Барабаш Яков [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

БАРАБАШ Яків Федорович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий і державний діяч. Генерал від інфантерії (1906).

З дворянської родини.

Народився 12 травня 1838 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 19 жовтня 1910 р. в м. Локарно (Швейцарія).

Закінчив Брестський кадетський корпус (1858), академію Генерального штабу (1863-1865).

Служив в Ростовському гренадерському (1858-1861), лейб-гвардії Литовському (1861-1863)

полках, членом Слідчої комісії Варшавського військового округу, штаб-офіцером в Київському

військовому окрузі (1865-1871), штаб-офіцером з особливих доручень при командуючому

Іркутського військового округу (1871), командиром конвою російського консульства в Монголії

(1871-1872), виконуючим обов’язки начальника воєнно-топографічного відділу Іркутського

військового округу (1872-1875), начальником Іркутського юнкерського училища (1875),

начальником штабу військ Приморської області (1876), комісаром російського уряду з

спостереження за виконанням угоди про обмін Південного Сахаліну (1876-1878), виконуючим

обов’язки командувача військами Приморської області (1878-1884), головою Комісії з уточнення

російсько-китайського кордону на Далекому Сході (1884), військовим губернатором

Забайкальської області і наказним отаманом Забайкальського козачого війська (1884-1888),

військовим губернатором Тургайської області і командувачем розташованими на її території

військами (1888-1899), Оренбурзьким губернатором і наказним отаманом Оренбурзького козачого

війська (1899-1906).

Під керівництвом Б. виконані дослідження річки Сунгарі, картографічна зйомка між Буреєю та

Хінганом, дослідження, пов’язані з передбачуваною прокладкою в Уссурійському краю залізниці,

проведена стратегічна розвідка Північної Маньчжурії і значно уточнені карти місцевості. Він взяв

участь в експедиції, яка дослідила порти і бухти Примор’я з метою відшукати серед них

відповідне місце для організації військово-морської бази.

Наш земляк – розробник плану оборони Владивостока з моря і суходолу.

Член Сенату (1906).

Кавалер російських орденів св. Станіслава 2-го ступеня (1871), св. Ганни 2-го ступеня (1876),

Володимира 2-го ступеня, японського «Ордена Сонця, що сходить» з золотими променями і

стрічкою на шиї 3-го ступеня.

Перу Б. належать «Нотатки про Маньчжурію», «Записка про умови, способи і засоби, які

забезпечать успіх військового зіткнення з Китаєм в Приамурському військовому окрузі» (1887).

Що стосується особистого життя Б., то його старшого сина Якова розстріляли більшовики (1920),

якого посмертно реабілітували (1992).

Ім’ям нашого земляка названо селище в Приморському краї РФ.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – І. Крафт, В. Єршов, М. Хорошхін, Ф. Таубе, М. Залєський

та ін.

***

ПРОСТО ЛЮДИНА

, з життєвого кредо Я. Барабаша

Я тільки людина – і більше нічого.

ЗАПОБІГ ВАКХАНАЛІЇ, з статті в «Оренбурзькій газеті» за 1905 р.

У той час, коли в інших містах відбувалися жахливі події, наш Оренбург, завдяки Якову

Федоровичу Барабашу, залишився поза всякими погромами і безладами.

Яків Федорович сам з’являвся серед демонстрантів і його переконливі напучення, звернені до

бурхливо настроєних натовпів, діяли завжди найзаспокійливішим чином. Навіть найбурхливіші

елементи не могли не послухати його строго переконливих слів, і тому Оренбург уникнув тієї

вакханалії, яка панувала у той час в багатьох містах Росії.

ЗАСПІВАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ, з листа О. М’якутіна Ф. Таубе

Щойно прочитав, що вельмишановний військом наказний отаман Я. Ф. Барабаш залишив посаду;

чи не вважаєте за можливе для увічнення пам’яті про нього і на знак подяки виклопотати дозвіл на

присвячення III тому «Пісні оренбурзьких козаків» йому. Мені хотілося б присвятити III том

генералові Барабашеві і про це я прошу Вашої поради, і, якщо знаходите це зручним і можливим,

то і сприяння в здійсненні цього.

ВІД ДЕКАСТРІ ДО АМЕРИКИ, з статті М. Кутузова «Генерал російської Азії»

Він потрапив до Східного Сибіру тоді, коли в російській лексиці терміну «Далекий Схід» ще не

існувало. Нові колонізовані землі не те що не вивчені, але навіть не описані. Для вирішення цього

завдання був створений військово-топографічний відділ Східносибірського військового округу в