Перескочить к меню

Вовк (Волков) Федор (fb2)

- Вовк (Волков) Федор [Справочник-дайджест] 22K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ВОВК (ВОЛКОВ) Федір Кіндратович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Антрополог, археолог, етнограф, перекладач. Псевдоніми – Новостроєнко, Новостроєнський,

Яструбець, Кондратович, Лупулеску. Фундатор палеоетнології на теренах Російської імперії.

З козацької родини.

Народився 5 (17) березня 1847 р. в с. Крячківці Пирятинського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – Пирятинський район Полтавської області України).

Помер 30 червня 1918 р. в м. Жлобині (нині – Гомельська область Республіки Білорусь).

Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався в Ніжинській гімназії, Новоросійському та Київському університетах, Антропологічній

школі при Сорбонні.

Працював помічником ревізора губернського секретаря Київської контрольної палати (1872-1875), викладачем Вищої російської школи суспільних наук при Сорбонні (1901-1905), впорядником

етнографічного відділу Руського музею імператора Олександра III (1906-1917).

Дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка (1893), Французьких антропологічного і

Доісторичного товариств, Імператорського Руського географічного товариства.

Голова Російського антропологічного товариства при Санкт-Петербурзькому університетові

(1911).

Лауреат Міжнародних премій ім. Канна, ім. Бера, ім. Годара.

Кавалер французького ордена Почесного Легіону (1916), Великої медалі П. Брока, медалі

Міжнародної Паризької виставки 1900 р., Великої Золотої медалі ім. П. Семенова-Тян-Шанського.

Друкувався в журналах «Український вісник», «LÀnthropologie», «Матеріали до українсько-

руської етнології», «Світ», «Київська старовина», «Морем і суходолом», «Життя і мистецтво»,

«Щорічник Руського антропологічного товариства», газетах «Правда», «Romanula»,

«Бухарестський телеграф», «Діло», «Київський телеграф», був автором статей до Великої

французької енциклопедії («Київ», «М. І. Костомаров», «П. О. Куліш», «Харків»).

Брав участь в експедиціях на Київщині, Волині, Буковині, в Галичині, дослідив палеолітичну

Мезинську стоянку. З його іменем небезпідставно пов’язують початок наукового підходу до

досліджень палеолітичних пам’ятників в Російській імперії.

Зібрав величезний, почасти унікальний, матеріал: майже три тисячі етнографічних предметів,

понад тисячу фотознімків, які склали основу українського фонду. В. був редактором «Материялiв

до украiно-руськоi етнологii», що вийшли у Львові. Між іншим, вчений дійшов висновку, що

українці за антропологічними ознаками становлять єдиний тип, відмінний від східнослов’янських

народів і близький – до південних слов’ян.

Наш земляк – автор близько 500 його праць (нерідко – за псевдонімами). Серед них: «Шлюбний

ритуал і обряди на Україні» (1891-1892), «Магдаленське майстерство на Україні» (1902),

«Variations squelettques du pied chez les Primates er dans les races humaines» (1905), «Українці в

антропологічному відношенні» (1906), «Антропометричні досліди українського населення

Галичини, Буковини, Угорщини» (1908), «Nouvelles decouvertes dans la paleolithique de Mėzine.

(Ukraine)» (1912), «Антропологія і її університетське викладання» (1915), «Український народ в

його минулому і сучасному», «Антропологічні особливості українського народу», «Етнографічні

особливості українського народу» (усі – 1916).

Знаменно, що праця «Шлюбний ритуал і обряди на Україні» спочатку побачила світ у Парижі

(1891-1892), у Празі (1927) і з величезним запізненням – на батьківщині (1995). А от

фундаментальний доробок «Скелетні видозміни стопи в приматів і у людських расах», який 1905

року став світовим науковим бестселером, рідною мовою до цього часу не виданий.

В. переклав з німецької книгу А.-Е. Брема «Життя тварин», з чеської – Л. Нідерле «Людство в

доісторичні часи».

Окрім того, наш земляк залишив спогади про П. Чубинського та О. Русова.

