Капнист Василий (fb2)

- Капнист Василий [Справочник-дайджест] 22 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:



КАПНІСТ Василь Васильович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, перекладач, громадський та політичний діяч.

З поміщицької родини. Про батька, полковника Василя Петровича К., у народі склали пісню

«Везуть пана Капнистенка до царської неволі»; племінник, Капніст П., – письменник.

Народився 12 (23) лютого 1758 р. в с. Обухівці Миргородського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – с. Велика Обухівка Миргородського району Полтавської області

України).

Помер 28 жовтня (10 листопада) 1823 р. в с. Кибинцях Полтавської губернії Російської імперії

(нині – Миргородський район Полтавської області України). Похований в родовому маєтку

Велика Обухівка. Надгробок прикрашає епітафія, заздалегідь написана власноруч: Капніст сей

глыбою покрылся;/Друг муз, друг родины он был;/Отраду в том лишь находил,/Что ей, как мог, служа, трудился,/И только здесь он опонил.

Навчався вдома та в школі Ізмайловського полку.

Служив капралом (1771), підпрапорщиком (1771), сержантом (1772) Ізмайловського полку, сержантом лейб-гвардії Преображенського полку (1773-1775), був директором імператорських

театрів (1799-1781), миргородським повітовим предводителем дворянства (1782), контролером

петербурзького Головного поштового правління (1782-1783), предводителем дворянства

Київської губернії (з 1785), настоятелем Свято-Троїцької церкви в м. Кагарлик (з 1800), генеральним суддею Полтавської губернії (з 1802), директором народних училищ (1802), заступником предводителя (маршалка) дворянства Полтавської губернії (1812-1817), предводителем (маршалком) дворянства Полтавської губернії (1817-1822), членом ради

Полтавського дівочого інституту (1820-1823).

Друкувався в журналах «Санкт-Петербурзький вісник», «Аоніди», «Співрозмовник», «Дзеркало

світу», «Московський журнал», «Нові щомісячні твори», «Трибуна Товариства любителів

російської словесності», «Читання для смаку», «Син Вітчизни», «Читання в «Розмові любителів

російського слова», «Трибуна Казанського товариства любителів вітчизняної словесності».

Як літератор дебютував окремим виданням оди, написаної французькою мовою, на честь

укладення Кючук-Кайнарджійського миру (1775), проте пізніше сам визнавав її художню

слабкість. Але вже черговий твір нашого земляка – «Сатири I» (1780) – викликав справжній фурор.

Причина останнього – езопівська критика К. низки відомих письменників-сучасників.

К. – автор «Оди на рабство» (1783), в якій сміливо засудив покріпачення України російським

царизмом, котрий зробив «з щасливих людей нещасних і зло із спільних благ» та закликав

Катерину II скасувати узаконене рабство.

Незадоволення Цензурного комітету викликав і переклад на початку 1780-х рр. однієї з комедій

Мольєра, названої К. «Уявний рогоносець» – її довелося переробляти.

Не повезло і наступному твору письменника комедії «Ябеда» (1793), яка зле висміювала

зловживання судової системи і яку І. Франко небезпідставно назвав зразком політичної сатири. На

те, аби п’єсу надрукувати, пішло майже п’ять (!) років. Та й то, на вимогу все тієї ж цензури, автору довелося знову «редагувати» свій доробок. Проте і на цьому лихі пригоди не закінчилися: за особистою вказівкою Павла I комедію зняли з театрального репертуару, а ще не розповсюджені

екземпляри книги вилучили з торгівельної мережі.

Перший збірник поезії «Твори Василя Капніста» вийшов у Петербурзі (1796). Другий – «Ліричні

твори» – в 1806 р. між іншим, строфу з вірша «Обухівка» процитував у поемі «Кавказький

бранець» М. Лермонтов.

Перу К. також належать комічна опера «Клоріда та Мілон» (1800), трагедії «Гіневра» та

«Антігона» та багато інших різнопланових творів. З середини 1790-х рр. письменник посилено

займається перекладацькою діяльністю, включаючи «Слово о полку Ігореве».

Наш земляк, не визначаючи авторитетів, ризикнув опублікувати пародію «Відповідь Рафаїла

співаку Феліци» на патріарха руської поезії Г. Державіна, чим викликав неабиякий гнів того.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Г. Державін, батько та син Гоголі, Ф. Львов, І. Муравйов-

Апостол, В. Ломиковський, М. Гнідич, І. Котляревський, М. Лорер, Сергій та Матвій Муравйови-

Апостоли, П. Пестель та ін.


