Чаруковский Аким [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">ОПЕРУВАТИ, А НЕ ПЕРЕВ’ЯЗУВАТИ, з розвідки О. Покровського і Ю. Богатова «Сторінки

історії судинної хірургії в Росії»

Упродовж багатьох сторіч, аж до початку XX-го, основною операцією при ушкодженнях і деяких

захворюваннях магістральних артерій і вен було перев’язування судин.

Думка про неминучий тромбоз судини в області шва, яка на той час панувала, не дозволяла

сподіватися на щасливий кінець відновлювальних операцій, хоча ідеї про обачний підхід до

лікування ушкоджень судин вітчизняні хірурги висловлювали ще 150 років тому.

Так, Я. Чаруківський в 1836 р. писав, що «Якщо тільки можна сподіватися зберегти діаметр

судини, то не треба накладати лігатури, а всіма засобами хірургії сприяти доброчинній меті

натури».

ЗАПРОПОНУВАВ МЕТОД АКТИВНОЇ ОБРОБКИ РАН, з статті М. Бурих «Поняття по

технологію та загальні принципи хірургічних операцій»

Про хірургічну обробку ран. У 1836 р. в книзі «Військово-похідна медицина» Я. О. Чаруківський

писав: «Забиту рану треба перетворити в порізану і лікувати її швидко з’єднувально» (без

накладання швів).

Так було запропоновано метод активної хірургічної обробки ран з наступним зшиванням тканин.

СЕРЕД ЛАУРЕАТІВ – І НАШ ЗЕМЛЯК, з дослідження С. Клат «Демидові і медицина»

Згідно з «Положенням про нагороди, заснованих П. Демидовим», присуджувала їх Академія наук,

«як перший вчений стан в державі».

Із тридцяти чотирьох присуджень з 1832 по 1865 рр., перші десять сталися за життя засновника, який був почесним членом Російської академії наук.

За підрахунками М. Мезеніна, автора найповнішого дослідження з історії Демидовських премій, серед двохсот сімдесяти п’яти її лауреатів було «близько двадцяти медиків».

Серед лауреатів ми зустрічаємо таких світил російської медицини, як професор Московського

університету М. Філомафітський, основоположник експериментальної фізіології й автор першої

вітчизняної праці з цієї дисципліни (половинна премія 1841 р.), засновник вітчизняної школи

венерології й творець першої в Росії венерологічної клініки В. Тарновський (почесний відгук 1865

р.), один з фундаторів ветеринарної науки й ветеринарної освіти в Росії, автор фундаментальних

праць з хвороб сільськогосподарських тварин і зоотехніки В. Всеволодов (половинна премія 1836

р. і почесний відгук1841 р.), військовий лікар Я. О. Чаруківський, чия масштабна праця в п’ятьох

частинах – «Військово-похідна медицина» – узагальнила й систематизувала досвід військово-

медичної служби в російській армії, зокрема, досвід Вітчизняної війни 1812 р. і мала велике

значення для розвитку гігієни, епідеміології й терапії (половинна премія 1839 р.).

КАЛОМЕЛЬ ІНОДІ РЯТУВАЛА, з книги О. Генріці «Спогади про пережиті мною холерні

епідемії»

В XVI і XVIII сторіччях на каломель* дивилися як на «панацею» від усіх хвороб. У ХIХ сторіччі її

вважали дуже цінним засобом для лікування сифілісу, початкової стадії черевного тифу, легких

проносів у дітей і деяких хвороб серця.

Уперше каломель для лікування «азіатської холери» застосував в 1817 р. в Індії англійський лікар

Серль. У Росії з тією ж метою її вперше використав лікар Некрасов під час епідемії, що

спалахнула поблизу фортеці Ленкорань.

Яким Чаруківський у складеному ним керівництві для військових лікарів рекомендував каломель

для лікування холери «як засіб, що сильно збуджує судини й відокремлення жовчі від печінки, так

само як і очищаючий шлунок і кишки від мулкуватого, густого слизу, що зменшує венозні

приливи до черева, які вже сталися, й відвертає майбутні, особливо до ворітної вени». Відповідно

до цього Керівництва, якщо випорожнення робляться темно-зеленими, те «це є ознакою

достатнього вживання ртуті».

У «Військово-польовій медицині» Я. Чаруківського про стан шкіри при холері написано наступне:

«У період занепаду, вона (шкіра) зовсім не чуттєва, шпанська мушка, навіть мінеральні кислоти й

гаряча вода не роблять на ній міхурів, а деякі хворі не відчувають навіть подразнення цими

засобами; вона морщиться, в’яне й тьмяніє».

І далі: «При розпачливому стані холерного його життя іноді рятується упорскуванням у вени

гарячого соляного розчину».

В 1847-1849 р. у Росії робили спроби внутрішньовенного вливання рідин при холері. Доктор

Соколов у Москві ввів хворому кров’яну сироватку теляти з позитивним результатом. Професор

Варвинський, теж у Москві, влив трьом холерним розчин кухонної солі й вуглекислої