Драгоманов Яков (fb2)

- Драгоманов Яков [Справочник-дайджест] 21 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:



ДРАГОМАНОВ Яків Якимович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач, декабрист.

З дворянської родини. Батько, Драгоманов Я., – колезький асесор; брат, Драгоманов П., – Поет,

перекладач, юрист; небіж, Драгоманов М., – історик, фольклорист; небога, Пчілка О., –

письменниця.

Народився 24 лютого (8 березня) 1801 р. в с. Монастирських Будищах Гадяцького повіту

Полтавської губернії Російської імперії (нині – с. Малі Будища Гадяцького району Полтавської

області України).

Помер в 1840 р. на каторзі в Сибіру.

Працював колезьким регістратором канцелярії Військового міністерства (1817-1820), служив

юнкером, прапорщиком Полтавського піхотного полку (1820-1825), полковим аудитором (1825-

1826), чиновником 4-го департаменту Сенату (1829-1830), канцелярським службовцем (1830-

1831), помічником контролера (1831-1835) Тимчасової контрольної комісії з провіантської

частини при Головному управлінні ревізії державних рахунків.

Член Товариства об’єднаних слов’ян (1825).

У справі декабристів заарештований (1826). Три місяці перебував у Дінабурзькій фортеці.

Переведений до Староінгерманландського полку в чині прапорщика, звідки за станом здоров’я

відправлений у відставку під пильний таємний нагляд (1828).

Друкувався в газеті «Північний Меркурій», журналах «Син вітчизни», «Літературний додаток до

«Руського інваліда», «Північний архів», альманасі «Гірлянда».

Як поет анонімно дебютував в газеті « Північний Меркурій» віршами і перекладами (1829).

Потім настала черга віршів «Греція» (1829), «Самовбивця» (1830), «До мого генія», «Вона

чарівна» (обидва – 1831), «Арабські і перські східні перекази» (1831), «Рідні надгробки» (1832),

«Шанфарі» (1838).

Наш земляк переклав з французької мови «Вежу неслінську» (1830), «Морлаха в Венеції» П.

Меріме (1832), з німецької – низку творів Г. Пфіцера, Л. Уланда (1837).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – І. Горбачевський, М. Бестужев-Рюмін, Є. Троцький, А.

Метлинський, С. Трусов та ін.


***

РОЗУМ І СОВІСТЬ

, з життєвого кредо Я. Драгоманова

Жити в ладах з розумом і з совістю.

ДОСТОЙНИЙ ДАР, з вірша Я. Драгоманова «Книга»

Тогда, как небеса средь тысячи даров

Явили существам свою святую волю,

Творенье дивное, достойный дар богов,

От Зевса смертному досталося на долю.

Была то книга, дар златой.

Ее Минерва составляла

И на заглавии премудрою рукой:

«Рассудок», – начертала.


ЛЮБЛЮ ВИНО, з вірша Я. Драгоманова «Істина»

«In vino veritas», – святая

Пословица твердит давно;

Иные же, того не зная,

Порочат всячески вино.

Но клеветы не потерплю я,

От истины не отступлю,

Пусть скажут, что вино люблю я,

Ах нет, я истину люблю.

ЗАГИНУВ НА КАТОРЗІ, з розвідки С. Кочерги «Агатангел Кримський і Леся Українка»

По лінії матері Леся Українка належить до роду Драгоманових.

Його коріння, вважає Ольга Косач-Кривинюк, яка першою почала систематизувати сімейні

перекази, ведуть в Грецію. Відтак стає зрозумілим, чому Леся Українка писала з Ялти молодшому

брату в травні 1898 року: «Я не сподівалась, що тобі, Микосю, найлегша буде грецька мова, – об

неї багато гімназистів зуби ламають. Таки видно, що ми з тобою еллінського роду».

Ольга Косач-Кривинюк стверджує, що в ХVІІ столітті предок Драгоманових служив у гетьмана

Богдана Хмельницького драгоманом, тобто тлумачем, перекладачем дипломатичної служби. У

ХVІІІ столітті Драгоманови ще підписувались грецькими буквами, тоді ж вони появилися в місті

Гадячі.

