загрузка...
Перескочить к меню

Ярошенко Николай (fb2)

- Ярошенко Николай [Справочник-дайджест] 21K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ЯРОШЕНКО Микола Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник.

З родини військового. Батько, Ярошенко О., – генерал царської армії.

Народився 1 (13) грудня 1846 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 25 червня (7 липня) 1898 р. в м. Кисловодську Російської імперії (нині – Ставропольський

край РФ). Похований на території Нікольського собору.

Закінчив Полтавський кадетський корпус (1855-1863), навчався в Петербурзькому Павловському

військовому училищі (1863-1865), закінчив Петербурзьку Михайлівську артилерійську академію

(1867-1870).

Завідував штампувальною майстернею Петербурзького патронного заводу (1870-1893),

дослужився до генерал-майора.

Я. – член й один з керівників славнозвісного «Товариства передвижників» (з 1876).

Перша картина нашого земляка – «Невський проспект вночі» (1875).

Потім були десятки інших, серед яких вирізняються: «Дівчина з рогачем» (1864), «Невський

проспект вночі» (1875), «Кочегар», «В’язень» (обидві – 1878), «Сліпі каліки під Києвом» (1879),

«Жебраки в Києво-Печерській лаврі» (1879-80), «Старе й молоде», «Студент» (обидві – 1881),

«Курсистка» (1883), «Всюди життя», «На гойдалці», «В горах Кавказу» (усі – 1888), «В теплих

краях» (1890), «Дівчина-селянка» (1891), «Хор», «Ельбрус у хмарах» (обидві – 1894).

Я. також – автор понад сотні психологічних портретів. Найвідоміші – І. Крамського (1876), П.

Стрепетової, Г. Успенського (обидва – 1884), Д. Менделєєва (1885), М. Ге (1890), В. Короленко

(1898).

Доробки нашого земляка зберігаються в Полтавському, Севастопольському, Харківському

художніх музеях, Київському музеї російського мистецтва (усі – Україна), Російському

Державному музеї, Самарському художньому музеї (обидва – РФ), інших зібраннях, а також в

приватних колекціях.

Переживав художник і не кращі хвилини. Так, його полотно «Біля Литовського замку» (1881)

влада виставляти заборонила (тема була пов’язана з замахом на життя петербурзького

градоначальника Ф. Трепова з боку народниці В. Засулич). Понад те, художника тиждень

протримала під домашнім арештом. Не вдалося йому уникнути і з’ясовування стосунків з

міністром внутрішніх справ Росії М. Лоріс-Меліковим.

У м. Кисловодськ (РФ) є вулиця імені Я. (1918), а також діє «Меморіальний музей-садиба

художника Ярошенка» (1962).

В чергову річницю смерті нашого земляка в м. Кисловодськ пройшла науково-практична

конференція (2006).

Серед друзів та близьких знайомих Я. – Л. Толстой, І. Крамський, О. Волков, П. Стрепетова, І.

Остроухов, Г. Успенський, М. Нестеров, М. Ге, В. Максимов, М. Салтиков-Щедрін, В. Короленко,

І. Рєпін, А. і В. Васнєцови, С. Рахманінов, Л. Собінов, Ф. Шаляпін, К. Станіславський, А. Куїнджі, Д. Менделєєв (для останнього у прихистку нашого земляка, т. зв. «Білій віллі», навіть обладнали

лабораторію) та ін.


***

СЕНС – У ФАРБАХ

, з творчого кредо М. Ярошенка

Картина має сенс лише у фарбах, коли видно, що на дворі сиро, холодно і мжичить дощ, словом

така погода, що хороший господар собаку на двір не вижене.

ПРИЄМНО ЗБЛИЗИЛИСЯ З ЯРОШЕНКОМ, з «Щоденників» Л. Толстого

14 березня 89. Москва

Встав рано. Працював, читав про Китай чудову книгу.

Виправив ще про мистецтво. …Пішов до Третьякова. Гарна картина Ярошенка «Голуби».

3 травня 1894. Ясна Поляна.

Приїхали сюди з Машею. Проводжали нас Соловйов і Ярошенко, з яким приємно зблизилися.

7 лютого. Петербург. 97.

Поїхав до Чорткових. Потім у Ярошенка. Вечір вдома з Сонею. Нам добре.

