Бутовский Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

БУТОВСЬКИЙ Микола Дмитрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Публіцист.

З дворянської родини. Брат, Бутовський О., – письменник, викладач.

Народився 20 січня (1 лютого) 1850 р. в м. Кременчуці Полтавської губернії Російської імперії

(нині – районний центр Полтавської області України).

Помер не раніше 1917 р. в м. Петрограді Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Полтавську військову гімназію (1867) та 1-е Павловське військове училище (1869).

Служив у лейб-гвардійському Павловському полку (з 1869), командував Ризьким учбовим унтер-

офіцерським батальйоном (1895-1899), піхотним полком (1899-1900), піхотною бригадою (1900-

1907), 7-ю Східносибірською стрілецькою дивізією (1907-1910), 32-ю піхотною дивізію Київсько-

го військового округу (1910-1911).

Учасник російсько-турецької війни (1877-1878).

У відставку вийшов в чині генерала від інфантерії (1911).

Друкувався в газетах «Голос», «Російський інвалід», журналах «Російська старовина» ,»Розвід-

ник», «Військовий збірник».

Як літератор дебютував нарисом з театру військових дій (1877).

Б. – автор книг «Військові начерки» (1880), «Про способи навчання та виховання сучасного солда-

та» (1888), «Служба колишня і нинішня» (1890), «Наші солдати. Типи мирного й військового

часу» (1893), «Повісті з сучасного офіцерського життя» (1914).

Перу нашого земляка також «Спогади» (1907).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – О. Адлер, І. Львов, Ф. Вендт, М. Рузький, О. Рагоза та ін.

***

СИЛОЮ НЕ ДОПОМОЖЕШ

, з творчого кредо М. Бутовського

Службовий обов’язок має прищеплюєтися, а не нав’язуватися.

ЯКИЙ БОЄЦЬ КРАЩИЙ, з книги М. Бутовського «Виховні завдання командира роти»

Ми зважуємося стверджувати, що солдат, приходячи на службу, не приносить з собою рішуче

ніякого бажання до тієї незвичайної для нього справи, яку його змушують виконувати; все це

перебуває в повній залежності від виховання, яке він одержує, служачи.

…Спостерігаючи за проявом у солдата бажання до своєї справи, ми можемо вказати на наступні

два її види, які найчастіше зустрічаються у військах:

1) один солдат з задоволенням, а іноді навіть із самовідданістю, готовий виконати всяку справу,

яку йому доручається, зовсім не цікавлячи її змістом; він з однаковим запалом йде вартовим, на

навчання, стріляє, носить для роти дрова, виконує всілякі формальності – і робить це з

задоволенням тому, що, по-перше, він сам – людина витримана, а, по-друге, в роті володарює дух,

який не дозволяє іншого ставлення до служби. Про таку людину можна сказати: зразковий,

надійний у всіх відносинах виконавець, але поганий стрілець, неметкий у ланцюзі і взагалі

губиться в усіх тих випадках, де потрібно застосувати власний розум;

2) інший солдат охоче ставиться лише до деяких предметів навчання, але зате цікавиться їхнім

змістом і захоплюється власним розвитком; проте він щоразу зітхає і скаржиться товаришам на

втому, коли потрібно заступати на варту, їхати на навчання, йти на роботу; недбало вартує,

полюбляє недозволенні розваги і відноситься іронічно до всіх військових формальностей; словом,

являє з себе людину, про яку можна, наприклад, сказати: негідник, але відмінний стрілець і

молодець у всіх випадках, де потрібна спритність.

Який же з цих видів ставлення до служби варто вважати задовільним? Що стосується нашої

думки, то ми завжди готові віддати перевагу першим: гарних людей легше зробити майстрами

своєї справи, ніж аморальних майстрів – гарними людьми.

ХОРОБРІ ТІ, КОМУ ЦЕ ДАНО, з книги М. Бутовського «Про способи навчання і виховання

сучасного солдата»

Як б ви не намагалися, ви нікого і ніколи хоробрим не зробите: хоробрими будуть тільки ті,

котрим це дано.

Ми можемо точно і вірогідно сказати, що хоробрість не виховується. Точніше, вона виховується,

але не у військовій школі, а десь глибше – у родині, в близькому колі, у всякому разі, там, де

проходить дитинство. Тут можуть з’явитися навіть етнографічні причини.

Здавалося б, що, не виховуючи, хоробрість не дає і матеріалу для школи, тому що її в мирний час

не можна навіть намацати, а на перевірку виходить, що дає: гарна школа, узагалі виховуючи

людей, охоплює і хоробрих, хоча вони їй навіть невідомі. Зробивши з хороброго солдата члена

гарної військової родини (роти), ви одержуєте в ньому людину, яка в