Луначарский Анатолий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

причин, які

споріднюють націоналізм Шевченка з націоналізмом Міцкевича, Фосколо, деяких ірландців, з

націоналізмом великої народної поезії сербів.

СХОЖИЙ НА ГОГОЛЯ, з статті А. Луначарського про творчість А. Маневича

Маневич сидів, бувало, схожий чимось на Гоголя, і, прищуливши очі, з рукою, що застигла в

повітрі з пензлем, вдивлявся в «об’єкт». З трохи українським акцентом він говорив при цьому

повільно: «Що ж воно таке?» І потім: несподівано, з неймовірною швидкістю обрушував на

полотно мазок за мазком, задоволено шепочучи при цьому: «Ось воно що». Це не означає, що

Маневич раніше щось погано бачив… Це значить, що Маневич не розумів якоїсь внутрішньої

сутності побаченого, а потім раптом збагнув.

…Щоправда, Маневич дуже любив суто єврейські сюжети: старі, напіврозвалені провінційні

синагоги... будиночки на горбатій містечковій вулиці. Однак він був палким любителем російської

природи і природи взагалі.

…На картинах природи Маневича лежав відбиток дещо сентиментального переживання, її музика.

Ось у цьому якраз, можливо, і є щось таке, що ріднило тодішнього Маневича з єврейством.

ВИДАЙТЕ ЗАКОРДОННИЙ ПАСПОРТ, з листа С. Єсеніна А. Луначарському від 17 березня

1922 р.

Наркому освіти Анатолію Васильовичу Луначарському

Прошу Вашого клопотання перед Наркомзкордонсправами про надання мені закордонного

паспорта для поїздки на тримісячний термін до Берліна у справі видання книг: своїх і групи

близьких мені поетів…

У випадку Вашої згоди прошу наділити мене відповідними документами.

Сергій Єсенін.

ДОПОМІГ ЗДОЛАТИ «ЗАЛІЗНУ ЗАВІСУ», з кореспонденції Л. Салімонович «Харків модний

на всі сто»

Власне, її (Вікторії Андріянової – авт.) шлях до слави розпочався за досить трагічних обставин. У

Москві, куди вона виїхала працювати з рідного міста, Варвара відкрила перший у Росії салон

високої моди. Після революції таке суто панське ремесло могло коштувати Коринській свободи, а

то і взагалі – життя. Тому вона всерйоз замислилася про еміграцію. Допоміг їй здолати залізну

завісу сам Луначарський, якого та вмовила провести в Європі виставку радянської вишивки.

СВЯЩЕННИК РИЗИКНУВ, з проповіді Ю. Фізера

На початку правління більшовиків, один із їхніх найкрасномовніших комісарів, нарком освіти

Луначарський читав публічну лекцію у якійсь московській великій аудиторії якраз на Великдень.

У тій лекції Луначарський стверджував, що Християнська релігія нарешті повністю поборена, а в

Біблію вже ніхто не вірить. Він був таким самовпевненим, що запропонував будь-кому з аудиторії

знайти хоч якийсь доказ його неправдивості.

Руку підняв молодий священик. Луначарський запросив його вийти на сцену. Священик вийшов, повернувся до людей і промовив:

– Христос воскрес!

Аудиторія моментально радісно відгукнулася:

– Воістину воскрес!

Священик повернувся до Луначарського і сказав:

– Я закінчив. Мені нічого більше казати.

Зібрання одразу завершилося.

РОБОТА ЗНАЙДЕТЬСЯ, з статті «Хто придумав гасло: «Валіза – вокзал – Росія»?» на інтернет-

сайті «Антинаклепницької ліги України»

Не будемо тягти кота за хвіст і одразу розкриємо ім’я автора. Це… Анатолій Васильович

Луначарський. Так-так, нарком освіти і культури в уряді Леніна, головний ідеолог єврейсько-

більшовицької культурної революції, після якої культури в її класичному розумінні на теренах

СРСР не залишилося. На зміну їй прийшла потворна суміш побутового хамства і тупих

ідеологічних настанов. Але – що було, панове, то було. Дістали наркома київські «вузькомовні»

педагоги. Мовляв, знущається над нами український нарком освіти товариш Гринько – примушує

вчити їхню «хохляцьку мову». Анатолій Васильович на це – як відрізав:

– Українська мова – це основа розвитку української культури. А хто не хоче її вивчати, нехай

переїздить до Росії, там теж робота знайдеться.

…Вочевидь Анатолій Васильович надто дослівно зрозумів сталінський постулат, що культура в

СРСР має бути соціалістичною за змістом, але національною по формі. Звідси різка, але

справедлива відповідь київським противникам українізації.

Бідний Анатолій Васильович! Зрадила інтуїція! Його єврейсько-більшовицьким соратникам на той

момент уже не потрібна була навіть формально національна українська культура, мистецтво, освіта, наука. В результаті –