загрузка...
Перескочить к меню

Коллонтай Гуго (fb2)

- Коллонтай Гуго [Справочник-дайджест] 21K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:




КОЛЛОНТАЙ Гуго


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Філософ, історик, публіцист, політик, просвітник, громадський діяч.

З шляхтянської родини.

Народився 1 квітня 1750 в с. Великих Деркалах Речі Посполитої (нині – Шумський район

Тернопільської області України).

Помер 28 лютого 1812 р. в м. Варшаві Герцогства Варшавського (нині – Республіка Польща).

Похований на місцевому цвинтарі. Надгробок не зберігся.

Закінчив Краківський (1768), Віденський (1772), Римський (1775) університети.

Працював чиновником Комісії народної освіти (1773-1777), викладачем (1777-1783), ректором

краківського Ягеллонського університету (1782-1786), коронним підканцлером Речі Посполитої

(1791).

Співавтор і ініціатор прийняття польської конституції (1791).

Активний учасник польського повстання (1794).

Співавтор Маніфесту 24 березня і Поланецького універсалу (1794).

Один з фундаторів Вищої Волинської гімназії.

Спеціалізувався з проблем історії, філософії, політичної економії, теорії права, педагогіки.

Прихильник буржуазних перетворень суспільного і державного устрою Польщі, антикріпосник.

Автор доробків «Критичний розгляд основ історії початку людського роду», «Опис міста

Москви», «Фізико-моральний порядок».

Перу К. також належать книг «Wybór pism politycznych» (1952), «Wybór pism naukowych» (1953).

Ні з польською, ні з австрійською, ні з російською владою порозуміння не знаходив. Зі зміною

політичного курсу Речі Посполитої був вигнаний з країни, а його маєток – конфіскований. За

участь у повстанні зазнав арешту і довготривалого ув’язнення в австрійській фортеці Оломоуц

(1794-1802). Пізніше примусово депортований до Москви (1807-1808).

Нині у м. Львів ім’ям нашого земляка названо вулицю (1995).

Серед друзів та близьких знайомих К. – А. Чарторийський, С. Сташиць, Т. Чацький, Я.

Снядецький та ін.


***

КОЖНИЙ – ЗА СЕБЕ

, з життєвого кредо Г. Коллонтая

Призначення людини полягає в збереженні і підтримці власного існування.


КОЛИ НАЦІЯ ГИНЕ, з статті Г. Коллонтая «Останнього попередження Польщі»

Немає нічого жахливішого, ніж становище нації, яка розуміє, що вона гине і втрачає свої сили.

Цілісна нація, що підпала під ярмо деспота, зберігає надію, що колись їй удасться визволитися

завдяки збігові обставин і власній просвіті.

Але яким чином розділена нація, нація, яка втратила своє існування, зможе знову отримати волю?

Втративши свою цілісність, вона втрачає свої сили і стає цілком байдужою до своєї первісної

батьківщини; вона втрачає радісне відчуття загального блага, стає іншим народом, приймає інші

обряди.


ПОЛЬСЬКИЙ ГРІХ, з розвідки Г. Грабовича «До історії української літератури»

Для таких мислителів і діячів кінця XVIII та початку XIX ст., як Коллонтай і Сташиць, Нємцевич і

Лелевель, Україна, саме як козаччина, була не лише вагомою складовою частиною давньої Речі

Посполитої, але й центральним, повчальним суб’єктом її історії. Основна причина занепаду

Польщі, її розподілів і її остаточного зникнення з мапи Європи бачилася ними саме в

нерозумному, кривдному ставленні до волелюбної козаччини, в перетворенні природного

спільника на завзятого ворога.

Те, що для Просвітництва було крайньою дурістю, політичним самогубством, спадкоємцям

їхнього мислення, радикально-утопічним соціалістам із «Громад польського народу» бачилося ще

гостріше: для них це був великий гріх супроти українського народу.