***

ТВОРИТИ ДОБРО, з життєвого кредо В. Капніста

Творити добро.

ТИХО ДЗИНЧУ, з творчого кредо В. Каніста

Я тиху песнь жужжать лишь смею:

Высокий страшен мне полет.

БЕРИ, ЩО МОЖНА ВЗЯТЬ, з п’єси В. Капніста «Ябеда»

Бери, великої немає тут науки.

Бери, що тільки можна взяти.

На що ж привішені нам руки

Як не на те, щоб брати?


ЗАБУЛА ЛІНЬ ПРИБИТИ ЗАМОК, з вірша В. Капніста «Обухівка»

В миру с соседами, с родными,

В согласьи с совестью моей,

В любви с любезною семьей

Я здесь отрадами одними

Теченье мерю тихих дней.

Приютный дом мой под соломой

По мне, – ни низок, ни высок;

Для дружбы есть в нем уголок,

А к двери, знатным незнакомой,

Забыла лень прибить замок.

…………………………………

Вдали зрю смесь полянок чистых

И рощ, покрывших гор хребты,

Пред мною нежных роз кусты,

А под навесом древ ветвистых,

Как мрамор, белые кресты.

Благоговенье! Молчалива,

Витийственна предметов речь

Гласит: «Ты зришь своих предтеч,

Священна се господня нива:

Ты должен сам на ней возлечь».

Так, здесь и прах отца почтенный,

И прах семи моих детей

Сырою я покрыл землей;

Близ них дерновый круг зеленый –

Знак вечной храмины моей.

Мир вам, друзья! Ваш друг унылый

Свиданья с вами скоро ждет;

Уж скоро!.. Кто сюда придет,

Над свежей скромною могилой

В чертах сих жизнь мою прочтет:

«Капнист сей глыбою покрылся,

Друг муз, друг родины он был;

Отраду в том лишь находил,

Что ей как мог, служа, трудился,

И только здесь он опочил».


НА САМОГО СЕБЕ, епіграма В. Капніста

Капниста я прочел, и сердцем сокрушился:

Зачем читать учился?


СИН МАЛОРОСІЇ, зі спогадів Д. Бантиш-Камінського

Він був середнього зросту, собою худорлявий, мав приємне обличчя, на якому розум і жвавість

характеру яскравими фарбами відображувалися у вогняних очах і насмішкуватій посмішці. В

товаристві відзначався він люб’язністю, гостротою і веселістю розмови; володіючи абсолютно

російською мовою (що засвідчують його твори), вправно говорив французькою і німецькою, любив найбільше говорити по-малоросійському і тим збільшував приємність своїх оповідань, захоплюючих і разом з тим жартівливих.

Як син Малоросії, любив він млість; писав, лежачи в постелі, в оточенні книжок та паперів.


ПРАВО НА БЕЗСМЕРТЯ, з книги М. Дмитрієва «Дрібниці із запасу моєї пам’яті»

Комедія Капніста «Ябеда» була написана ним раніше ліричних його віршів, що помітно й за

мовою: склад «Ябеди» грубий і шорсткий, хоч і сильний; у ліричних віршах він плавніший і

чистіший, хоч і слабкіший. При Катерині «Ябеда» не могла бути надрукована з причин, як

говорять нині, не залежним від автора. Вона побачила світ вже при імператорові Павлові, 1798

року, і присвячена йому. Любителям безпомилкових видань радимо відшукувати це видання: у

творах Капніста, виданих Смирдіним, багато віршів такий зіпсовано, що не можна дістатися до

сенсу і до міри віршів.

«Ябеда» з часом була забута, як застаріла. Дуже шкода! Нині знову іноді її грають в театрах. Це

одна з тих комедій, які роблять честь не лише авторові, а й всій літературі. Сила її дивовижна! Є

такі місця, в яких розбещеність, не втрачаючи боку комічного, набирає трагічної сили: така, наприклад, страхітлива... оргія членів палати.

Ось право Капніста на безсмертя, а не оди!

