Кулябка Семен (fb2)

- Кулябка Семен [Справочник-дайджест] 20 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




КУЛЯБКА Семен Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Проповідник. В чернецтві – Сильвестр (1727).

З дворянської родини. Дядько, Апостол Д., – гетьман Лівобережної України.

Народився в 1701 р. в м. Лубнах Лубенського полку Російської імперії (нині – районний центр

Полтавської області України).

Помер 17 (28) квітня 1761 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на монастирському цвинтарі Олександро-Невської лаври.

Закінчив Києво-Могилянську академію (1726).

Був викладачем (1727-1738), префектом (1738-1740), ректором (з 1740) Києво-Могилянської

академії, єпископом Костромським та Галицьким (1745-1750), архієпископом Петербурзьким та

настоятелем Олександро-Невської лаври (з 1750).

Першу проповідь – це було «Слово в неділю самарянину» – видрукував 1742 р. Потім протягом

дев’яти років світ побачили ще 13.

Цікава історія про те, як наш земляк, сам того не бажаючи, потрапив до Петербургу. В 1745 р.

митрополит Київський направив К. в столицю імперії, аби той привітав з приводу весілля великого

князя Петра Федоровича. Промова малоросіянина так сподобалася імператриці Єлизаветі Петрівні, що вона наказала залишити проповідника у своїй свиті. Однак те, що заїжджий чернець вживає

занадто багато малоросійських слів, подобалося не всім: за це К. уже після смерті критикував М.

Карамзін в «Пантеоні російських авторів» (1800).

Навряд, щоб наш земляк особливо зважав на прижиттєві закиди. В усякому разі, йому вистачило

сміливості написати віршований памфлет «Перевдягнена борода» на М. Ломоносова (1757).

Серед друзів та близьких знайомих К. – Г. Сковорода, Г. Кониський, С. Ляскоронський, Л.

Баранович, І. Галятовський, О. Антропов, с. Тодорський, М. Козачинський, С. Калиновський та ін.


***

ІСТИНА ОЧИЩАЄ

, з життєвого кредо С. Кулябки

Істина освячує душу, очищає думки і ушляхетнює людину.

МАЛОРОСИ РОЗУМІЛИ ВСЮ ЦІННІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ, з нарису О.

Царинного «Український рух»

Нащадки малоросійської козацької старшини, яка трансформувалася в 1785 році в малоросійське

дворянство, зіграли видатну роль в історії Російської імперії. В сімейних переказах вони свято

зберігали пам’ять про важку боротьбу, яку довелося вести предкам за православну віру і російську

народність проти католицької польської державності, і тому особливо поціновувало як

дотримання віри, так і міць Російського царства.

Можна сказати, що малороси, починаючи з Феофана Прокоповича, …безперестану творили і

зміцнювали імперію, в той час як московські князі Долгорукі чи Голіцин навіть не забарилися

через власне честолюбство легковажно її зруйнувати.

Малоросія дала Російської Церкві таких святих як Дмитро (Туптало) Ростовський, Іван

(Максимович) Тобольський, Іоасаф (Горленко) Білгородський, таких ієрархів, як Самуїл

Миславський, Сильвестр Кулябка, Христофор Сулима і багатьох інших, а імперії вона дала таких

діячів як Безбородько, Гудович, Завадовський, Кочубей, Паскевич, нагороджених князівськими і

графськими титулами.

Досить швидко переглянути чотири томи незакінченого, на жаль, «Малоросійського гербовника»

В. Модзалевського, щоб переконатися, наскільки багато видатних осіб виставила для служіння

російській державі малоросійська козацька старшина.

Тісно зв’язане з нею в XVIII столітті духівництво теж не відставало.

Явище це абсолютно зрозуміле. Вищі кола колишньої Московської держави пережили Смутні час, проте не спробували іноземного ярма. Тому національна свідомість й них не була досить

розвинута.

Малоросія ж тільки-но звільнилася з-під «ярма лядського єгипетського», за висловом Самуїла

Величка; люди її розуміли цінність єдиновірної національної держави і служили їй з повною на

совість. Пізніше настрої ці поширилися на весь …захід Росії, пережили епоху реформ імператора

Олександра II, і ще в смутне десятиліття Державних дум, напередодні катастрофи російської

держави, західні частини імперії з російським населенням, котрі раніше входили до складу

Польщі, висилали депутатів-націоналістів. Тоді як великоросійський центр і схід давали

октябристів, кадетів і соціалістів, які об’єднаними зусиллями і згубили та поховали російську

державу…


ЯК КУЛЯБКА ПОГОЛИВ «БОРОДУ» ЛОМОНОСОВУ, з «Каталогу експонатів виставки «Від

Рейну до Камчатки», присвяченого 300-річчю з дня народження Г. Міллера

«Гімн бороді» – сатиричний вірш М. В. Ломоносова, спрямований проти консервативно

налаштованого духівництва. Написаний на рубежі 1756-1757 рр.

Приводом для його появи, найімовірніше, стала заборона Св. Синоду на публікацію перекладу

поеми англійського поета Олександра Попа «Досвід про людину», виконаного в 1756 р. Миколою

Микитовичем Поповським.

За деякими відомостями, безпосереднім адресатом «Гімну бороді» був архієпископ Санкт-

Петербурзький Сильвестр (Кулябка Семен Петрович).

Внаслідок широкого поширення «Гімну» у списках Св. Синод 1757 р. звернувся до імператриці

Єлизаветі Петрівни, домагаючись видання указу, який би велів «такі звабні й лайливі пасквілі

винищити і привселюдно спалити», а їх автора для «напучення і виправлення» передати духовній

владі.

