загрузка...
Перескочить к меню

Фальковский Иван (fb2)

файл не оценён - Фальковский Иван [Справочник-дайджест] 25K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ФАЛЬКОВСЬКИЙ Іван Якимович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Просвітитель, письменник, історик, філософ, видавець, священик. В чернецтві – Іріней (1786).

З родини священика.

Народився 28 травня (8 червня) 1762 р. в с. Білоцерківцях Лохвицького повіту Полтавської

губернії Російської імперії (нині – Пирятинський район Полтавської області України).

Помер 29 квітня (11 травня) 1823 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Похований на території Золотоверхого Михайлівського монастиря.

Навчався в академії Києво-Братського монастиря (1773), Токайському римо-католицькому

училищі (1776), Пресбурзькій гімназії в Братиславі (1777), Пештській королівській гімназії (1778-

1780), Офенському університеті (1780-1783).

Був причетником (1776-1777), писарем (1782-1783) в Угорщині, викладачем (1784-1803), ректором

(1803-1804) Київської духовної академії, настоятелем Києво-Братського монастиря (1804-1807),

єпископом Чигиринським, вікарієм Київської митрополії (1807-1812), єпископом Смоленським

(1812-1813), єпископом Чигиринським, коад’ютором Київської митрополії з управлінням

Золотоверхим Михайлівським монастирем у Києві (1813-1823).

Ф. – організатор і натхненник народного ополчення проти французької навали (1812).

Його перу належать доробки: «Пасхалія» (1792), два «Календарі», «Скорочення математик», (усі –

1797), «Компендіум православного догматичного богослов’я» (1802), «Тлумачення на послання до

римлян (1806) і на послання до галатів (1807), «Chrictianae orthodoxae dogmaticopolemicae

theologiae compendium» (1802), «Бесіди» (1811)

Автор курсів «Геометрія», «Теоретична астрономія», «Сферична астрономія». Він вирішив

проблему точних провіщень часу сонячних затемнень на 1795-1800 рр.

Ф. залишив по собі 92 томи рукописів (16000 сторінок) з 1300 проповідей, великою кількістю

промов, віршів латинською мовою, «Короткий церковний пролог», «Мартирологом», «Народний

лікарський порадник».

Наш земляк займався також філософією, механікою, гідравлікою, військовими науками,

філологією, астрономією, писав псалми, гімни, елегії.

Ф. – засновник «Вільного поетичного товариства», яке знайомило своїх членів з новинками

літератури (1787).

Серед друзів та близьких знайомих Ф. – П. Сабатовський, С. Тодорський, В. Лящевський та ін.


***

ГРОМАДА ВІРУЮЧИХ,

з релігійного кредо І. Фальковського

Церква – це громада віруючих.


СТРАЖДАЛЬНИК І АСКЕТ, з статті «Іріней Фальковський» на dic.academic.ru

Іріней писав псалми, ...тропарі слов’янською мовою, гімни та елегії російською, німецькою,

французькою і латиною, богословські трактати, тлумачення на Священне писання, проповіді,

трактати з філософії, статті з хронології, медицини, історії, географії, статистики, військової

архітектури; проводив складні астрономічні і математичні обчислення; писав ноти; складав

підручники, редагував календарі – словом, за різнобічністю і плодючістю своєї вчено-літературної

діяльності нагадував собою тих стародавніх вчителів церкви, котрі залишили після себе тисячі

доробків.

У науці сліду Іріней, проте, не залишив: він був еклектиком і популяризатором, а не самостійним

ученийм Винайдений ним новий спосіб ділення змішаних дробів також носить характер лише

механічного полегшення виробництва арифметичних дій.

Іріней Фальковський був людиною жвавого і ясного розуму і надзвичайно широких ідеалів.

Невідповідність дійсності його ідеалам, і, найперше в ньому самому, перетворювало його на

справжнього страждальника. Деяка неврівноваженість характеру до кінця життя зникла, і він був

безперечним і строгим аскетом, який залишив по собі добру пам’ять в народі.

ПРОПОВІДЬ ВИГОЛОШУВАВ ІРИНЕЙ, з дослідження «Наречена Христова прекрасна!» на

cerkva.te.ua

Образ усіченої глави великомучениці Варвари можна було бачити над царськими воротами у

бічному вівтарі собору, який був присвячений на її честь і де знаходились її мощі. Але постійно

він зберігався в ризниці і ставився на гробницю святої по вівторках під час читання акафісту.

Причиною таких побоювань і обережностей було те, що ікона мала надзвичайно багато

прикрашену ризу.

Як пише анонімний автор «Опису Києва» 1890 року до окладу ікони було припаяно «два персні,

які пожертвували імператриці Анна Іванівна та Єлизавета Петрівна з найчистішої води

діамантами, на яких розміром з лісовий горіх», а також перстень імператора Олександра І

Павловича, кожний з яких був подарований ним в 1818 році братові свого фаворита, київському

коменданту графу Петру Аракчеєву, який пожертвував його мощам святої Варвари в 1830 році.