За свої погляди (а він був активним членом київської «Громади», яка виступала за збереження

українськості в усьому) наш земляк зазнав переслідувань з боку царського режиму і змушений був

податися в еміграцію: спочатку до Румунії (1879-1882), потім – до Швейцарії (1882-1887) і

нарешті – до Франції (1887-1905). Приїхав до Петрограда, отримавши політичну амністію, яка

стала можливою після першої російської революції. А ось під другої, Жовтневої, мусив уже

рятуватися. Планував дістатися Києва, проте по дорозі підхопив тиф і помер.

На щастя, якщо це слово тут доречне, В. не дожив до 30-х років, коли започаткована ним

палеонтологія в СРСР була оголошена «буржуазною наукою» і повністю знищена, а її кращі

представники – репресовані. Самого вченого заднім числом назвали «українським буржуазним

націоналістом». Нелюдський парадокс: якби В. не помер від тифу, то, безумовно, скінчив би свої

дні у концтаборі.

Впродовж наступних десятиліть його заслуги замовчувалися. І тільки нещодавно на базі

Російського етнографічного музею та Музеї історії Санкт-Петербурзького університету пройшла

Міжнародна конференція «Традиції вітчизняної палеоетнології», присвячена 150-річчю з дня

народження нашого земляка (1997).

Зазнала страждань і близькі В. Його дружину Х. Васнєвську заарештували і з двома дітьми-

крихітками заслали до В’ятки.

Не зовсім склалося і з другою сім’єю.

Серед друзів та близьких знайомих В. – І. Франко, М. Грушевський, І. Мечников, М.

Ковалевський, С. Руденко, Г. Плеханов, В. Антонович, П. Чубинський, М. Драгоманов, П.

Єфименко, М. Зібер, Л. Капіца, Г. Мортільє, П. Путятін, В. Стасов, О. Міллер, М. Реріх, О.

Іностранцев, Л. Івановський, Е. Петрі, В. Передольський, М. Бранденбург, О. Бобринський та ін.


***

УКРАЇНЕЦЬ – ЗВУЧИТЬ ГОРДО,

з наукового кредо Ф. Вовка (Волкова)

Український народ є однією етнографічною цілісністю.

ЯК РАСОВА ОЗНАКА, МОВА – НЕСТАЛА, з книги Ф. Вовка (Волкова) «Антропологічні

особливості українського народу»

Несталість мови, як расової ознаки давно вже примусила антропологів звернутись до постійніших, а тому й певніших ознак, як барва верхнього тілесного вкриття, волосся, очі, зріст, пропорції та

форми різних частин тіла, а особливо кістяка. Уважне вивчення цих ознак посвідчило, що вони не

тільки індивідуальні, але й передаються в спадщину, не змінюються протягом багатьох тисячоліть, а тому як найстаріші можуть бути справжніми расовими ознаками.


ФАНТАСТИЧНІ ЗДОГАДКИ, з книги Ф. Вовка (Волкова) «Антропометричні досліди

українського населення Галичини, Буковини й Угорщини»

Населення це відрізняється етнографічно і лінгвістично настільки, що деякі вчені надавали їм

навіть не українське, і навіть не слов’янське походження. Здогади ці цілком фантастичні. Різниця

ця більш усього має причиною ізольованість географічного положення гуцульських полонин, яке

дало можливість втриматись чимало дечому дуже архаїчному, а може, й деяких впливів західних

сусідів – румунів та угрів.

…Чорнява раса почала у них змішуватися з білою не дуже давно і ще не зайшла у цьому

змішуванню дуже далеко.

НЕ ЗАХОТІВ СЛУЖИТИ МОСКАЛЯМ, зі спогадів доньки та сина вченого Г. і Ю. Вовків

Дід наш, Кіндрат Матвійович Вовк, народився в Зіньківському повіті на Полтавщині і був з

козаків. Як він був ще дитиною, всю родину переселили до Криму й записали «державними

селянами».

Парубком його забрали в солдати й на московський лад змінили прізвище на Волков. Але він утік

зі служби й довгі роки наймитував в Запорізьких степах.

В тридцятих роках, коли почалася чергова війна з турками, дезертирам оголосили амністію.

Кіндрат Матвійович з’явився до війська і після кількох років служби здобув офіцерський чин,

дарма що не був з шляхтичів.

