Перескочить к меню

Афанасьев-Чужбинский Александр (fb2)

- Афанасьев-Чужбинский Александр [Справочник-дайджест] 24K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



АФАНАСЬЄВ-ЧУЖБИНСЬКИЙ Олександр Степанович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, прозаїк, етнограф. Псевдонім – Чужбинський.

З поміщицької родини.

Народився 28 лютого (11 березня) 1816 р. в с. Ісківцях Лубенського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – Лубенський район Полтавської області України).

Помер 6 (18) вересня 1875 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив ніжинську гімназію вищих наук князя Безбородька (1829-1835).

Служив у Білгородському уланському полку (1836-1843), працював у канцелярії воронезького гу-

бернатора (1847-1849), редагував «Новий російський базар» (1867-1868), був інспектором грамот-

ності Балтійського флоту та доглядачем Петропавлівського музею (1868-1875).

Самотужки видавав газети «Петербурзький аркуш» (1864), яка, по суті, започаткувала т. зв.

«дрібну пресу», «Новини» (1875), журнал «Магазин іноземної літератури» (1872) .

Друкувався в газетах «Санкт-Петербурзькі вісті», «Російський вісник», журналах «Галатея», «Ма-

як», «Російське слово», «Сучасник», «Морський збірник», «Москвитянин», «Літературні додатки

до «Російського інваліда», «Зоря», «Ілюстрації», «Син Вітчизни», «Пантеон», «Підвалини».

Як літератор дебютував в журналі «Сучасник» віршем «Кільце» (1838).

Уже незабаром вважався напрочуд обдарованим поетом, його доробки перекладав І. Франко. Заз-

вичай скупий на хвалу, він так відгукнувся на творчість земляка: «В українських віршах …справж-

ній поет, хоч й не настільки значний за масштабом та силою таланту, як Шевченко».

Перша книга віршів українською мовою А. «Що було на серці» побачила світ 1855 р.

Непересічною виявилися і проза письменника. Оповідання «Упир» (1839), «Млин біля села

Ворошилового» (1856), повість «Бабуся» (1861), романи «Чугуївський козак» (1838), «Сусідка»

(1854), «Петербурзькі гравці» (1872) викликали шквал схвалення.

Вважається, що нарис А-Ч. «З корнетського життя» (1861) послугував Л. Толстому джерелом для

написання відомого оповідання «Після балу».

А.-Ч. – активний учасник етнографічних експедицій Російського етнографічного товариства в Ма-

лоросію (1856-1860). Видрукував цілу серію цікавих досліджень: «Загальний погляд на побут при-

дніпровських селян» (1856), «Поїздка на дніпровські пороги і в Запоріжжя» (1857-1858), «Поїздка

в низини Дніпра» (1859-1860).

Пізніше автор ці та інші публікації випустив двотомником «Поїздка в Південну Росію» (1863). З

цієї нагоди журнал «Сучасник» написав: «Дуже бажаємо літературі побільше таких книг».

Перу А.-Ч. також належать книги «Галерея польських письменників», «Російський солдат»

(обидві – 1851), «Словник малоруських говірок» (1855), «Спогади про Т. Г. Шевченка» (1861),

«Начерки минулого» (1863), «Начерки минулого. Місто Смуров» (1871), «Начерки минулого.

Фаня» (1872).

А.-Ч. – автор низки популярних романсів, пісень, які вважаються народними.

Найповніше видання творів нашого земляка вийшло у Петербурзі (1890-1893).

Перекладав з польської, англійської, французької.

В Україні полтавський дослідник І. Ф. Павловський вмістив біографію А.-Ч. у словнику

письменників і вчених губернії (1912). У свою чергу, І. Франко видав «Українські поезії

Чужбинського» (1912).

Доробки письменника зусиллями А. Костенка з’явилися в збірнику «Поети пошевченківської

доби» (1961).

Видавництво «Радянський письменник» видрукувало його «Поезії» (1972).

Серед друзів та близьких знайомих А. – Т. Шевченко, П. Куліш, М. Некрасов, Я. Бальмонт, Є.

Гребінка, М. Костомаров, І. Панаєв, М. Сажин, М. Писемський та ін.


***

ДВІ СТИХІЇ,

з життєвого кредо О. Афанасьєва-Чужбинського

Мрії і істотність дві стихії, котрі вічно ворогують між собою.

СКАЖИ МЕНІ ПРАВДУ, МІЙ ДОБРИЙ КОЗАЧЕ, дума О. Афанасьєва-Чужбинського

Скажи мені правду, мій добрий козаче,

Що діяти серцю, коли заболить?

Як серце застогне і гірко заплаче,

Як дуже без щастя воно защемить?

Як горе, мов терен, всю душу поколе,

Коли одцуралось тебе уже все,

І ти, як сухеє перекотиполе,

Не знаєш, куди тебе вітер несе?

Отак і у світі: хто рано почує,

Як серце застогне, як серце зітхне,

Той рано й заплаче, а доля шуткує:

Поманить, поманить та й геть полине.

А можна ж утерпіть, як яснеє сонце

Блисне і засяє для миру всього,

І гляне до тебе в убоге віконце?

Осліпнеш, а дивишся все на нього!


ПИЛ ВИЇДАЄ ОЧІ, з нарису О. Афанасьєва-Чужбинського «Поїздка до Південної Росії»

Я пам’ятаю Катеринослав 12 років тому, коли його ще можна було назвати містечком і досить

непривабливим, як за його будовами, так і за страхітливою непролазною багнюкою...

Років дев’ять тому я знову відвідав його. За три роки Катеринослав не змінився і, стоячи над

Дніпром майже біля порогів, не мав і натяку на значну торгівлю...Та ж багнюка, мертва тиша на

вулицях і той же дрібний, білуватий пил, що виїдає очі...

Тепер, через дев’ять років, мені довелося кілька разів побувати в Катеринославі, і я знайшов в

ньому невелику зміну: вишикувалися декілька будинків на головній вулиці, і уздовж цієї широкої, майже як Невський проспект, вулиці, протягнулося шосе зверху до казенного саду... Шосе це

обведене з двох боків тротуарами, обсадженими акаціями, бузком і деякими іншими деревами.

Інших змін не помітно. На пристані – колишня сонливість, життя ніякого, а якась млява робота.

Здається, що в ньому хорошого, так це – сади, особливо потьомкінський, який розрісся на крутому

березі Дніпра і спускається до ріки.


НЕ ПІДХОДЬТЕ, зі спогадів О. Афанасьєва-Чужбинського

Ми побачилися (з Т. Шевченком – авт.) рівно через чотирнадцять років... Увійшовши до

майстерні Тараса Григоровича в академії, я застав його за роботою: він гравірував. На запитання

моє, чи впізнає мене, Шевченко відповів заперечливо, але сказав, що з голосу, здається, не

помилився і назвав мене на ім’я. Я кинувся був обійняти його, але він зауважив російською:

– Не подходите – здесь вредные кислоты…

Хвилина ця для мене була надзвичайно тяжкою. Тарас Григорович постарів, лице змінилося, але в

очах його променилося те саме тихе світло думки і чуття, якого я не міг забути після довгої

розлуки.


ДОМОВИЛИСЯ З ЧУЖБИНСЬКИМ, з листа М. Салтикова-Щедріна О. Островському від 14

березня 1863 р.

Петербург

Даруйте, шановний Олександре Миколайовичу, що досі не виконав Вашого доручення. Був двічі у

Чужбинського і насилу застав удома: Чужбинський говорить, що ніяк не може домогтися від

Кушелєва позитивної відповіді; нарешті, порадившись зі мною, Чужбинський учора знову був у

Кушелєва, проте не застав його вдома і рушив до Благосвєтлова, якому Кушелєв, разом з

журналом, передав усі свої видання, у тому числі і Ваше.

...Ми з Чужбинським умовилися таким чином: завтра він знову поїде до Кушелєва, і якщо вже

нічого з цього не вийде, то в неділю я до нього поїду і постараюся якось вирішити справу. Про

наслідки у будь-якому випадку повідомлю Вам не далі понеділка.

Прощайте, будьте здорові.

Увесь Ваш

М. Салтиков.


СПРАВЖНІЙ ПАТРІОТ УКРАЇНИ, з інтернет-сайту orthodoxy.org.ua

Про цю людину Тарас Шевченко розповідав так: «Я знав його як найшаленішого і невичерпного

віршописця». Поет і етнограф Олександр Степанович Афанасьєв, а саме про нього річ, обрав собі

псевдонім Чужбинський. Його творча спадщина дуже велика – вірші і оповідання, романи, етнографічні і лінгвістичні праці, публіцистика, літературно-критичні статті та переклади.

Здебільшого Олександр Степанович писав російською мовою, а в українській літературі став

відомим як поет-романтик, автор кількох прекрасних зразків романсової лірики («Скажи мені

правду, мій добрий козаче», «Ой у полі на роздоллі» та ін.).

…Перша зустріч Чужбинського з Т. Шевченком відбулася влітку 1843 року на Полтавщині. З того

часу вони заприятелювали: разом мандрували Чернігівщиною, після повернення Шевченка з

заслання зустрічалися в Петербурзі. Чужбинський заходив на квартиру до Шевченка напередодні

його смерті.

…Особливу цінність має наукова праця О. С. Чужбинського на ниві української культури. Бо в

той же час він укладає словник української мови, який був частково надрукований. Цією працею

він заявив про себе як справжній патріот своєї Батьківщини.

До цього слід долучити ще й літературно-критичні виступи та філологічні студії письменника, якими він відстоював право самобутнього розвитку української літератури. Це мало особливе

значення за тих історичних умов.

…Наслідком наукової подорожі була капітальна двотомна праця «Поїздка до Південної Росії».

Звідси починається розвиток української етнографії як науки. ...В ній автор заперечує офіційну

тезу про те, що Україна ніколи не була незалежною, а отже й надалі не може мати своєї

державності. Переконливо говорить дослідник і про українську мову як одну з найдавніших, що

лягла в основу інших слов’янських мов.


ЗБИРАЛИСЯ ВИДАТНІ ПИСЬМЕННИКИ-МАЛОРОСИ, зі спогадів Л. Пантелєєва

У вітальні на дивані за столом звичайне всідався Шевченко, Костомаров і Куліш, який ні на крок

від них не відходив.

До того ж на вечорах бувало чимало видатних письменників-малоросів, наприклад, Афанасьєв-

Чужбинський, Стороженко, Гуртовський і інші.

Пам’ятаю, помітивши одного досить опасистого пана, я запитав:

– Хто це?

– Чоловік Марка Вовчка, – одержав у відповідь таким тоном, ніби більше сказати про нього

нічого.

А він, між іншим, був замішаний у справі Кирило-Мефодіївського товариства...


СПАСИБІ ВАМ, ОЛЕКСАНДРЕ, з повісті В. Шевчука «Син волі»

У Мойсівку вони приїхали після сніданку. Євгена Павловича вітали вельми радо. Чутка, що він

прибув, пішла палацом, і гості висипали з усіх кімнат та зали, щоб глянути на вславленого

письменника.

Тарас тримався осторонь. Розцілувавшись з якимсь панком, Гребінка взяв його за плечі і

підштовхнув легенько у бік Тараса.

– Знайомтеся! Це Олександр Афанасьєв-Чужбинський. А це... Тарас Шевченко.

– Кобзар?! – засяяв Афанасьєв.

Тарас обняв його: він перший із земляків прислав йому із України відгук на першу книжку.

Віршем!

– Спасибі вам, Олександре... То був для мене голос землі моєї, серця, що усміхнулося мені

навстріч.

– ...Як прочитав, Тарасе, я твій «Кобзар», щось сталося таке, таке зі мною! – розхвилювався

Чужинський. – Сиджу, не бачу світу, і серце ледь не вискочить мені з грудей... «Ось він, прийшов, явився.. – снується думка. – Господи, невже таки ти зглянувся на Україну!».

– Спасибі... я... – не знав Тарас, що мовити. Не сподівався, їдучи сюди, почути такі слова.

– Всі тут немов прокинулись від «Кобзаря»!


КАРТА БИТА, із «Спогадів» Я. Панаєвої

Факт, по який я нагадала Некрасову, полягав у тому, що пан А…,* котрий тільки-но вступив на

літературні терени своєю повістю, …обідав у нас і після обіду запропонував Некрасову і Панаєву

зіграти в преферанс. Грали недовго. Панаєву потрібно було кудись їхати на вечір, і він поїхав. А…

запропонував Некрасову зіграти ва-банк.

– Я давно не грав у банк, – сказав Некрасов.

– Ну, ставте рубля, – с казав А…, тасуючи карти.

Некрасов написав крейдою рубля… і, доки ставив невеликі куші, все вигравав.

– Ось яке вам щастя, – говорив А… з прикрістю.

– Ну, не зліться, – сказав Некрасов і поставив всі 25 рублів, які виграв.

Карта його була бита.

Некрасов знову поставив 25 рублів і програв їх.

…В якусь годину Некрасов програв тисячу рублів.

– …Я більше не хочу грати. Зараз вам принесу гроші.

Отримавши гроші, А… поїхав.

Некрасов сидів біля столу у роздумах:

– Що за дивина? Маленький куш ставив – вигравав, а великий куш почав ставити – карта бита.

…Коли гості, повечерявши, пішли Некрасов взяв до рук колоду карт і сказав:

– Подивіться, кожна карта відзначена нігтем. Ой і молодець, ось навіщо відпускають довгі нігті!

Ой, нещасний! Довести себе до такої ганьби. Якби це не трапилося зі мною, я нізащо б не повірив, що недурна людина, вже у зрілому віці, здатна так зухвало дозволяти собі витівати такі ниці речі. І

ще талан є; до кола літераторів буде належати!

Нікому не треба про це говорити: може, він схаменеться.

… А... як ні в чому не бувало знову обідав у нас і запрошував Некрасова знову зіграти в банк, проте той відмовлявся.

– Може відіграєте свої гроші.

– А, можливо, ще програю вам.

– Не все ж вам таке нещастя буде. Та й я незабаром поїду додому, то відвезу ваші гроші.

– Везіть, – відповів Некрасов, а потім сказав мені:

– Здається, у А… совість заговорила. Дай-то боже!

*Як стверджував С. Шестериков, Панаєва «мала на увазі відомого белетриста і поета

Олександра Степановича Афанасьєва-Чужбинського».




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск

Последние комментарии

Последние публикации