Чаруковский Аким (fb2)

- Чаруковский Аким [Справочник-дайджест] 18 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:



ЧАРУКІВСЬКИЙ Яким Олексійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Лікар.

З міщанської родини. Брат, Чаруківський П., – медик.

Народився в 1798 р. в Полтавській губернії Російської імперії (нині – однойменна область

України).

Помер в 1848 р.

Навчався в Чернігівській духовній семінарії, закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію

(1820).

Служив військовим лікарем (1828-1837), у медичному департаменті міністерства внутрішніх справ

(1837-1844), старшим лікарем Воронезьких кадетського корпусу і батальйону військових

кантоністів (1844-1848).

Учасник російсько-турецької війни (1828-1829), польського походу (1830-1831).

Лауреат Демидовської премії (1839).

Друкувався у «Військово-медичному журналі».

Як медик-вчений дебютував книгою «Про хвороби людського ока» (1822).

Потім настала черга наступних доробків: «De hydrope in genere» (1825), «Військово-польова

медицина» в п’яти частинах (1836-1837), «Народна медицина у відповідності до російського

побуту й різного клімату Росії» в п’яти частинах (1844-1847), «Медицина і гігієна» (1851).

Між іншим, перші три частини «Військово-польової медицини» мають назви: «Військова гігієна.

Збереження здорового солдата», «Військово-тимчасові шпиталі. Піклування про хворого солдата»,

«Хвороби в армії. Лікування хворого солдата».

Ч. пропагував первинну хірургічну обробку ран і наступне зшивання їхніх країв.

Великий внесок наш земляк вніс у розвиток військово-похідної медицини. Йому також належить

заслуга з впровадження в лікарську практику хініну як засобу для лікування малярії.

Серед друзів та близьких знайомих Ч. – В. Одоєвський, П. Шипулінський, В. Всеволодов, А.

Краєвський, Д. Варвинський та ін.


***

СОЛДАТСЬКІ ХВОРОБИ

, з професійного кредо Я. Чаруківського

Солдат, подібно до інших людей, схильний до величезної кількості хвороб, проте, як воїн, він

вражається понад те особливими хворобами, загальними для всього людства, однак з перебігом

військових обставин значно зміненими.

УШКОДЖЕННЯ МОЗКУ ПОЧАСТИ ВИКЛИКАЄ АМНЕЗІЮ, з книги Я. Чаруківського

«Військово-польова медицина»

Ні в якому органі нашого тіла немає такої відчутної різниці відносно місця ушкодження, як у

мозку, де, можна сказати, кожне підвищення, маючи власне призначення, зазнавши ушкодження, демонструє ознаки власного й окремого страждання, тим часом як в інших шляхетних органах (у

легенях, шлунку та ін.) завдяки однаковості відправлення, що відбувається у всьому органі при

ушкодженні останнього в різних місцях, завжди бувають ті самі (кашель, кольки, блювота) явища.

…Ушкодження верхніх і почасти бічних частин мозку викликають розлад пам’яті, поранені часто

зовсім забувають іменники або власні імена й назви різних речей, особливо складні.


ЛЮДИНА, ЯКА НЕ ЗНАЄ ТЕОРІЇ, ПТАХ З ОДНИМ КРИЛОМ, з монографії Ф. Пойомного

«Розпізнавання, опис і викладання нервових хвороб в Росії в першій половині XIX століття»

Досвід Вітчизняної війни 1812 року з лікування травм голови був узагальнений у працях Якима

Чаруківського. У книзі «Військово-похідна медицина» він описує рани голови. Я. Чаруківський

надає великого значення теорії й вказував, що людина, яка не знає теорії, схожа на птаха з одним

крилом.

Локалізацію деяких функцій мозку він розглядав у світлі даних порівняльної анатомії.

Якщо М. Ф. Буш утруднявся у встановленні сторони враження, то Я. Чаруківський мав точні дані

про перехрест мозкових волокон для рухів і чутливості. Разом з тим йому були відомі

альтернативні паралічі.

Вчений встановлює ознаки поразки кісток черепа, оболонок і мозку, їхнього запалення й

нагноєння. Поряд з ранніми ускладненнями вказуються пізні наслідки-нагноєння рубця, нагноєння

мозку, водянка, гематома й ін. Я. Чаруківський рекомендує проводити лікування ран відкритим

способом. При нагноєнні він широко трактував показання до трепанації й вважав, що череп можна

свердлити у всіх пунктах його окружності.

Уперше в медицині Я. Чаруківський говорить про наслідки травм голови. Прогнози несприятливі

й навряд чи 1/3 видужує зовсім без усяких наслідків, 1/3 – залишається каліками, а ще третина –

помирає внаслідок запалення й нагноєння в мозку.

Я. Чаруківський і М. Пирогов започаткували спеціальний розділ медицини-нейрохірургії.


ОПЕРУВАТИ, А НЕ ПЕРЕВ’ЯЗУВАТИ, з розвідки О. Покровського і Ю. Богатова «Сторінки

історії судинної хірургії в Росії»

Упродовж багатьох сторіч, аж до початку XX-го, основною операцією при ушкодженнях і деяких

захворюваннях магістральних артерій і вен було перев’язування судин.

