КОЧУБЕЙ Віктор Павлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Дипломат, державний діяч. Перший міністр внутрішніх справ Російської імперії (1802).
З родини дворянської. Прадід, Кочубей В., – генеральний малоросійський суддя; дядько, Безбородько О., – «найсвітліший князь».
Народився 11 (22) листопада 1768 р. в с. Диканьці Полтавського повіту Полтавської губернії (нині
– районний центр Полтавської області України).
Помер 3 (15) червня 1834 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ). Похований в
петербурзькій Олександро-Невській лаврі.
Записаний у гвардію капралом (1876), закінчив закритий аристократичний пансіон (1784), Упсальський університет (1784-1786).
Був чиновником лондонської російської місії (1788-1790), посланником у Туреччині (1792-1797), віце-канцлером (1798-1801), керуючим Колегією іноземних справ (1801-1802), міністром
внутрішніх справ (1802-1807; 1819-1823), головою Державної ради і Комітету міністрів (1827-1834), державним канцлером внутрішніх справ Російської імперії (1834).
Почесний член Петербурзької академії наук (1818).
Як людина освічена і певною мірою гуманна, вважав кріпацтво великим злом, проте як державна
людина боявся потрясінь і не був схильним ослабляти існуючий порядок, що й дозволило йому
залишатися на владних вершинах за чотирьох монархів.
Відмінні риси, за оцінкою сучасників, – незвичайний розум і малоруська ухильність.
Серед друзів та близьких знайомих К. – С. Воронцов, Олександр I, О. Чарторийський, П.
Строганов, М. Сперанський, М. Новосильцев та ін.
***
МРІЯВ ПРО УНІВЕРСИТЕТСЬКИЙ НІЖИН
, з освітянського кредо В. Кочубея
Малоросія університетів не має, а Ніжин – місце вельми хороше для цієї благородної мети.
МІКРОСКОПІЧНІ ПОГЛЯДИ МЕНЕ НЕ ХВИЛЮЮТЬ, з життєвого кредо В. Кочубея
Хоч і народився я хохлом, я великорос, ніж хто інший...
Моє становище підносить мене над всякими дріб’язковими турботами. Я розглядаю проблеми
ваших губерній з погляду загальних інтересів всієї нашої держави. Мікроскопічні погляди мене не
хвилюють...
КОНТРАСИГНУВАВ КОЧУБЕЙ, з указу російського імператора «Про відпущення
поміщиками своїх селян на волю після укладання умови за обопільною згодою» від 20
лютого 1803 р.
...Знаходимо потрібним ухвалити наступне:
1) Якщо хто з поміщиків забажає відпустити придбаних чи родових селян своїх поодинці або і
цілим селищем на волю і разом з тим затвердити за ними ділянку землі а той цілу дачу, то, уклавши з ними угоду, яка за обопільної згоди визнається кращою, має подати її при проханні
через губернського дворянського предводителя до міністра внутрішніх справ для розгляду; і якщо
вийде від нас рішення бажанню його згідне: тоді надати ці угоди в Цивільну палату...
2) Такі умови, досягнуті поміщиком з його селянами і в кріпосні справи записані, зберігаються як
кріпосні зобов’язання свято і непорушно. По смерті поміщика законний його спадкоємець чи
спадкоємці вступає у всі обов’язки і має права, в цих умовах зазначені.
5) Дворові люди і селяни, які досі були відпущення ...на волю із зобов’язанням вибрати рід життя, можуть в покладений законами термін вступити в цей стан вільних землеробів, якщо придбають
собі землю у власність...
...На цій підставі Урядуючий сенат не забариться здійснити всі потрібні розпорядження.
Контрасигнував міністр внутрішніх справ граф Віктор Кочубей.
МИНУЛО ВСЕ, ТА НЕ ПРОПАЛО, вірш Т. Шевченка «Бували войни й військовії свари»
Бували войни й військовії свари:
Ґалаґани, і Киселі, і Кочубеї-Нагаї –
Було добра того чимало.
Минуло все, та не пропало.
Остались шашелі: гризуть,
Ж[е]руть і тлять старого [дуба]...
А од коріння тихо, любо
Зелен [і парості] ростуть.
І виростуть; і без сокири
Аж зареве та загуде,
Козак безверхий упаде,
Розтрощить трон, порве порфіру,
Роздавить вашого кумира,
Людськії шашелі. Няньки,
Дядьки отечества чужого!
Не стане ідола святого,
І вас не стане, – будяки
Та кропива – а більш нічого
Не виросте над вашим трупом.
І стане купою на купі
Смердячий гній – і все те, все
Потроху вітер рознесе,
А [ми] помолимося Богу
І небагатії, невбогі.
НЕ ТАМ ПОМЕР, з листа О. Пушкіна Н. Гончаровій від 3 серпня 1834 р.
Соромно, дружино. Ти на мене
Последние комментарии
5 часов 46 минут назад
23 часов 6 минут назад
23 часов 29 минут назад
23 часов 44 минут назад
23 часов 45 минут назад
23 часов 45 минут назад