БУВ «СОВІСТЮ ХУДОЖНИКІВ», з оцінки творчості М. Ярошенка М. Нестеровим

Він став після смерті Крамського одним з найдіяльніших керівників Товариства художників-

передвижників.

…Голос його звучить на зборах і його слухають так само уважно, як звикли слухати Крамського.

…Ярошенко був скромний, вимогливий до себе, стриманий і в той же час твердий. М’який

зовнішньо – він кремінь духом.


РІЗКО КРИТИКУВАЛИ, з статті «Виставка творів М. О. Ярошенка»

Полум’яний прихильник демократичних ідей Товариства пересувних виставок, Ярошенко був

художником реалістичного напрямку. Досить часто, особливо в період 70-х – 80-х років, він

віддавав перевагу сюжетам соціального звучання. Картини ці стали хрестоматійними, принесли

майстрові визнання, але водночас відіграли негативну роль. Вся творчість Миколи Ярошенка

оцінювалась і сприймалась тільки з задекларованої позиції відтворення соціальної дійсності, в

його творах не помічали ліризму, м’якої душевності, тонкого психологізму, а за філософські

роздуми різко критикували.

І тільки зараз прийшов час нового переосмислення значення творчості нашого славетного земляка.


ВЦІЛІЛА ЛИШЕ МОГИЛА, з веб-порталу Української Православної Церкви

Його цінувало і любило не одне покоління руських людей. Його ім’я міцно пов’язане з долею

мистецтва. Микола Олександрович був гідним наступником свого вчителя Івана Миколайовича

Крамського – не випадково їх імена в колі російської художньої інтелігенції завжди вимовлялися з

особливою пошаною, з глибокою вдячністю і любов’ю.

…Полотна Ярошенко проголошують людяністю, відчуття справедливості, співчуття до простих

людей. Він був вельми різностороннім художником, і особливу любов шанувальників мистецтва

йому приніс талант портретиста-психолога.

Дуже любив художник і пейзажі. У своїх картинах він розкриває нам красу і природи, її

живописність і чарівність. Його захоплювала і привертала сувора краса і велич білосніжних гір.

Невтомний мандрівник, Ярошенко багато подорожував. На пересувних художніх виставках

кавказькі пейзажі одержали високу оцінку громадськості і художників. Ярошенко навіть називали

«портретистом гір».

…Життя і лікування в Кисловодську роблять свою справу. Ярошенко виліковує туберкульоз, але

шляхи Господні несповідимі. Рятуючись від грози, Микола Олександрович надірвав серце і

раптово помер в своєму робочому кабінеті. Поховали художника біля собору, де за традицією

ховали видних жителів міста.

...1 вересня 1936 року Нікольський собор хотіли підірвати. Перші вибухи не заподіяли храму

великої шкоди, адже будувався він надійно, на століття. Нові кілограми вибухівки закладалися під

стіни собору. Від вибухів руйнувалися могили. Вгору летіли хрести і кістки. Були знищені всі

моголи. Окрім однієї.

І ця єдина, не зачеплена вибуховою хвилею, була могила Миколи Олександровича. Так і стояла

вона більш півстоліття одна на порожній соборній площі.


ПОЛОТНА ЧОЛОВІКА ДРУЖИНА ЗАПОВІЛА ПОЛТАВІ, з огляду Г. Козельської

«Відроджуючи традиції меценатства»

Директор музею (Полтавського художнього – авт.) Ольга Курчакова розповіла, що під час

підготовки до аукціону фірмам і бізнесменам було надіслано понад 150 запрошень на благодійну

акцію. Утім, виявилося, що високе мистецтво сучасних полтавських багатіїв практично не

цікавить.

– Наші бізнесмени поки що далекі від розуміння того, що гроші треба заробляти не лише собі у

кишеню чи шлунок, – говорить Ольга Курчакова. – Відгукнулося на наше запрошення дуже мало

людей». Натомість надали свої твори досить багато полтавських художників.

В результаті на торгах було продано 19 картин з 24.

Така увага до постаті Миколи Ярошенка з боку колективу музею не випадкова. Адже саме на

основі його колекції і був заснований заклад.