Думка про неминучий тромбоз судини в області шва, яка на той час панувала, не дозволяла

сподіватися на щасливий кінець відновлювальних операцій, хоча ідеї про обачний підхід до

лікування ушкоджень судин вітчизняні хірурги висловлювали ще 150 років тому.

Так, Я. Чаруківський в 1836 р. писав, що «Якщо тільки можна сподіватися зберегти діаметр

судини, то не треба накладати лігатури, а всіма засобами хірургії сприяти доброчинній меті

натури».


ЗАПРОПОНУВАВ МЕТОД АКТИВНОЇ ОБРОБКИ РАН, з статті М. Бурих «Поняття по

технологію та загальні принципи хірургічних операцій»

Про хірургічну обробку ран. У 1836 р. в книзі «Військово-похідна медицина» Я. О. Чаруківський

писав: «Забиту рану треба перетворити в порізану і лікувати її швидко з’єднувально» (без

накладання швів).

Так було запропоновано метод активної хірургічної обробки ран з наступним зшиванням тканин.


СЕРЕД ЛАУРЕАТІВ – І НАШ ЗЕМЛЯК, з дослідження С. Клат «Демидові і медицина»

Згідно з «Положенням про нагороди, заснованих П. Демидовим», присуджувала їх Академія наук,

«як перший вчений стан в державі».

Із тридцяти чотирьох присуджень з 1832 по 1865 рр., перші десять сталися за життя засновника, який був почесним членом Російської академії наук.

За підрахунками М. Мезеніна, автора найповнішого дослідження з історії Демидовських премій, серед двохсот сімдесяти п’яти її лауреатів було «близько двадцяти медиків».

Серед лауреатів ми зустрічаємо таких світил російської медицини, як професор Московського

університету М. Філомафітський, основоположник експериментальної фізіології й автор першої

вітчизняної праці з цієї дисципліни (половинна премія 1841 р.), засновник вітчизняної школи

венерології й творець першої в Росії венерологічної клініки В. Тарновський (почесний відгук 1865

р.), один з фундаторів ветеринарної науки й ветеринарної освіти в Росії, автор фундаментальних

праць з хвороб сільськогосподарських тварин і зоотехніки В. Всеволодов (половинна премія 1836

р. і почесний відгук1841 р.), військовий лікар Я. О. Чаруківський, чия масштабна праця в п’ятьох

частинах – «Військово-похідна медицина» – узагальнила й систематизувала досвід військово-

медичної служби в російській армії, зокрема, досвід Вітчизняної війни 1812 р. і мала велике

значення для розвитку гігієни, епідеміології й терапії (половинна премія 1839 р.).


КАЛОМЕЛЬ ІНОДІ РЯТУВАЛА, з книги О. Генріці «Спогади про пережиті мною холерні

епідемії»

В XVI і XVIII сторіччях на каломель* дивилися як на «панацею» від усіх хвороб. У ХIХ сторіччі її

вважали дуже цінним засобом для лікування сифілісу, початкової стадії черевного тифу, легких

проносів у дітей і деяких хвороб серця.

Уперше каломель для лікування «азіатської холери» застосував в 1817 р. в Індії англійський лікар

Серль. У Росії з тією ж метою її вперше використав лікар Некрасов під час епідемії, що

спалахнула поблизу фортеці Ленкорань.

Яким Чаруківський у складеному ним керівництві для військових лікарів рекомендував каломель

для лікування холери «як засіб, що сильно збуджує судини й відокремлення жовчі від печінки, так

само як і очищаючий шлунок і кишки від мулкуватого, густого слизу, що зменшує венозні

приливи до черева, які вже сталися, й відвертає майбутні, особливо до ворітної вени». Відповідно

до цього Керівництва, якщо випорожнення робляться темно-зеленими, те «це є ознакою

достатнього вживання ртуті».

У «Військово-польовій медицині» Я. Чаруківського про стан шкіри при холері написано наступне:

«У період занепаду, вона (шкіра) зовсім не чуттєва, шпанська мушка, навіть мінеральні кислоти й

гаряча вода не роблять на ній міхурів, а деякі хворі не відчувають навіть подразнення цими

засобами; вона морщиться, в’яне й тьмяніє».

І далі: «При розпачливому стані холерного його життя іноді рятується упорскуванням у вени

гарячого соляного розчину».

В 1847-1849 р. у Росії робили спроби внутрішньовенного вливання рідин при холері. Доктор

Соколов у Москві ввів хворому кров’яну сироватку теляти з позитивним результатом. Професор

Варвинський, теж у Москві, влив трьом холерним розчин кухонної солі й вуглекислої соди.

Безпосередній за вливаннями ефект був блискучий, але хворі все-таки загинули.

*Каломель (солодка ртуть) – однохлориста ртуть (Hg2Cl2).


САБУР В НЕВЕЛИКИХ ДОЗАХ, рецепт з книги Я. Чаруківського «Народна медицина у

відповідності до російського побуту й різного клімату Росії»

Для того, аби протистояти хворобам і досягти глибокої старості, слід щодня спорожнятися,

оскільки застій крові і соків в животі відбувається найчастіше в зрілому віці і кращий спосіб для

боротьби з цим явищем – сабур в невеликих дозах та інші гіркі шлункові засоби.






MyBook - читай и слушай по одной подписке