Громека Степан [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">«Дзвоні» – повний звіт про нього. «Хто ж міг повідомити так вірно подробиці, як не хтось з

присутніх», – вигукнув міністр закордонних справ Горчаков.

Через півроку заарештували журналіста Ераста Перцова, і в його паперах знайшли чернетку того

ж звіту. Брат Е. Перцова був крупним чиновником в міністерстві внутрішніх справ. Ймовірно, він

добув відомості у ще вищої персони.

...Газета обслуговувала не тільки інтереси окремих революційно настроєних гуртків, таємного

товариства. За всім цим стояв банкірський будинок Ротшильдів.

І НАШИМ, І ВАШИМ, з книги Н. Ейдельмана «В’єварум»

За дванадцять днів до відставки Володимира Петровича Перцова у нього з’явився новий колега-

начальник «сусіднього» відділення того ж департаменту. Це був жандармський підполковник

Степан Степанович Громека. Підполковник славився як ліберал, жваво друкувався в багатьох

газетах і журналах, багато чого знав і, між іншим, регулярно посилав досить цінну інформацію до

Лондона – Герцену, перед яким в ті роки буквально схиляв голову (пізніше Громека «виправився»

– відмовився від «помилок молодості», справно робив кар’єру, розправлявся з бунтівними

поляками, дослужився до генеральських погон і губернаторського окладу).

У листі Герцену, що зберігся, від 18 квітня 1861 року Громека цитував інше дуже цікаве послання: граф Шувалов пише шефові жандармів Долгорукову і намагається якось ухилитися від служби в

III відділенні!

Через три тижні Громека знову шле до Лондона листа, який теж зберігся: «Місяць тому Шувалов

затягнув мене в міністерство внутрішніх справ... Коли він йшов до III відділення, він дуже щиро

боявся «Дзвону» і від чистого серця дякував мені за лист, з якого уривки я вже вам повідомляв».

Ось, виявляється, як була справа! Шувалов пише листа шефові і дає скопіювати своєму

підлеглому – Громеці, щоб той передав текст Герцену, тому самому Герцену, який для керівника

III відділенням – ворог номер один! Ось які були часи.

Я з’єдную «нитки» – від Перцова і від Шувалова. Перше: два начальники відділення у Шувалова –

Громека і Перцов – були важливими кореспондентами Герцена.

Друге: обидва були «фактотуми» Шувалова.

Третє: про зв’язки Громеки з Герценом Шувалов знав, цими зв’язками користувався.

Чи маю я право припустити, що граф-авантюрист знав і користувався зв’язками Володимира

Петровича Перцова? Здається, маю.

ЧИЇХ ЦАРІВ СОБІ НА ГОЛОВУ ЖАДАЛИ УКРАЇНЦІ, з дослідження «Київські хвилювання

1855 року С. С. Громеки» на philolog.ru

Пан Громека брав особисту участь в утихомиренні селянських хвилювань, що сталися 1855 року в

Київській губернії, і тому розповідь його про цю справу не позбавлена цікавості. …Брошура його

видана з метою дати можливість читачеві «почерпнути відомості про політичні переконання, інстинкти і бажання південноросійського народу». …Подивимося, чи виконав і яким чином

виконав п. Громека своє завдання.

…Ми дозволяємо собі думати, що всі міркування, які висловлює п. Громека про причини,

ініціаторів київських хвилювань 1855 року, суть міркування дуже мало переконливі; вони навіть

зашкодили його брошурі в тому плані, що породили в читачів сумнів щодо правильності

постановки фактів, про які йдеться. Наприклад, п. Громека, як очевидець, стверджує, що

хвилювання ці самі по собі мали значення, заслуговуючи навіть заохочення, і що той сумний

характер, якого вони з самого початку набрали, і той ще сумніший результат, який одержали

згодом, пояснюється частково непорозуміннями, … частково ж південноросійською

простодушністю.

Понад те, полковник А-в, теж очевидець, «приписує головну причину хвилювань озлобленню

селян проти економічних властей; справа ж про указ і козацтво вважає побічною і не більш як

приводом».

Пан Громека, мабуть, скаже: моя думка виправдовується успіхом; але і п. А-в може сказати, що

він також діяв цілком успішно і припинив хвилювання, що виникли в Канівському повіті, дуже

скоро і притому виключно «розсудливими» заходами.

На це п. Громека, звичайно, знову скаже: «Ви не припинили хвилювань, а тільки замазали

справу»; але хто ж може поручитися, що і п. А-в, у свою чергу, не відповість йому: «А ви хіба

припинили що-небудь? а ви хіба не замазали?». Хто вирішить цю прю? Хто скаже, хто має рацію і

хто винен?

Звичайно, все це, згодом, вирішать і розкажуть нам знамениті історіографи наші, пп. Соловйов та

Іловайський, але зовсім не пп. Громека і А-в, тому що ці