Китайгородский Исаак (fb2)

- Китайгородский Исаак [Справочник-дайджест] 23 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




КИТАЙГОРОДСЬКИЙ Ісак Ілліч


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Хімік-неорганік. Винахідник ситалів – нового класу високоміцних склокристалічних матеріалів. В

хімії існує науковий термін «ситаліт», автором якого є К.

З міщанської родини. Син, Китайгородський О., – всесвітньо відомий фізик; онука,

Китайгородська Г. – творець оригінальних і виключно ефективних методик вивчення багатьох

іноземних мов; онук, Китайгородський С. – доктор фізико-математичних наук.

Народився 15 (27 ) квітня 1888 р. в м. Кременчуці Полтавської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Полтавської області України).

Помер 26 червня 1965 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Закінчив хімічний факультет Київського політехнічного інституту (1910).

Працював інженером Запрудненського склозаводу Московської губернії (1910-1918), директором

склозаводу «Дагестанські вогні» (з 1926), викладачем Московського хіміко-технологічного

інституту ім. Д. И. Менделєєва (1933-1965).

Фундатор хімічної лабораторії при Главсклопорцеляна (1921); першої в СРСР кафедри технології

скла в Московському інституті народного господарства ім. Г. Плеханова (1926),

Заслужений діяч науки і техніки РРФСР (1959).

Лауреат двох Державних премій СРСР (1941; 1950) і Ленінської премії (1963).

Спеціалізувався з проблем процесів скловаріння, розробки методів отримання скла, піноскла і

надміцного штучного каменя.

Розробник методів виробництва різних типів скла, зокрема піноскла; технології виготовлення скла

із запрограмованими світловими характеристиками; скла з підвищеною опірністю термічним,

хімічним і механічним діям; методів виробництва надтонких плівок.

Перу К. належать книги «Теорія склоутворення і методи варіння скла» (1935), «Скло і

скловаріння» (1950), «Технологія скла» (1961).

Всього по собі залишив 180 наукових праць.

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Асланов, Я. Школьніков та ін.


***

НЕМАЄ ПРОЩЕННЯ

, з професійного кредо І. Китайгородського

Немає прощення зневазі до чужої справи, до запитів і вимог виробництва.

НОВИЙ КЛАС СИНТЕТИЧНИХ РЕЧОВИН, з інформації В. Плужникова «Архів-календар»

Першим місцем роботи став Запрудненський склозавод. У Першу світову війну тут завдяки

дослідженням Китайгородського освоїли випуск електролампового скла і звільнили країну від

імпорту.

Відразу після Жовтневого перевороту Китайгородський став видною фігурою у Вищій раді

народного господарства, Головсклі, Головсилікаті і Синдикаті силікатної промисловості. При

Головстклопорцеляні І. Китайгородський заснував лабораторію, яка розрослася в Інститут скла.

Перехід до механізованих методів виробництва вимагав нових джерел сировини. Замість

дефіцитної кальцинованої соди учений запропонував силікат натрію, нефеліновий сієніт і

вулканічний попіл – набагато дешевші і доступніші речовини.

Тоді, до кінця 1920-х і початку 1930-х рр., І. Китайгородський приступив до перспективної

проблеми утилізації шлаків, а також досліджував вибіркове поглинання видимих частин спектру

склом. Це полегшило перехід на вітчизняне виготовлення лінз Френеля (наприклад, для

прожекторів, маяків, світлофорів), які раніше доводилося купувати в США.

...До 1944 р. він створив піноскло – принципово новий тепло– і звукоізоляційний матеріал, потім

зайнявся структурною металокерамікою. У результаті з’явився новий клас синтетичних речовин,

які Китайгородський назвав ситалами. Вони мають високу механічну, хімічну і термічну міцність.

Для їх виробництва можна використовувати численні відвальні і вогненно-рідкі відходи

металургії. Так виникли шлакоситали.


НЕТРИВІАЛЬНІ ПІДХОДИ, з передмови П. Саркісова до книги О. Смолеговського «І. І.

Китайгородський і його праці в галузі хімії і хімічної технології скла, кераміки і ситалів»

Він був блискучим дослідником в галузі хімічної технології скла, кераміки і ситалів, а також

видатним педагогом, що підготував декілька сотень інженерів-технологів і вчених.