Рід Драгоманових і пізніше не загубився в історії України. Про нього можна сказати словами Едіт

з драми Лесі Українки «У пущі» – «завжди і скрізь ішов у першій лаві».

На каторзі загинув декабрист Яків Драгоманов. Його вільнодумство передалося дітям брата, що

вперше побачили світ у гадяцькому гнізді Драгоманових.


ЗАЛИШАЛИСЯ ФЕДЕРАЛІСТАМИ, з дослідження С. Єфремова «Масонство в Україні»

На Україні масонство, як знаємо, проіснувало дуже недовго, і нового духу подув позначається вже

в інших організаціях, насамперед у таємному товаристві «Об’єднаних слов’ян». Виросло воно з

масонських елементів, але поставило собі далеко конкретніші і суто політичні завдання.

Правда, ще й це товариство спеціально про Україну не згадує, проте вплив місцевого ґрунту в

загальнішій формі виявляється поки що в зацікавленні долею слов’янства, що надзвичайно

характерно, – федералістською ідеєю, яку товариство розгорнуло дуже широко і яскраво.

Батьківщиною федеративної думки була Україна: тільки тут ця ідея могла народитися і вилитися

одразу ж у такі надзвичайно виразні і яскраві форми. «Товариство, – писав один із головних його

членів І. Горбачевський, – мало головною метою звільнення всіх слов’янських племен від

самовладності, знищення національної ненависті, що існує між деякими з них, і з’єднання всіх

земель, на яких вони живуть, федеративним союзом».

Одразу ж таки позначилась і боротьба між федералістськими елементами в Україні й тими

централістичними, що гуртувалися в т. зв. «Південному товаристві», члени якого вже тоді згорда

говорили про «повітовий патріотизм». Поєднання «Об’єднаних слов’ян» з уже згаданим

«Південним товариством» було справжнім нещастям для розвитку федеративної, а далі й

національної української ідеї. Централізм цим разом переміг і затяг федералістські елементи на

Україні в ту фантастичну, мало підготовлену гру, що кінчилась не тільки повним розгромом

таємних товариств, а й паузою в громадянському розвитку.

«З цього часу лише в думках і серцях небагатьох, хто не міг забути піднесеної і великої, хоча,

можливо, на думку декого, й мрійливої ідеї федерального союзу слов’янських народів».

Між цими «небагатьма» були справді цікаві для нас люди, в яких прокльовуються задатки вже й

національної – не скажу – свідомості, а симпатії й настроєності. …Таким був юнкер Я.

Драгоманов, полтавець, дядько славного українського вченого та публіциста. Хоч як у цих та

близьких до них людей забито було памороки всеросійською абстракцією, але вони все ж

почували зв’язки з українським ґрунтом, і саме ці зв’язки попервах і виявлялися в тих

федералістських комбінаціях, які вони виставили були супроти безоглядного централізму захожих

людей. З інтересу до слов’янства, з федералізму починалася українська ідея, і вже тоді викликала

вона й думки про долю України та патріотичні спомини з минулого.

Незабаром федералістська ідея в поєднанні з українським національним почуттям виявить себе

вже на повен зріст теж на київському ґрунті, в програмі і заходах Кирило-Мефодіївського братства

і навіть озветься деякою родинною традицією в політичних концепціях Драгоманова.


ЇХНІЙ ВОГОНЬ НІКОЛИ НЕ ВМИРАВ, з промови О. Колчака на офіцерському зібранні у

Севастополі 8 березня 1917 р.

Вогонь, запалений офіцерами-декабристами, ніколи не вмирав в офіцерському корпусі.


НІЧОГО, ОКРІМ ЛЕГЕНДИ, НЕ СТВОРИЛИ, з висновку М. Алданова про рух декабристів

Історична цінність революцій залежить від трьох обставин: від того, що вони руйнують, від того,

що вони створюють, та від легенди, яку вони по собі залишають...

Декабристи нічого не зруйнували і нічого не створили. Цінність того, що вони зробили, цілком

зводиться до їх легенди.