УКРАЇНСЬКИЙ ГОЛОС, з статті П. Кралюка «Волинські Афіни» на Кременеччині»

1 жовтня (за старим стилем) 1805 р. в урочистій обстановці була відкрита Вища Волинська

гімназія. Вона містилася у приміщеннях колишнього єзуїтського колегіуму, споруджених у 1731-

1745 рр. Пізніше, в 1807 р., гімназії були передані споруди монастиря василіан.

...Незважаючи на те, що і Вища Волинська гімназія, і Кременецький ліцей були навчальними

закладами, в яких панував польський дух, усе ж таки вони мали стосунок до України та

української культури. І річ не лише в тому, що ці навчальні заклади існували на українській землі

й були створені на кошти, що добувалися тяжкою працею українців. Біля витоків Вищої

Волинської школи стояли люди, в жилах яких текла українська кров. Інша річ, що вони не

усвідомлювали себе українцями. Такими були і Т. Чацький, і Г. Коллонтай. Правда, іноді в них

озивався український голос.

...У Вищій Волинській гімназії та Кременецькому ліцеї, незалежно від волі їхніх організаторів,

відбувалося формування української національної ідеології. Саме Кременець став одним із

осередків т.з. «української школи» в польській літературі.

...У жовтні нинішнього року виповнилося 200 років із часу заснування Вищої Волинської гімназії.

Ця дата пройшла малопоміченою в Україні. Певно, про неї більше говорили в Польщі. А жаль.

Адже досвід цього навчального закладу для нас – унікальний і повчальний.


ОДИН ДИПЛОМАТ У ПОЛІ ВОЇН, з монографії О. Тихомирова «Зовнішньополітичний

механізм і організація дипломатичної служби Речі Посполитої та Великого князівства

Литовського в 1569—1795 рр.»

Велику увагу реформатори приділяли сфері зовнішньої політики. 19 грудня 1765 р. король

затвердив «Загальну інструкцію для послів і резидентів, що перебувають при іноземних дворах»,

підвищивши вимоги до діяльності посольств РП (від послів і резидентів була потрібна докладніша

і достовірніша інформація про ситуацію в країнах їх перебування).

Королівська рада, департамент закордонних справ ...поклали початок постійним дипломатичним

представництвам РП за кордоном. «Один з тих міністрів, хто любить свою батьківщину може

зробити більше для Речі Посполитої, ніж декілька десятків тисяч солдатів, оскільки він, уважно

стежачи за діяльністю двору, при якому акредитований, часто може своїм розумом попередити

незаконну узурпацію, народне кровопролиття, недозволенні прийоми в торгівлі і багато інших

випадків, які або ...шкідливі були б», – писав один з ідеологів реформ Г. Коллонтай,

обгрунтовувавши необхідність подібного кроку.

ЛІВИЙ РАДИКАЛІЗМ, з повісті М. Брандиса «Ад’ютант Бонапарта»

Історикам ще не вдалося документально довести зв’язки Сулковського з варшавським осереддям

радикальної політичної думки, з людьми, які групуються навколо підканцлера Гуго Коллонтая. Я

не виявив жодної ниточки таких зв’язків в чудовій і вичерпній праці Богуслава Лєснодорського

«Польські якобінці».

Можливо, просто молоденький офіцер був тоді ще дуже малозначною фігурою, щоб його

відзначили автори спогадів і листів, котрі відвідували клубні збори в радзивіллівському палаці.

Проте є деякі дані, котрі дозволяють стверджувати, що вже в перші роки Великого сейму Юзеф

Сулковський не поступався в соціальному радикалізмі найлівішим з прихильників Коллонтая.


ОБ’ЄКТИВНІСТЬ ЧИ НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДСТУПНИЦТВО, з статті О. Багана «Що дасть нам

силу?»

У недавній публікації на сторінках «Дня» (від 09.12.07) знані автори, професори Національного

університету «Острозька Академія» Ігор Пасічник і Петро Кралюк сформулювали низку дуже

важливих й актуальних проблем для національного і культурного самоусвідомлення українства.

