Кулик Григорий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

Настройки текста:

Цвет фона черный светло-черный бежевый бежевый 2 персиковый зеленый серо-зеленый желтый синий серый красный белый Цвет шрифта белый зеленый желтый синий темно-синий серый светло-серый тёмно-серый красный Размер шрифта 14px 16px 18px 20px 22px 24px Шрифт Arial, Helvetica, sans-serif "Arial Black", Gadget, sans-serif "Bookman Old Style", serif "Comic Sans MS", cursive Courier, monospace "Courier New", Courier, monospace Garamond, serif Georgia, serif Impact, Charcoal, sans-serif "Lucida Console", Monaco, monospace "Lucida Sans Unicode", "Lucida Grande", sans-serif "MS Sans Serif", Geneva, sans-serif "MS Serif", "New York", sans-serif "Palatino Linotype", "Book Antiqua", Palatino, serif Symbol, sans-serif Tahoma, Geneva, sans-serif "Times New Roman", Times, serif "Trebuchet MS", Helvetica, sans-serif Verdana, Geneva, sans-serif Webdings, sans-serif Wingdings, "Zapf Dingbats", sans-serif

Насыщенность шрифта жирный Обычный стиль курсив Ширина текста 400px 500px 600px 700px 800px 900px 1000px 1100px 1200px Показывать меню Убрать меню Абзац 0px 4px 12px 16px 20px 24px 28px 32px 36px 40px Межстрочный интервал 18px 20px 22px 24px 26px 28px 30px 32px

КУЛИК Григорій Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий діяч. Маршал Радянського Союзу (1940).

З селянської родини.

Народився 28 жовтня (9 листопада) 1890 р. в с. Дудникові Полтавської губернії Російської імперії

(нині – с. Куликівка Полтавського району Полтавської області України).

Розстріляний 24 серпня 1950 р. в м. Москва (СРСР). За довідкою Головної військової прокуратури, похований в м. Куйбишеві (Самарі), що не підтверджується даними товариства «Меморіал»,

згідно з якими – похований на Донському цвинтарі в м. Москві.

Закінчив Вищі академічні курси вищого командного складу Робітничо-селянської Червоної армії

(1924), Військову академію ім. М. В. Фрунзе (1932).

Був солдатом, старшим фейерверкером 9-ї піхотної дивізії царської армії (1912-1917), командиром

червоногвардійського загону (1917-1918), начальником артилерії 5-ої (перейменована в 10-у)

Української армії (1918-1919), 14-ої армії (1919-1920), начальником артилерії 1-ї Кінної армії

(1920-1921), начальником артилерії Північно-кавказького військового округу, помічником

начальника артилерії РСЧА (1921-1925), заступником голови Військово-промислового комітету

ВРНХ (1925-1926), начальником Артилерійського Управління РСЧА (1926-1930), командиром

Московської Пролетарської дивізії (1930), командиром-комісаром 3-го стрілецького корпусу

(1932-1937), начальником Артилерийского управління РСЧА (1937-1939), заступником наркома

оборони СРСР і начальником Головного артилерійського управління (1939-1941), командуючим

54-ою армією (1941), уповноваженим Ставки Верховного Головнокомандування при 51-ій армії

Кримського фронту (1941-1942), командуючим 4-ою гвардійською армією (1942-1943), перебував

у розпорядженні Головного управління кадрів Міністерства оборони СРСР (1943-1946).

Під псевдонімом «генерал Купер» був головним військовим радником в Іспанії.

Герой Радянського Союзу (1940).

Депутат Верховної Ради СРСР 1-го созыва.

Заарештований за звинуваченнями «у зраді Батьківщини, у висловлюванні погроз на адресу

керівників ВКП(б) і радянського уряду і у ворожому зв’язку з учасниками антирадянської

військової змови» (1947). За вироком Військової колегії Верховного Суду СРСР розстріляний

(1950).

Президія Верховної Ради СРСР задовольнила клопотання Верховного Суду СРСР про відновлення

К. у військовому званнях маршала Радянського Союзу і Героя Радянського Союзу і в правах на 4

ордени Леніна, 4 ордени Червоного Прапора, медаль «Золота Зірка», ювілейну медаль «ХХ років

РСЧА», медалі «За оборону Ленінграда» і «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній

війні 1941-1945 гг» (1957).

Що стосується особистого життя, то батько К. помер у рік його народження, а дружину, К.

Симонич, за наказом Л. Берії убили чекісти.

Село, в якому народився наш земляк, перейменовано в Куликівку (1941); у місцевому сквері

встановлено його бюст, а клубі – відповідний стенд.

Серед друзів та близьких знайомих К. – С. Будьонний, В. Гордов, Г. Жуков, Й. Сталін, В.

Молотов, І. Сєров, В. Крюков, Д. Павлов, К. Ворошилов, Б. Шапошников та ін.

***

ПОКАЗИ З МЕНЕ ВИБИЛИ, виступу Г. Кулика на суді 25 серпня 1950 р.

Мої свідчення, дані на попередньому слідстві, є помилковими і отриманими від мене незаконними

методами слідства, від яких я повністю відмовляюся.

НЕ БОЯВСЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, з оцінки Г. Кулика В. Грабіним

Моя оцінка діяльності ...Кулика ...не могла, природно, виходити за межі конкретної справи –

створення нових гармат. Треба віддати йому належне... На відміну від деяких своїх підлеглих, він

не боявся відповідальності й іноді, виходячи зі свого власного розуміння інтересів справи і

завдань підвищення обороноздатності країни, приймав рішення надризиковані.

НЕ НА СВОЄМУ МІСЦІ, з оцінки Г. Кулика О. Василевським

Кулик не зміг ні командувати армією, ні виконувати обов’язки представника Ставки. І

визначалося це не віком, а недостатньою підготовкою, особистими якостями.

Він просто опинився не на місці.

ВІДБИТОК ЧОБОТА НА СІДНИЦЯХ, з оцінки Г. Кулика Г. Жуковим

Що стосується Кулика, я не можу відзначити якусь корисну роботу з його боку. ...Вояка без

певного звання з відбитками на дупі сталінського чобота.

ВСУПЕРЕЧ НАКАЗУ СТАЛІНА, з інформаційних повідомлень ТАРС

16 лютого 1942 р. Спеціальне засідання Верховного Суду СРСР звинуватило Кулика Г. І. у