БАТЬКІВЩИНУСПОДІВАЮСЯ ПОСТАВИТИ НА НОГИ, з розвідки Ю. Шевченка «Як

Капніст не став Мазепою»

Коли комедію («Ябеду» – авт.) грали в Петербурзі, публіка показувала пальцями на присутніх у

залі чиновників. Скандал! Царі Павло й Олександр I забороняли ставити спектакль. Але у

Капніста на Полтавщині, в Обухівці, був свій театр. Там і грали «Ябеду» – до речі, за участю

батьків Гоголя, що жили поблизу. А подивитися комедію із Петербурга приїжджали майбутні

декабристи – Муравйов-Апостол, Пестель та інші.

Удома Капністи розмовляли лише українською. …А для дітей було заведено таку гру: місяць вони

спілкувалися французькою, а місяць німецькою. Протягом цього періоду розмовляти рідною

мовою (промовити хоча б слово українською) заборонялося.

…Якось його брат Микола спитав, що робитиме Василь, якщо Бонапарт піде на Україну – йтиме

проти нього чи ні. Тоді Капніст відповів:

– Я нікуди не маю наміру йти; знаю добре Малоросію і, відчуваючи її любов до себе, сподіваюся

поставити її на ноги.


ТАВРО ВУЗЕНЬКОГО ПРОВІНЦІАЛІЗМУ, з рецензії С. Єфремова на книгу М. Зерова «Нове

українське письменство»

Чому один провінціяльний семінарист, Котляревський, пише українською мовою «Енеїду» та

«Наталку Полтавку», а другий провінціяльний семінарист, Гнідич, перекладає «Іліяду» на мову

російську? Чому один поміщик, Квітка, врешті по довгих блуканнях прибився до рідного берега, а

другий такий самий поміщик, Капніст, так і лишається російським письменником? Чому один

петербурзький службовець, Гребінка, свої задушевні думки виливав якраз українською мовою, а

його земляк і мало не шкільний товариш Гоголь у тому ж таки Петербурзі, поза всім своїм

інтересом до «затишної старосвітчини», українською виписує тільки епіграфи до своїх ранніх

оповідань?

Прикладів таких можна без кінця добирати, і саме рясота їх показує, що в своєму поясненні автор

не звів фактів навіч з наперед зложеною теорією. А тим часом ця теорія про, сказати б, провінціяльне походження українського письменства, озивається і в дальших розділах праці

М. Зерова, накладаючи на всіх письменників тавро вузенького провінціалізму та пережитої

старосвітчини.


САДИБУ РОЗІБРАЛИ МІСЦЕВІ РЕВОЛЮЦІОНЕРИ, з нарису О. Дробахи «Велике Серце

Гетьманщини»

1812 року Василь Капніст кандидатує на посаду губернського маршала Полтавщини. У зв’язку з

наступом війська Наполеона Бонапарта з’явився шанс відновити національні козацькі збройні

сили. Капніст знову кидається в організаційний вир, а на додачу треба було вибити із крісла

генерал-губернатора Малоросії україножера князя Лобанова-Ростовського. Разом зі своїм другом

козацького роду, колишнім міністром імперії Дмитром Трощинським він бодай частково

домагається свого: з 1816 року генерал-губернатором призначено Миколу Рєпніна, а сам Капніст з

1820 року до останніх днів був маршалом шляхетства Полтавської губернії.

...Садибу його у Великій Обухівці розібрали місцеві «революціонери», а з цегли збудували

водонапірну вежу у Великих Сорочинцях. Колишню красу, одухотворену працею кількох

поколінь («сам лише сад тут був такий, що не кожен цар має!» – хтось мовив із дослідників) не

відродити без всеукраїнських зусиль. Але хатину письменника під очеретом на березі улюбленого

ним Псла можна відтворити силами Миргородщини чи села Великої Обухівки. Аби ж була

самодостатня місцева влада!

На порядку денному створення оргкомітету до 250-х роковин Василя Капніста. І слід видати

нарешті в Україні його твори з доброю передмовою і коментарем. Академії наук, НСПУ, Міністерству освіти і науки України не зайво було б потурбуватися, щоб творчість Василя

Капніста, Миколи Гоголя, Томаша Падури та інших авторів вивчалася в курсі «Письменники і

діячі українського відродження». Спогади учасників Південного таємного товариства, наших

земляків Матвія Муравйова-Апостола, Івана Горбачевського, Миколи Лорера та ін., як і спогади

дочки Василя Капніста Софії Скалон (Капніст), теж видавати необхідно в Україні, бо за кордоном

видають їх зі значними купюрами.


Document Outline

YANDEX_39

YANDEX_40





MyBook - читай и слушай по одной подписке