Його унікальність як фахівця полягала в умінні доводити майже кожне своє відкриття до

промислового впровадження і завжди бути в курсі світових інновацій в сфері технології скла і

обладнання.

Багато які з його наукових праць є піонерними, де запропоновані нетривіальні підходи до

вирішення проблем хімічної технології скла, кераміки, ситалів і до розробки нових, перспективних

матеріалів – піноскла, металокераміки, скловолокна, склопластиків, шлакоситалів.

Як педагог він навіки вписав своє ім’я в історію становлення спеціальності хіміка-технолога

скляного виробництва, ініціювавши створення під своїм офіційним, але зовсім не формальним

керівництвом, великого колективу ведучих учених для підготовки капітальної «Технології скла».

Це – праця, по якій вчилися і продовжують навчання російські і зарубіжні хіміки-технологи.


НЕ ЗАСТАРІВ І ДОСІ, з книги О. Смолеговського «І. І. Китайгородський і його праці в галузі

хімії і хімічної технології скла, кераміки і ситалів»

Хоча йдеться про роботи І. І. Китайгородського, виконані до 1965 р., принципові висновки

історико-наукового аналізу залишилися незмінними. Разом з тим відзначимо ідейне перекликання

праць ученого з дослідженнями за хімічною технологією в кінці ХХ – початку ХХI ст., зокрема, з

роботами у області нанотехнології полімерів і композитних матеріалів.

Розроблена ним ідеологія синтезу нових матеріалів за допомогою методів, в яких варіюють або

склад системи, або процеси і умови подальшої обробки, близька сучасному підходу до створення

нових поколінь функціональних і конструкційних матеріалів.

Не менш актуальний погляд І. І. Китайгородського і на проблему взаємозв’язку хімічної технології

і фундаментальної науки, коли це питання безпосередньо пов’язане з «виживанням» деяких

категорій російських учених (маю на увазі принцип фінансування досліджень з боку наукових

фондів).

Подібні асоціації виникають і у зв’язку з прагненням І. І. Китайгородського до активного

застосування в хімічній технології скла і ситалів дифракційних методів.


ПЕРШИЙ МЕХАНІЗОВАНИЙ, з офіційної інформації заводу «Дагестанські вогні»

Склозавод «Дагестанські вогні» – перший механізований в СРСР.

Фахівці готувалися безпосередньо в цехах. Потягнулися до «Вогнів» селяни з надхмарних аулів і

селищ – лезгини, даргинці, азербайджанці, аварці.

Мистецтву скловаріння вони навчалися у російських майстрів. Їх наставником став директор

заводу Ісак Ілліч Китайгородський, який згодом захистив докторську дисертацію і очолив кафедру

скла в Московському хіміко-технологічному інституті імені Д. І. Менделєєва.


НОВИЙ МАТЕРІАЛ, з статті «Скло в XX столітті. Ситали» в інформаційно-рекламному

тижневику «Постачальник»

На рубежі 1960-х рр. у низці країн, в т.ч. і в СРСР, почалися інтенсивні пошуки спрямовані на те,

аби запобігти кристалізації, то тепер, навпаки, ці зусилля зосередилися на пошуках умов

рівномірної тонкокристалічної кристалізації за всім обсягом. Зокрема, було розроблено два

підходи до здійснення подібних процесів (гомогенне і гетерогенне ядроутворення).

...У скло вводився додатки (каталізатори), які обумовлювали виділення в ньому за подальшої

термообробки величезного числа центрів кристалізації, що створювало умови для утворення

тонкокристалічної структури матеріалу.

...Склокристалічні матеріали поділяють на низку видів, найважливішими з яких є ситали котрі

отримують з технічно чистих матеріалів, і шлакоситали, які отримують на основі дешевої

сировини – металургійних шлаків.

Батьківщиною шлакоситалу вважають Радянський Союз, де вперше розроблені механізована

технологія і устаткування для безперервного варіння шлакоситалового скла у ванній печі

безперервної дії, формування стрічки і кристалізації її в конвеєрній печі з метою отримання

чорного, білого і світлофарбованого шлакоситалу.

