Венгеров Семен [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Венгеров Семен [Справочник-дайджест] 20 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ВЕНГЕРОВ Семен Панасович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Бібліограф, літературознавець, критик. Псевдоніми – С. Лубенський, А. Ф. Сергєєв, Фауст

Щигровського повіту, С. Веді, Л. Долін, Лев Долина.

З родини комерсанта. Батько, Венгеров П., – банкір.

Народився 5 (17) квітня 1855 р. в м. Лубнах Полтавської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Полтавської області України).

Помер 14 вересня 1920 р. в м. Петрограді Росії (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на

Літературних містках Волковського цвинтаря.

Навчався в 5-й петербурзькій гімназії (1868-1872), медико-хірургічній академії (1872-1874). Закін-

чив юридичний факультет Петербурзького університету (1874-1879) склав екстерном екзамени по

історико-філологічному факультету Тартуського університету (1880)

Працював редактором журналу «Підвалини» (1881), помічником присяжного повіреного,

чиновником правління Лібаво-Роменської залізниці (1882-1890), очолював видавництво «Російсь-

ка література ХХ ст.» (1890-1910), відділ літератури словника Брокгауза та Ефрона (1891-1897), викладав в Петербурзькому університеті (1897-1899; 1906-1909), голова Літературного фонду

(1916-1919), директор Російської книжкової палати (з 1917), створеної за його ж ініціативи.

Наш земляк – організатор і перший директор Російської книжкової палати.

Друкувався в газетах «Російський світ», «Тиждень», «Новини», «Новий час», журналах «Цілина»,

«Сяйво», «Діло», «Вісник Європи», «Російська думка», «Російське багатство».

Перша книга «Російська література в її сучасних представниках» вийшла 1875 р.

Потім настала черга доробків: «Російські книги. З біографічними даними авторів та перекладачів»

(1895-1899), «Критико-бібліографічного словника російських письменників та вчених» (1889-

1904), «Основні риси історії найновішої російської літератури» (1897), «Джерел словника руських

письменників» (1900-1917), «Героїчний характер російської літератури» (1911), «Попереднього

списку руських письменників та вчених і перших про них відомостей» (1915-1918).

В. – упорядник семи збірників «Руська поезія» (1893-1901), восьми збірників «Руська література

XX ст.» (1890-1910), редактор збірника «Пушкініст» (1914-1918), глибоких досліджень про

творчість М. Гоголя, К. Аксакова, В. Бєлінського, І. Гончарова.

По собі В. залишив цінний архів – близько 2000000 карток, 3500 біографій письменників, 35000

одиниць іконографічних матеріалів. Все це багатство нині зберігається в Рукописному відділі

Інституту російської літератори АН РФ.

Та не завжди наш земляк знаходив мову з владою Так, його «Історія найновішої руської літерату-

ри» була заборонена постановою Кабінету міністрів (!), а її тираж – знищено (1885).

У свою чергу, його позбавили права на професію, відсторонивши від викладання в

Петербурзькому університеті за «неправильні погляди» на царизм (1899).

Серед друзів та близьких знайомих В. – Л. Толстой, Ф. Достоєвський, Ф. Батюшков, О. Блок, В.

Брюсов, І. Бунін, П. Вейнберг, М. Горький, І. Рєпін, В. Соловйов, Я. Полонський, С. Бонді, В. Ф.

Боцяновський, К. Бальмонт, Ю. Тинянов, В. Жирмунський та ін.


***

ТАЛАНТ НЕ САМОТНІЙ,

з професійного кредо С. Венгерова

Видатний письменник не самотній, як не самотнє дерево в лісі.

ГІПНОТИЗУЮЧА ВЛАДА ПИСЬМЕННИКА, зі спогадів С. Венгерова

«Читцем» Достоєвського можна назвати лише тому, що не існує іншого визначення для людини,

яка виходить в чорному сюртуці на естраду і читає свій твір. На тому ж вечорі, коли я чув

Достоєвського, читали Тургенєв, Салтиков-Щедрін, Григорович, Полонський, Олексій Потєхін.

Окрім Салтикова, який читав погано, і Полонського, який читав дуже піднесено-урочисто, всі

читали дуже добре. Проте саме лише читали.

А Достоєвський в повному розумінні слова пророкував. Тонким, пронизливо-виразним голосом і

невимовно захоплююче читав він один з найдивовижніших розділів «Братів Карамазових»,

«Сповідь гарячого серця», розповідь Міті Карамазова про те, як прийшла до нього Катерина

Іванівна за грошима, щоб виручити батька. І ніколи ще з тих пір не спостерігав я такої мертвої

тиші в залі, такого повного поглинання душевного життя тисячного натовпу настроями однієї

людини.

...Коли читав Достоєвський, слухач ...зовсім втрачав своє «я» і весь був в гіпнотизуючій владі

цього виснаженого, непоказного дідка, з пронизливим поглядом очей, котрі безпредметно