...І. Пасічник і П. Кралюк через кілька риторичних запитань підводять до таких проникливих

висновків: 1) треба навчитися бачити Україну як середовище міжцивілізаційного діалогу і

збагачення у просторі цілої Середньо-Східної Європи; 2) треба позбутися російського

історіографічного контексту при розпрацюванні національної версії історії; 3) треба подолати

комплекс малоросійського скигління і плекання власної меншовартості через постійне

замилування чимось дрібним і трагічно-пораженським; 4) треба подолати класово-народницькі

стереотипи і нарешті побачити, що українська аристократія і шляхта, навіть коли вони частково й

полонізувалися чи русифікувалися, все-таки у певних історичних моментах і аспектах виконували

свою будівну, героїко-лицарську місію (приклад князя Василя Острозького); 5) треба

переосмислити роль і значення західних культурно-духовних та ідейних впливів на Україну і

припинити зображувати все західне («католицьке») в історії як відвічну загрозу «православній»

душі українця.

Однак автори поставили в статті кілька таких важливих питань, які залишилися до кінця

непроінтерпретованими. Перше – це наскільки ми можемо вважати учасниками національної

історії людей засимільйованих, таких, що об’єктивно служили чужій, часто ворожій до української

справи ідеології і держави? (приклади Г. Коллонтая, Т. Костюшка, до яких можна додати

українців за походженням російських державних і військових діячів (канцлера імперії –

О.Безбородька і генерала І. Паскевича).

Отже, чи можна всіх народжених в Україні видатних неукраїнців чи асимільованих українців

вважати діячами національної історії? Очевидно, що ні. Бо це «розмиває» концепцію нації.

...Що зробили для розвитку українських традицій, мови, культури, національної ідеології ті тисячі

малоросів, які пішли служити Російській імперії і здобули там високі посади, чи Т. Костюшко і Г.

Коллонтай, які служили польській ідеї?

...Безумовно, кожен народ може гордитися, вшановувати тих геніїв, які народилися на його землі,

але збагачували інші національні культури, як Ю. Словацький, Ю. Коженьовський, Б. Прус чи А.

Толстой, М. Волошин, А. Ахматова. Це може додатково урізноманітнювати спектр національного

культурно-естетичного світобачення, однак не це може ставати елементом національної ідеології.

Бо ж таким чином можна дійти до проповіді національного відступництва.

...Тож, як змінити концептуалістику і засади сучасної української історіографії?

1. Нагально потрібне створення національної ради найкращих українських істориків з метою, щоб

ця рада розробила стратегічні і методологічні параметри створення нових підручників з історії

України різних рівнів – від шкільних до академічних багатотомників.

Власне, ця рада мала б координувати наступні проекти.

2. Видання серії національних історій народів, доля яких типологічно подібна до історії України

(тобто історій Румунії, Болгарії, Сербії, Хорватії, Чехії, Словаччини, Литви, Естонії, Норвегії,

Ірландії... Це дасть змогу збагнути логіку, засади і критерії, за якими створювалися концепції

національних історій народів, які століттями були бездержавними, учасники яких і культура тісно

переплелися з сусідніми імперськими державами, які зазнавали потужних асиміляцій, нищень і

руйнувань парадигм національної свідомості.

3. Підготовка цілісної історії країн Середньої і Східної Європи (тобто простору між Балтикою і

Балканами, між Альпами і Чорним морем).

4. Зрозуміло, що без перевидання праць українських істориків-класиків, передусім тих, які

пропонували свої історіософські концепції щодо історії України, неможливе вироблення нових

накреслень. Тому потрібні передусім нові видання з коментарями кращих праці В. Липинського,

Д. Дорошенка, С. Томашівського, М. Кордуби, Р. Млиновецького (Р. Бжеського), Б. Крупницького

та ін.

5. Потрібне правильне розпрацювання методології націоналізму. Власне, її відсутність і стимулює

той хаос нашої історіографії в оцінках, аберацію ідей, руйнування й профанування критеріїв, про

що говорять І. Пасічник і П. Кралюк і що веде до затуманення українських національних

пріоритетів при трактуванні нашої історії.




Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...