В основі всіх робіт в цьому напрямі лежать дослідження професора І. І. Китайгородського, який

вперше запровадив до ужитку саме слово «ситал» і використання відходів різних виробництв, і

розробив концепцію, включаючи доменні шлаки, для отримання нового матеріалу зі скла.

Слід відзначити, що перші шлакоситали, залежно від чистоти шлакової сировини і її складу,

виходили сірих, коричневих, зеленувато-бурих тонів. Їх застосовували, в основному, в техніці і

будівництві (наприклад, у вигляді листів і плиток для настилу підлог в хімічних цехах, цивільних

спорудах). Але для того, щоб одержати з них декоративні матеріали, необхідно було розширити

колірну гамму. Природно, будь-які матеріали можна створити на основі білого з використанням

фарбників.

А ось білий шлакоситал ще довго не вдавалося одержати (1970).


ЛІДЕР ГАЛУЗІ …ЗБАНКРУТУВАВ, з статті «Запрудня» на інтернет-порталі «Підмосков’я»

У 1914 році Ісак Ілліч Китайгородський (згодом став ученим з світовим ім’ям) зміг організувати

випуск електролампового скла. Запрудненський завод стає монополістом в цьому виді продукції і

на довгі роки залишається лідером галузі.

Його господарі, а пізніше – директори спокою не відали, вічно щось шукали, перебудовували,

оновлювали. У війну знялися з місця – виїжджали до далекого Сибіру.

...Ситуація змінилася в кінці 50-х. У той час в Радянському Союзі стала бурхливо розвиватися

електронна промисловість, і було прийнято рішення на базі Запрудненського склозаводу створити

завод з виробництва кінескопів. Підприємство передали Міністерству електронної промисловості,

і почали будувати будинки – спочатку дво-триповерхові, потім п’ятиповерхівки, а у середині 80-х

– і дев’ятиповерхові. Місцеве ПТУ перепрофілювали на підготовку кадрів для заводу. Побудували

лікарню, дитячі сади, школи.

Підприємство росло, а разом з тим хорошіло і селище. До середини 80-х тут мешкало 17 тисяч

чоловік – стільки ж, як і в райцентрі Талдомі.

І ніхто не припускав, що в кінці ХХ століття російська економіка дасть такий серйозний збій, що

продукція вітчизняної радіоелектроніки виявиться незатребуваною. Що селищам, які орієнтовані

на містоутворюючі підприємства, виживатимуть куди важче, інші.

На жаль, так воно і сталося. Сьогодні велика кількість запрудненців щодня відправляються на

заробітки до неблизької Москви. Завод переживає нелегкі години, і ця обставина краси

Запрудному не додає...


БЕЗАЛЬТЕРНАТИВА З МИНУЛОГО, з статті В. Речицького «Реконструкція пам’яті»

Якщо обмежуватися традиційним комплектом ізоляційних матеріалів, енергетична реконструкція

потрапить у фінансову безвихідь. Понад 100 доларів за квадратний метр стіни з вентильованим

фасадом – дорого, а 35 з пінополістиролом – і задарма не треба.

Отже, підказка з далекого радянського минулого у вигляді доповіді академіка Китайгородського

на Всесоюзній конференції із стандартизації і виробництва нових матеріалів, виголошена Ісаком

Іллічем аж 1932 року, спрацьовує і через три чверті століття.

Піноскло давно пора витягувати на світло, тобто на вітчизняний ринок, заповнений іноземною

екзотикою. Адже воно «і у вогні не горить, і у воді не тоне»! За смертельної для більшості відомих

термоізоляційних матеріалів температурі 500о піноскло лише починає трохи розм’якшуватися, а

для плавлення його доведеться підняти рівень мінімум втричі.

У енергетичній реконструкції будівель цей унікальний за набором властивостей матеріал може

стати безальтернативним.


ДОГАНА ЗА «ЦВЯШИСТІСТЬ», бувальщина

Коли почалося впровадження шлакоситалу у виробництво, хтось з будівельників на черговій на

нараді запитав:

– А яка цвяшистість шлако-ситалу?

Для будівельника – запитання резонне, але хіміки розуміли усю його безглуздість (це майже те ж,

що запитати: «Чи можна вбити цвях у скло?»)

Один з науковців розсміявся. Розсміявся – і тут же одержав догану від І.

Китайгородського: за відсутність витриманості...