загрузка...
Перескочить к меню

Громека Степан (fb2)

- Громека Степан [Справочник-дайджест] 20K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




ГРОМЕКА Степан Степанович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Публіцист, журналіст. Псевдоніми – Хронікер «Вітчизняних нотаток», Л. Словачевський.

З дворянської родини. Батько, Громека С., – поштовий службовець.

Народився в 1823 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної

області України). За іншою, менш поширеною версією, – в м. Одеса.

Помер 15 (27) вересня 1877 р. в с. Вольці-Плебанській Більського повіту Сідлецької губернії

Російської імперії (нині – Республіка Польща).

Закінчив благородний пансіон Київської гімназії №1 (1841),

Служив в Українському уланському та Лібавському піхотному полках (1841-1849), липовецьким

городничим (1849), київським молодшим поліцмейстером (1849-1850), бердичівським

поліцмейстером (1851) і городничим (1852), чиновником особливих доручень при київському

генерал-губернаторові (1853-1856), начальником поліцейського управління на Миколаївській

залізниці (1857-1858), чиновником одеського Руського товариства пароплавства і торгівлі (1858-1860), начальником 1-го відділу Департаменту загальних справ Міністерства внутрішніх справ (з

1861), сідлецьким губернатором (з 1867).

Друкувався в газетах «Санкт-Петербурзькі відомості», «Голос», журналах «Сучасник»,

«Вітчизняні нотатки», «Століття», «Сучасні літописи», «Дзвін», «Російський вісник»,

Г. – автор циклів нарисів «Про поліцію поза поліцією» (1857-1859), «Сучасна хроніка Росії» (1861-1863), статей «Польські євреї» (1858), «Аннапольська справа» (1862), брошури «Київські

заворушення в 1855 р.» (1863).

Наш земляк був серед тих діячів, хто підписав петицію Олександру II з вимогою запобігти

поліцейським втручанням в літературний процес (1861).

Г. зазнав утисків з боку влади. Так, його викликав шеф жандармів, котрий в ультимативній формі

вимагав «не писати більше різких статей» (1858).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Т. Шевченко, Л. Толстой, О. Дружинін, М. Лєсков, М.

Некрасов, О. Герцен, С. Дудишкін, І. Аксаков, Ю. Самарін, О. Краєвський, М. Катков, О. Фет та

ін.


***

СПЕЦИФІКА РОСІЙСЬКОЇ СВОБОДИ

, з політичного кредо С. Громеки

Ми гаряче бажаємо, щоб наша вітчизна виробила таку свободу, яка існує в Англії, за умови, коли

це виросте саме собою на нашому грунті.


БАЖАЮ ЩОНАЙПОВНІШОГО УСПІХУ, з листа С. Громеки І. Аксакову від 21 жовтня 1858

р.

Чим довше живу і знайомлюся з російським життям, тим більше переходжу розумом і серцем на

Ваш бік.

...Дозвольте потиснути Вашу чесну руку і побажати Вашим істинно російським і здоровим

переконанням щонайповнішого успіху.


В РЕФОРМАТОРСЬКОМУ ДУСІ, з монографії Т. Антонової «Боротьба за свободу преси в

пореформеній Росії 1861-1882 рр.»

Ідея свободи преси стає однією з головних і в ліберальній публіцистиці. Їй були присвячені статті

«Бібліотеки для читання», «Вітчизняних нотаток», «Часу», «Епохи», «Світоча», періодика І. С.

Аксакова й ін. Ряд статей, написаних для ліберальних видань, опинилися під цензурною

забороною, що свідчить про наявність в них високої ноти на підтримку ідеї свободи преси.

У «Вітчизняних нотатках» до теми свободи преси зверталися С. С. Громека, К. К. Арсеньєв, В. Д.

Скарятин, О. І. Рижов й ін. Примітно, що ідею свободи преси вони розглядали в

реформаторському дусі, як перспективу поступового подолання суспільством політичної

безвиході і культурного застою.

Одні робили акцент на необхідності підтримки свободи преси відповідними установами

(парламентом) – К. К. Арсеньєв, інші – на значенні твердого закону і ролі суду – С. С. Громека, треті, – на можливості засобами вільного слова позбавити суспільство від нігілізму – В. Д.

Скарятин.


ЗА ГЕРЦЕНОМ СТОЯВ РОТШІЛЬД, з розвідки Г. Мещерякової «Кому дзвонив російський

«Дзвін»

Пізніше стало відомо, що лист про ігнатівські махінації вислав з Петербургу 11 грудня 1859 року

якийсь С. С. Громека. Таємничим кореспондентом виявився жандармський підполковник, через

рік призначений начальником відділення в міністерстві внутрішніх справ. Секретні доповіді про

повстання, студентські хвилювання, таємні наради у верхах були доступні Громеці, який акуратно

інформував про них Герцена.

Чим секретнішою було справа, тим більше була вірогідність, що воно з’явиться в «Дзвоні».

Наприклад, цар скликає таємне засідання Державної ради з селянської справи. Через деякий час в

«Дзвоні» – повний звіт про нього. «Хто ж міг повідомити так вірно подробиці, як не хтось з

присутніх», – вигукнув міністр закордонних справ Горчаков.

Через півроку заарештували журналіста Ераста Перцова, і в його паперах знайшли чернетку того

ж звіту. Брат Е. Перцова був крупним чиновником в міністерстві внутрішніх справ. Ймовірно, він

добув відомості у ще вищої персони.

...Газета обслуговувала не тільки інтереси окремих революційно настроєних гуртків, таємного

товариства. За всім цим стояв банкірський будинок


Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...