українське письменство»
Чому один провінціяльний семінарист, Котляревський, пише українською мовою «Енеїду» та
«Наталку Полтавку», а другий провінціяльний семінарист, Гнідич, перекладає «Іліяду» на мову
російську? Чому один поміщик, Квітка, врешті по довгих блуканнях прибився до рідного берега, а
другий такий самий поміщик, Капніст, так і лишається російським письменником? Чому один
петербурзький службовець, Гребінка, свої задушевні думки виливав якраз українською мовою, а
його земляк і мало не шкільний товариш Гоголь у тому ж таки Петербурзі, поза всім своїм
інтересом до «затишної старосвітчини», українською виписує тільки епіграфи до своїх ранніх
оповідань?
Прикладів таких можна без кінця добирати, і саме рясота їх показує, що в своєму поясненні автор
не звів фактів навіч з наперед зложеною теорією. А тим часом ця теорія про, сказати б, провінціяльне походження українського письменства, озивається і в дальших розділах праці
М. Зерова, накладаючи на всіх письменників тавро вузенького провінціалізму та пережитої
старосвітчини.
САДИБУ РОЗІБРАЛИ МІСЦЕВІ РЕВОЛЮЦІОНЕРИ, з нарису О. Дробахи «Велике Серце
Гетьманщини»
1812 року Василь Капніст кандидатує на посаду губернського маршала Полтавщини. У зв’язку з
наступом війська Наполеона Бонапарта з’явився шанс відновити національні козацькі збройні
сили. Капніст знову кидається в організаційний вир, а на додачу треба було вибити із крісла
генерал-губернатора Малоросії україножера князя Лобанова-Ростовського. Разом зі своїм другом
козацького роду, колишнім міністром імперії Дмитром Трощинським він бодай частково
домагається свого: з 1816 року генерал-губернатором призначено Миколу Рєпніна, а сам Капніст з
1820 року до останніх днів був маршалом шляхетства Полтавської губернії.
...Садибу його у Великій Обухівці розібрали місцеві «революціонери», а з цегли збудували
водонапірну вежу у Великих Сорочинцях. Колишню красу, одухотворену працею кількох
поколінь («сам лише сад тут був такий, що не кожен цар має!» – хтось мовив із дослідників) не
відродити без всеукраїнських зусиль. Але хатину письменника під очеретом на березі улюбленого
ним Псла можна відтворити силами Миргородщини чи села Великої Обухівки. Аби ж була
самодостатня місцева влада!
На порядку денному створення оргкомітету до 250-х роковин Василя Капніста. І слід видати
нарешті в Україні його твори з доброю передмовою і коментарем. Академії наук, НСПУ, Міністерству освіти і науки України не зайво було б потурбуватися, щоб творчість Василя
Капніста, Миколи Гоголя, Томаша Падури та інших авторів вивчалася в курсі «Письменники і
діячі українського відродження». Спогади учасників Південного таємного товариства, наших
земляків Матвія Муравйова-Апостола, Івана Горбачевського, Миколи Лорера та ін., як і спогади
дочки Василя Капніста Софії Скалон (Капніст), теж видавати необхідно в Україні, бо за кордоном
видають їх зі значними купюрами.
Document Outline
YANDEX_39
YANDEX_40
Последние комментарии
40 минут 14 секунд назад
1 час 50 минут назад
9 часов 55 минут назад
10 часов 15 минут назад
10 часов 40 минут назад
10 часов 44 минут назад