Ярошенко Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

визнання, але водночас відіграли негативну роль. Вся творчість Миколи Ярошенка

оцінювалась і сприймалась тільки з задекларованої позиції відтворення соціальної дійсності, в

його творах не помічали ліризму, м’якої душевності, тонкого психологізму, а за філософські

роздуми різко критикували.

І тільки зараз прийшов час нового переосмислення значення творчості нашого славетного земляка.

ВЦІЛІЛА ЛИШЕ МОГИЛА, з веб-порталу Української Православної Церкви

Його цінувало і любило не одне покоління руських людей. Його ім’я міцно пов’язане з долею

мистецтва. Микола Олександрович був гідним наступником свого вчителя Івана Миколайовича

Крамського – не випадково їх імена в колі російської художньої інтелігенції завжди вимовлялися з

особливою пошаною, з глибокою вдячністю і любов’ю.

…Полотна Ярошенко проголошують людяністю, відчуття справедливості, співчуття до простих

людей. Він був вельми різностороннім художником, і особливу любов шанувальників мистецтва

йому приніс талант портретиста-психолога.

Дуже любив художник і пейзажі. У своїх картинах він розкриває нам красу і природи, її

живописність і чарівність. Його захоплювала і привертала сувора краса і велич білосніжних гір.

Невтомний мандрівник, Ярошенко багато подорожував. На пересувних художніх виставках

кавказькі пейзажі одержали високу оцінку громадськості і художників. Ярошенко навіть називали

«портретистом гір».

…Життя і лікування в Кисловодську роблять свою справу. Ярошенко виліковує туберкульоз, але

шляхи Господні несповідимі. Рятуючись від грози, Микола Олександрович надірвав серце і

раптово помер в своєму робочому кабінеті. Поховали художника біля собору, де за традицією

ховали видних жителів міста.

...1 вересня 1936 року Нікольський собор хотіли підірвати. Перші вибухи не заподіяли храму

великої шкоди, адже будувався він надійно, на століття. Нові кілограми вибухівки закладалися під

стіни собору. Від вибухів руйнувалися могили. Вгору летіли хрести і кістки. Були знищені всі

моголи. Окрім однієї.

І ця єдина, не зачеплена вибуховою хвилею, була могила Миколи Олександровича. Так і стояла

вона більш півстоліття одна на порожній соборній площі.

ПОЛОТНА ЧОЛОВІКА ДРУЖИНА ЗАПОВІЛА ПОЛТАВІ, з огляду Г. Козельської

«Відроджуючи традиції меценатства»

Директор музею (Полтавського художнього – авт.) Ольга Курчакова розповіла, що під час

підготовки до аукціону фірмам і бізнесменам було надіслано понад 150 запрошень на благодійну

акцію. Утім, виявилося, що високе мистецтво сучасних полтавських багатіїв практично не

цікавить.

– Наші бізнесмени поки що далекі від розуміння того, що гроші треба заробляти не лише собі у

кишеню чи шлунок, – говорить Ольга Курчакова. – Відгукнулося на наше запрошення дуже мало

людей». Натомість надали свої твори досить багато полтавських художників.

В результаті на торгах було продано 19 картин з 24.

Така увага до постаті Миколи Ярошенка з боку колективу музею не випадкова. Адже саме на

основі його колекції і був заснований заклад.

Початкові навички з малювання Микола Ярошенко отримав ще в Кадетському корпусі, де

викладав випускник Петербурзької Академії мистецтв Іван Зайцев. Потім Ярошенко відвідував

Рисувальну школу, був вільним слухачем Петербурзької Академії мистецтв.

Не забував художник і рідне місто, відвідував його, дружив із полтавськими митцями.

Його дружина Марія Павлівна, яка пережила чоловіка на 17 років, багато зробила для збереження

його пам’яті й колекції. Уже в 1898 році вона організувала посмертну персональну виставку творів

Ярошенка в Петербурзькій Академії мистецтв.

А у своєму заповіті спадкоємцем колекції художника назвала Полтавське губернське земство.

Умовою передачі творів було заснування музею, який мав би окреме приміщення і носив ім’я

Миколи Ярошенка. Він повинен був працювати щоденно і безкоштовно для відвідувачів або за

мінімальну плату.

Полтавське губернське земство погодилося з цими умовами, і восени 1917 року картини привезли

до Полтави. Щоправда, через революційні події відкрили його тільки 27 квітня 1919 року, не

дотримавши при цьому однієї з головних умов – ім’я Миколи Ярошенка музею тоді так і не

присвоїли.

Зважаючи на дружбу Ярошенка з багатьма видатними митцями, основу експозиції будували як з

його картин, так і творів Шишкіна, Рєпіна, інших відомих