Десь у 40-х роках вийшов у відставку й став за управителя маєтку у пана Закревського в с.

Крячківці Пирятинского повіту, де й народився наш батько Вовк (Волков) Федір Кіндратович.


БУРЖУАЗНИЙ ЕТНОГРАФ, з «Української Радянської енциклопедії»

Вовк (Волков) Федір Кіндратович – український буржуазний етнограф, антрополог і археолог...

Брав участь у виданні «Кобзаря» в Празі 1876 року, в якому були надруковані безцензурні твори

Тараса Шевченка...

У 1916 році опублікував дві праці, в яких недооцінював спільність культур українського,

російського і білоруського народів, висунув науково безпідставну думку, нібито українці за

антропологічними ознаками становлять єдиний тип, різко відмінний від російського і білоруського

народів.


РОЗВІНЧУВАВ ІМПЕРСЬКИХ ІСТОРИКІВ, з статті «Вовк (Волков) Федір Кіндратович» на

сайті Кабінету Міністрів України

Федір Вовк своїми дослідженнями розвінчував псевдонаукові теорії імперських істориків М.

Погодіна, А. Соболевського, котрі лукаво доводили, що Україна – це усього лише «південь Росії», її окраїна, й заперечували саме існування українського народу, його мови, культури. У своїх

численних працях з археології, антропології та етнографії вчений у ті часи переконливо довів, що

українці – окремий, відмінний від інших слов’янських народів, антропологічний тип, що має

цілком оригінальні етнографічні особливості.

Відомо, що до появи праць Федора Вовка українська етнографія була простим описом

особливостей народу, в якому переважало захоплення лінгвістикою та фольклором і нехтувався

матеріальний побут та його пам’ятки, виявлені під час археологічних досліджень. Вчений,

дотримуючись ідей і засад французької антропології, що мала провідну в той час природничу та

антропологічну школи, переконливо доводив, що етнографія є галуззю антропології як

передісторії.

…Перебуваючи тривалий час у вимушеній еміграції, Федір Вовк узяв на себе важку ношу

популяризатора України та її культурних надбань...

ПРЕКРАСНА, ДОБРА І МИЛА ЛЮДИНА, з листа В. Стасова М. Реріху

Мене дуже порадували Ваші звістки про Ваші заняття, роботи й етюди... Це добре.

Проте ось що я Вам скажу: не пам’ятаю, чи писав, чи говорив я Вам, що в Парижі є людина, яка

для Ваших справ могла б бути дуже корисною. Це Волков Федір Кіндрат., професор антропології,

етнографії й археології, людина з великою репутацією...

Зустріньтеся з ним, спишіться телеграмами – і побачите, що залишитесь задоволеним, – бо він

прекрасна, добра і мила людина.


ВІДНОСИВ УКРАЇНЦІВ ДО АДРІАТИЧНОЇ РАСИ, з розвідки О. Франко «Федір Вовк –

вчений і громадський діяч»

Як етнограф Ф. Вовк одним з перших у вітчизняній науці застосував науковий метод в етнографії і

звернув основну увагу на вивчення побутових особливостей, а не тільки фольклорних, як це

практикувалося до цього.

…Він бачив в українцях етнічну спорідненість з південними і західними слов’янами (за винятком

поляків), причому вважав, що українці відносяться до адріатичної або динарської раси. Така

гіпотеза ще раніше була висловлена відомим вченим І. Денікером, поте Ф. Вовк розходився з ним

докорінно, бо не вважав, що росіяни, білоруси і поляки належать до особливих рис (східної і

привіслянської). Наш земляк висловив думку, що до первинної слов’янської основи цих народів

додалося багато пізніших етнічних нашарувань, що призвело до зміни їх типу.

…Ф. Вовк відомий також як перший дослідник мистецтва епохи палеоліту і неоліту на території

України (ХV-ІІІ тис. до н.е.). Його праці здобули широкі відгуки в наукових колах. Вчений

досліджував скульптурні пам’ятки трипільської культури – знамениті жіночі зображення. Він –

один із перших дослідників складного рисунку, що відомий під назвою «меандр», яким

прикрашали браслети та інші вироби з кісток бивня мамонтів та рогів північного оленя.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск

Последние комментарии

Последние публикации