УКРАЇНІ НІЧОГО ХОРОШОГО НЕ НЕСЛИ, з книги В. Вериги «Нариси з історії України

(кінець ХVIII – початок ХХ ст.)»

Повстання декабристів, хоча й зачепило Україну, не мало нічого спільного з українським

визвольним рухом, і навіть, якби воно перемогло, то для України воно не несло нічого хорошого.


БОРОТЬБА ЗА ДЕКАБРИСТСЬКИЙ «СПАДОК», з статті Г. Казьмирчука і Ю. Латиша «Рух

декабристів: дискусійні питання та спроба їх розв’язання»

«Українські декабристи чи декабристи в Україні?» Це питання у 1925 р. поставив видатний

український історик М. Грушевський.

Одним із найбільш поширених, але мало помітних у декабристознавстві є великоросійський міф,

за яким декабризм повністю належить російському народу. У російській історіографії це

твердження сприймається як аксіома.

Визнаючи провідну роль російського компонента у таємних організаціях, не можна не відзначити

їх поліетнічний склад і тісний зв’язок з Україною, де в Тульчині та Полтаві діяли управи «Союзу

благоденства», а згодом – «Південне товариство», «Товариство об’єднаних слов’ян» і низка менш

відомих організацій, був створений найдемократичніший проект російської конституції – «Руська

Правда». В Україні знаходилися «родові гнізда» декабристів: Муравйових-Апостолів у

Полтавській губернії, В. Давидова та братів Поджіо – у Київській.

Сьогодні гостро стоїть проблема «вписування» декабризму в українську історію. …У 1920-х рр.

академік ВУАН С. Єфремов та професор О. Гермайзе сформулювали оригінальну теорію

українського декабризму. Її суть зводилася до визнання впливу українських традицій, історії та

культури на формування світогляду багатьох членів таємних товариств, що діяли в Україні, а

також впливу декабристських ідей на погляди діячів українського національно-визвольного руху:

Т. Шевченка, членів Кирило-Мефодіївського товариства, М. Драгоманова, автономістів-

федералістів.

С.Єфремов визнавав, що організаційний зв’язок між ложею «Об’єднані слов’яни» та

«Товариством об’єднаних слов’ян» визначити важко, але характерна назва і деяка схожість у

програмах організацій дозволили йому припустити певну ідеологічну спадковість двох

організацій. …Лідери «слов’ян» П. Борисов, Я. Драгоманов, I. Горбачевський «мали вже й зерно

національної української свідомості». З інтересу до слов’янства, з федералізму почалася

українська ідея.

С.Єфремов уважав, що в Україні точилася боротьба між федералістськими елементами, осередком

яких було Товариство об’єднаних слов’ян, і централістськими, які гуртувалися в Південному

товаристві. Він доводив, що об’єднання двох товариств є «сущим нещастям» для розвитку

федеративної, а в подальшому й української національної ідей. Централізм затяг федералістські

елементи в Україні…

Після перемоги більшовиків відбулася «приватизація» ними декабристів. Послідовники М.

Покровського вбачали у П. Пестелі та його команді (а особливо у членах «Товариства об’єднаних

слов’ян») попередників більшовиків, а в конституційних монархістах Північного товариства –

пращурів меншовизму. Партійний діяч К. Радек піддав критиці претензії емігрантів на

декабристську спадщину.

Сьогодні, на думку директора Інституту історії України НАН України, академіка В. Смолія, перед

декабристознавцями стоїть завдання очищення проблеми як від однобічного революційного

підходу, так і від новітніх інсинуацій. Прискіпливіше потрібно поставитися до висновків наших

попередників.

Звичайно, ми не закликаємо до критиканства, оскільки воно не може бути рушієм у вивченні будь-

якої проблеми. Праці наших попередників є не тільки цінним джерелом історіографічних думок та

фактологічного матеріалу, але й запліднюючим стимулом, котрий сприятиме подальшому

розвитку декабристознавства. Інколи навіть хибні висновки можуть дати позитивні результати,

оскільки для їх спростування проводиться значна наукова робота. Порівняння думок українських і

російських декабристознавців здатне пролити світло на суперечливі питання руху декабристів.






MyBook - читай и слушай по одной подписке