Домогтися цього не вдалося, найшвидше, завдяки заступництву фаворита імператриці І. І.

Шувалова, який у всьому сприяв Ломоносову.

З полемікою навколо «Гімну бороді» пов’язана поява ще декількох творів Ломоносова. У

відповідь на критику на свою адресу він написав епіграми «О страх! о жах! грім! ти смикнув за

штани...» і «Зубницmкому», а також (з великою часткою ймовірності) вірш «Гімн бороді за суд».

…Особливого розголосу набула епіграма, звернена до якогось Христофора Зубницького з

Холмогор, чиє прізвище стояло під листом, до якого була прикладена пародія «Перевдягнена

борода, або Гімн п’яній голові»: вона містила образливий натяк на селянське походження

Ломоносова.

Останній несправедливо порахував автором поета В. К. Тредіаковського, свого давнього

літературного супротивника… Проте авторство «Переодягненої бороди», найімовірніше,

належало Сильвестрові (Кулябці).


РОЗСУДЛИВИЙ ЕКОНОМ І ДОТЕПНИЙ АРХІТЕКТОР, з нотаток Л. Сизинцевої «З

неопублікованого»

Допомогу в освіті «простого підлого народу» міг надати властям тільки освічений священик, і

тому в тому ж указі пропонувалася «удосконалити навчання духовних чинів шляхом заснування

семінарій».

Саме це й стало головною турботою владики Сильвестра (Кулябки), який в останніх числах січня

1746 р. першим досяг Костромських кордонів. Його попередник, Симон Тодорський, за сім місяців

свого правління... жодного разу в єпархії не побував.

Головним діянням преосвященного Сильвестра стало створення Костромської «школи для

навчання священицьких дітей», указ про створення якої він підписав в червні 1746 р., тобто через

півроку після прибуття. Труднощі виникали і зі збором хліба на їх харчування, і з набором учнів, з

яких ніхто не хотів записуватися добровільно. Понад те, коли спеціальні посильні стали

об’їжджати парафії і брати дітей в учення силою, батьки ховали їх, «кажучи, що вони втекли», а

спійманого «проводжали до Костроми, як небіжчика, з плачем і криком», а сам учень тікав додому

за першої нагоди. М. Я. Дієв, випускник і історик Костромської семінарії, пояснював це тим, що

неуспішних погрожували відправити на військову службу.

В кінці квітня 1850 р. преосвященного Сильвестра перевели в іншу єпархію, і розбіглися навіть ті

учні, яких вдалося зібрати.

Проте семінарія була не єдиною турботою владики. На плечі преосвященного лягли турботи про

пристосування Іпатіївського монастиря під архіпастирську резиденцію, налагодження роботи

духовної консисторії. У цих заняттях владика показав себе як «розсудливий економ і дотепний

архітектор» . Під його наглядом над кам’яними економськими і казначейськими келіями

надбудували дерев’яні покої. Третій дерев’яний поверх, зведений ним над кам’яними

економськими і казначейськими келіями, був обштукатурений всередині і зовні, що на ті часи

вважалося незвичайним. Стіни були покриті рустом і виглядали кам’яними, а в центрі підносився

дерев’яний бельведер.

Практично всі почини преосвященного Сильвестра були продовжені його наступниками.


КЛЮЧІ ВІД РАЮ, з повісті Г. Вовка «Мед з каменю»

Підійшли до дерев’яної будівлі й почали підніматися по дубових скрипучих сходах. Гриць не

відчуває ноші, душа співає жайворонком.

Префект академії Сильвестр Кулябка був здивований щедрістю скромно одягнених гостей.

Перший з них мало не пробив підлоги двопудовою бочкою меду, другий ледве розтулив закляклі

пальці від торби з маслом і м’ясом.

– З Чорнух? Земляк?

Він молодо підвівся. Велико-чорні та розумно-спокійні очі засвітились.

«Святий Петро, – майнуло в хлопця. – Борода, срібний ланцюжок з хрестом у блідих руках – наче

ключі від раю. Ось він зараз відімкне ворота, тільки не в оселю небесного блаженства, а в царство

науки».

– Чи здравствує сотник Петро Троцький? В нас у Лубнах він мав уряд полкового осавула. А ігумен

Красногорського Філарет Чернецький?

Старший прибулий лиже ліву п’ятірню проректора, а другий слинить праву: вона не така, як у

батенька, і пахне чимось дивним.

– Так... так... Цареве – кесарю, а боже небу, – стишив апостольськи-вдумливо. І сів.

– Наше братство приймає всіх, хто визнає православ’я, а школа навчає істини отроків не тільки з

Московії, Полонії, а навіть з Сербії. Всіх – тьма. Більшість мешкають у приватних хатах, двасто і

пів – у бурсі, а решта – при церквах.

– Ваше високопреподобіє, – осмілився провідник, – я з Нижнього, гончар, з батьком оцього отрока

– Савкою був на канальних у Петербурзі.

– Хочеш учитися?

– Дуже.

– Яку школу кінчив?

– Парафіяльну.

– Співаєш?

– На п’ять гласів.

– Молодець. Бог хай благословить тебе на подвиг праці благої! – і перехрестив Сковороду. –

Приймаю, земляче, на фари – перший підготовчий клас академії, але з перевіркою твоїх знань.


НЕ ЖУРІТЬСЯ, ВАША ВЕЛИЧНІСТЬ, бувальщина

Імператриця Єлизавета Петрівна була вражаюче красивою, проте риси її обличчя відрізнялися

такою своєрідністю, що жоден живописець не зробив з неї цілком схожого портрета.

Бачачи її засмучення, архієпископ Сильвестр Кулябка сказав:

– Так і повинно бути, Ваша Величність, бо краса ваша неописанна.