішує крейду; в масло іноді кладе камінь... так

усього і не перерахуєш: такою різноманітною виявляється безсовісність наша, з якою зрівняється

хіба тільки безсовісність іудеїв: чи не ганебно це? Чи не кривдно для нас, пастирів православної

Церкви? Що ми скажемо у виправдання своїх чад духовних іновірцям, сектантам, тим же іудеям, що кидають в очі докори: «Ось ваші православні що роблять! Їм не можна нічого довірити: