Нащинский Даниил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

НАЩИНСЬКИЙ Данило

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Перекладач, проповідник. В чернецтві – Давид (1750).

З козацької родини.

Народився в 1721 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної

області України).

Помер 5 (16) травня 1793 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України). Похований на

Дальніх печерах Києво-Печерської лаври.

Навчався в Київській духовній академії, Галицькому та Саксонському університетах.

Був учителем Київської духовної академії (1747-1755), настоятелем Слуцького Троїцького

монастиря (1755-1758), ректором Київської духовної академії (1758-1761), настоятелем

Гамаліївського Харлампієвого монастиря (1761-1769), архімандритом Глухівського

Петропавлівського монастиря (1769-1772), настоятелем Бизюкового монастиря Смоленської

єпархії (1772-1789).

Як літератор дебютував перекладом (разом з І. Корніусом) збірника творів Ф. Прокоповича, в який

увійшли: «Коротка повість про смерть Петра Великого», «Надгробні слова Петру Великому»,

«Надгробні панегіричні слова, сказані в день тезоіменитства Петра Великого», «Панегірик на

Полтавську перемогу», «Урочиста пісня в честь Полтавської перемоги», а також низка листів

(1743).

Уже через два роки Н. видає наступний збірник Ф. Прокоповича: «Апологія, або Захист віри»,

«Апологія, або Захист святих мощів Києво-Печерських», «Ода на подорож в Москву заради

коронації імператору Петру III», «Описання місцезнаходження Києва», «Напучувальна елегія

учню про дотримання непорочності життя», «Чернича елегія від імені сина до батька, який схиляв

його від чернечого життя на користь світського», «Лист до Михайла Молларда», «Вітальна

промова імператриці Ганні в зв’язку зі сходженням на престол», а також шість проповідей.

Перу нашого земляка належать оригінальні філософські доробки «Сто правил християнського

житія», «Ліки на нечистоту й хтивість плотську», и «Корисна настанова про Святе Письмо»

(1762), переклад книги «Золотий клейнод дітей Божих, тобто правдивий шлях до християнства»

(1766).

Н. мав непростий характер, що обумовило низку скандалів. Так, він свого часу забажав

перебудувати навчальний процес в Київської духовної академії, чим викликав зливу нарікань у

підлеглих, котрі ніяких змін не бажали. Аби поставити тих на місце, Н. значно скоротив кількість

продуктів, що їх учителі отримували з монастирів, загостривши конфлікт до останньої межі. В

результаті запеклої боротьби митрополит Київський відмінив нововведення, а їх ініціатора

звільнив з роботи (1759).

Конфлікт з єпархіальним керівництвом вилився в суд, який, втім, не призвів до серйозних

наслідків (1767).

Боровся наш невгамовний земляк і з єпископом Смоленським Гедеоном Вишневським, на якого

навіть написав доповідну записку в Синодальну контору (1780).

Врешті-решт Н. «із-за хвороби» відсторонили від церковних справ, і він переїхав жити до Києво-

Печерської лаври (1789).

Серед друзів та близьких знайомих Н. – Г. Сковорода, Ф. Василевич-Баєвський, архієпископ

Левшин, С. Миславський, Г. Потьомкін та ін.

***

ВІРА Є СЕНС,

з пастирського кредо Д. Нащинського

Віра є сенс, що дається життю.

БУВ СЕРЕД КРАЩИХ, з розвідки В. Біднова «Школа й освіта в Україні»

На Лівобережній Україні, що як автономна країна з 1667 р. входила до складу Московської

держави, якийсь час, поки автономія зберігала свою силу, пишно розвивалася наша традиційна

культура.

Між школами головне місце належало Києво-Могилянській школі, що існувала на старих, так би

мовити, могилянських засадах. Митрополити київські зоставалися її патронами й найвищими

керівниками, дбали про її матеріальне та наукове становище.

З митрополитів того часу особливу увагу до школи виявив Рафаїл Заборовський; він поновив її

будинок, а в цілях підвищення рівня наукового посилав кращих студентів до німецьких

університетів для підготовки до професорської діяльності. Серед них були такі особи, як Симон

Тодорський, Георгій Щербацький, Давид Нащинський, Варлаам Лящевський та інші.

ВИРІЗНЯЛА ЖАДОБА ДО ЗНАНЬ, з статті В. Стадниченка «Шлях до Європи»

Кепсько вдягнені, голодні, але веселі студенти з «Могилянки», як свідчить рукопис, що

зберігається у фондах київської академічної бібліотеки, «відзначалися нестерпною