Початкові навички з малювання Микола Ярошенко отримав ще в Кадетському корпусі, де

викладав випускник Петербурзької Академії мистецтв Іван Зайцев. Потім Ярошенко відвідував

Рисувальну школу, був вільним слухачем Петербурзької Академії мистецтв.

Не забував художник і рідне місто, відвідував його, дружив із полтавськими митцями.

Його дружина Марія Павлівна, яка пережила чоловіка на 17 років, багато зробила для збереження

його пам’яті й колекції. Уже в 1898 році вона організувала посмертну персональну виставку творів

Ярошенка в Петербурзькій Академії мистецтв.

А у своєму заповіті спадкоємцем колекції художника назвала Полтавське губернське земство.

Умовою передачі творів було заснування музею, який мав би окреме приміщення і носив ім’я

Миколи Ярошенка. Він повинен був працювати щоденно і безкоштовно для відвідувачів або за

мінімальну плату.

Полтавське губернське земство погодилося з цими умовами, і восени 1917 року картини привезли

до Полтави. Щоправда, через революційні події відкрили його тільки 27 квітня 1919 року, не

дотримавши при цьому однієї з головних умов – ім’я Миколи Ярошенка музею тоді так і не

присвоїли.

Зважаючи на дружбу Ярошенка з багатьма видатними митцями, основу експозиції будували як з

його картин, так і творів Шишкіна, Рєпіна, інших відомих художників. Колекції нового закладу

поповнювали за рахунок цінностей мистецтва, вилучених у дворянських маєтках.

Отже, до Великої Вітчизняної війни музей став одним із найбагатших подібних закладів в Україні

й Росії. Про це говорить хоча б кількість утрат під час війни –18 тисяч експонатів. Серед них було

чимало безцінних шедеврів.

Щодо робіт Миколи Ярошенка, то нині в музеї зберігають 55 його живописних полотен і 17

альбомів графіки.


ПЛЮНДРУЮТЬ ПАМ’ЯТЬ, з кореспонденції Л. Кулагіної «Садиба для дон кіхотів»

Генерал Ярошенко приїхав на Кавказ в 1874 р. Вісім років знадобилося, щоб затвердитися в

бажанні придбати тут житло. І в 1882 році він домовляється з генералом Черняєвим про купівлю у

того дачі з краєвидом на річку Ольховку і на ім’я дружини Марії Павлівни оформляє в Петербурзі

купчу. Через 16 років художник піде з життя, але його дружина житиме тут до 1915 р. Вона

заповідала поховати себе поряд з чоловіком у храмі. Могила Ярошенка містичним чином не була

розграбована в революцію, уціліла під час знищення храму в 1936 році, пережила фашистське

нашестя і оскаженілість перебудови.

...Нині будинок-музей М. Ярошенка – це п’ять доглянутих будівель і 1,7 гектара землі в одному з

найживописніших місць Кисловодська. За кам’яною огорожею – точнісінько, як це було за життя

художника, – фруктовий сад, плоди якого приголомшують навіть найвишуканіших гурманів своїм

незвичайним смаком; льодовик, який два століття назад виконував функції звичайного

холодильника, вікові сосни, які, здається, торкаються верхівками неба, і тенісний корт, який

пам’ятає легкість і витонченість, властиву господарям садиби і їх богемним гостям...

Втім, може, вже й не пам’ятає. Бо останні роки він офіційно належить не будинку М. Ярошенко, а

сусідньому санаторію, власники якого з нез’ясовною завзятістю претендують на частину музейної

території. Битва за корт – найхворобливіша тема для директора музею-садиби Ніни Безкровної.

– Мені всі радять звертатися до суду, – говорить Ніна Сергіївна, яка недавно повернулася з

Москви, де її урочисто нагородили «Орденом Дон Кіхота» – «за подвижництво». – Але я прожила

життя, ні з ким не судячись. І судитися не буду. Це державна справа, а не приватна суперечка двох

господарюючих суб’єктів. За історичними довідками, що є у нас, цей корт належав Миколі

Олександровичеві Ярошенку. І не може бути, щоб на одну і ту ж ділянку землі існували два

кадастри і два реєстраційні номери. Я віднесла мерові всі документи, однак він мене ще не

прийняв. Я упевнена, що його хтось дезінформував. Однак справедливість восторжествує.




Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...