Кочубей Виктор [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Кочубей Виктор [Справочник-дайджест] 21 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


КОЧУБЕЙ Віктор Павлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Дипломат, державний діяч. Перший міністр внутрішніх справ Російської імперії (1802).

З родини дворянської. Прадід, Кочубей В., – генеральний малоросійський суддя; дядько, Безбородько О., – «найсвітліший князь».

Народився 11 (22) листопада 1768 р. в с. Диканьці Полтавського повіту Полтавської губернії (нині

– районний центр Полтавської області України).

Помер 3 (15) червня 1834 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ). Похований в

петербурзькій Олександро-Невській лаврі.

Записаний у гвардію капралом (1876), закінчив закритий аристократичний пансіон (1784), Упсальський університет (1784-1786).

Був чиновником лондонської російської місії (1788-1790), посланником у Туреччині (1792-1797), віце-канцлером (1798-1801), керуючим Колегією іноземних справ (1801-1802), міністром

внутрішніх справ (1802-1807; 1819-1823), головою Державної ради і Комітету міністрів (1827-1834), державним канцлером внутрішніх справ Російської імперії (1834).

Почесний член Петербурзької академії наук (1818).

Як людина освічена і певною мірою гуманна, вважав кріпацтво великим злом, проте як державна

людина боявся потрясінь і не був схильним ослабляти існуючий порядок, що й дозволило йому

залишатися на владних вершинах за чотирьох монархів.

Відмінні риси, за оцінкою сучасників, – незвичайний розум і малоруська ухильність.

Серед друзів та близьких знайомих К. – С. Воронцов, Олександр I, О. Чарторийський, П.

Строганов, М. Сперанський, М. Новосильцев та ін.


***

МРІЯВ ПРО УНІВЕРСИТЕТСЬКИЙ НІЖИН

, з освітянського кредо В. Кочубея

Малоросія університетів не має, а Ніжин – місце вельми хороше для цієї благородної мети.


МІКРОСКОПІЧНІ ПОГЛЯДИ МЕНЕ НЕ ХВИЛЮЮТЬ, з життєвого кредо В. Кочубея

Хоч і народився я хохлом, я великорос, ніж хто інший...

Моє становище підносить мене над всякими дріб’язковими турботами. Я розглядаю проблеми

ваших губерній з погляду загальних інтересів всієї нашої держави. Мікроскопічні погляди мене не

хвилюють...


КОНТРАСИГНУВАВ КОЧУБЕЙ, з указу російського імператора «Про відпущення

поміщиками своїх селян на волю після укладання умови за обопільною згодою» від 20

лютого 1803 р.

...Знаходимо потрібним ухвалити наступне:

1) Якщо хто з поміщиків забажає відпустити придбаних чи родових селян своїх поодинці або і

цілим селищем на волю і разом з тим затвердити за ними ділянку землі а той цілу дачу, то, уклавши з ними угоду, яка за обопільної згоди визнається кращою, має подати її при проханні

через губернського дворянського предводителя до міністра внутрішніх справ для розгляду; і якщо

вийде від нас рішення бажанню його згідне: тоді надати ці угоди в Цивільну палату...

2) Такі умови, досягнуті поміщиком з його селянами і в кріпосні справи записані, зберігаються як

кріпосні зобов’язання свято і непорушно. По смерті поміщика законний його спадкоємець чи

спадкоємці вступає у всі обов’язки і має права, в цих умовах зазначені.

5) Дворові люди і селяни, які досі були відпущення ...на волю із зобов’язанням вибрати рід життя, можуть в покладений законами термін вступити в цей стан вільних землеробів, якщо придбають

собі землю у власність...

...На цій підставі Урядуючий сенат не забариться здійснити всі потрібні розпорядження.

Контрасигнував міністр внутрішніх справ граф Віктор Кочубей.


МИНУЛО ВСЕ, ТА НЕ ПРОПАЛО, вірш Т. Шевченка «Бували войни й військовії свари»

Бували войни й військовії свари:

Ґалаґани, і Киселі, і Кочубеї-Нагаї –

Було добра того чимало.

Минуло все, та не пропало.

Остались шашелі: гризуть,

Ж[е]руть і тлять старого [дуба]...

А од коріння тихо, любо

Зелен [і парості] ростуть.

І виростуть; і без сокири

Аж зареве та загуде,

Козак безверхий упаде,

Розтрощить трон, порве порфіру,

Роздавить вашого кумира,

Людськії шашелі. Няньки,

Дядьки отечества чужого!

Не стане ідола святого,

І вас не стане, – будяки

Та кропива – а більш нічого

Не виросте над вашим трупом.

І стане купою на купі

Смердячий гній – і все те, все

Потроху вітер рознесе,

А [ми] помолимося Богу

І небагатії, невбогі.


НЕ ТАМ ПОМЕР, з листа О. Пушкіна Н. Гончаровій від 3 серпня 1834 р.

Соромно, дружино. Ти на мене