Найбільші урочистості припадали на 4 грудня – день пам’яті святої Варвари. Навколо Свято-

Михайлівського собору звершувався хресний хід. Це було, напевно, єдина процесія, яке інколи

переривалось на половині шляху через сильну хуртовину. За народними прикметами, морози і

сильні сніги в Україні розпочиналися саме з дня святої Варвари.

«Мощі навколо великої церкви носили під час великої хурделиці, снігу і завірюхи, – записав у

своєму щоденнику в 1808 році митрополит Серапіон, – так що я ледве міг прочитати Євангеліє

біля воріт і всі ікони, Євангеліє і хрест були покриті снігом, і ті хто брав участь у хресному ході

були просто засипані снігом. Увійшли ми в церкву з мощами в бокові двері, із-за причини тієї ж

сніговиці і завершили ходу з многоліттям. Потім звершив я літургію, як завжди, з вікарним

єпископом і з трьома архімандритами. Проповідь говорив сам господар монастиря вікарій Іриней

(Фальковський), стоячи біля гробу великомучениці Варвари. Народу було багато, але панів мало,

панянок достатньо».


ЛЮДИНА НЕПЕРЕСІЧНИХ ЗНАНЬ, з «Слова архієпископа Переяслав-Хмельницького

Димитрія 9 жовтня 2006 року»

Впродовж всього свого історичного та науково-богословського розвитку були в Києво-

Могилянської Академії періоди розквіту та падіння. Були періоди реформування та впровадження

нових навчальних предметів та курсів. Так Варлаам (Ясинський), ставши ігуменом монастиря та

ректором Академії негайно взявся за відродження та впорядкування її навчально-наукової

діяльності. На початку 1666 р., вона існувала в досить слабкому стані. «Київський Колегіум

умалився, став як малий Закхей», – писав 6 січня 1666 р. Лазар Баранович.

Варлаам (Ясинський) надсилає до польського короля Михайла Вишневецького ієромонаха Києво-

Печерської Лаври Ігнатія (Саковича) з проханням утвердити всі привілеї навчального закладу.

Король 20 березня 1670 р. утверджує за монастирем грамотою всі володіння. Також в ній

говориться: «Кіевскую Могилянскую Коллегію на ея местахъ, грунтахъ и давнихъ фундацияхъ

востановить и въ ней преподавать все начальные предметы, искусства, науки и познанія чрезъ

профессоровъ, отцевъ учителей».

Потребувала змін Київська школа і тоді коли її студентом став в майбутньому високоосвічений і

талановитий богослов, людина із неосяжним колом захоплень та непересічних знань – Іриней

(Фальковський). Адже, в правління київського митрополита Гавриїла (Крем’янецького) колись

досить славна Академія почала хилитись до занепаду. Її очікувала досить нерівна боротьба із

закладами, в яких практикувались більш цілеспрямовані методи, на боці яких були і незрівнянно

кращий персонал професорів, і увага уряду, і зовнішні вигоди. Імператриця Катерина II,

вирішивши підняти освіту в Росії, влаштовувала нові школи та вищі навчальні заклади, в яких

професорсько-викладацькі посади обіймались якраз вихідцями із Київської Академії. Внаслідок

цього спостерігався значний потік кращих, найздібніших, молодих сил, який не міг не вплинути

паралізуючим чином на процвітання Академії, тому що як справедливо сказав преосвящ. Макарій,

навчальний заклад цвіте тільки тоді, коли в ньому є здібні керівники і такі ж студенти. Наступний

митрополит Самуїл (Миславський), будучи вихованцем Київської Академії, зробив дуже багато

для її піднесення. Так, зокрема ним були введені такі предмети як географія, російська мова,

історія, математика чиста й змішана, архітектура, мистецтвознавство і крім того ще тлумачення

недільних і святкових Євангельських читань.

З часом Св. Синод намагається усі справи по управлінню Академією перебрати на себе.


КАРАВ СУВОРО, зі спогадів Н. Булашова

Підштовхував він (Фальковський І. – авт.) до покаяння і виправлення монастирську братію

монастирськими ж засобами, переважно земними поклонами... Але братія давно вже звикла до

цього засобу... доводилося вживати сильніші, специфічні засоби, застосовувалося позбавлення на

декілька днів вареної трапезної їжі, ...тимчасова заборона богослужіння, навіть помірне стьобання

батогом.


«МАТЕРИНСЬКА ЛАСКА» КАТЕРИНИ II, з книги І. Огієнка «Українська церква»

Довго чекала Катерина, поки вірнопіддано попросять її з Києва забрати монастирські землі, але це

їй нарешті обридло, бо земля прибічникам її була дуже потрібна, і 10 квітня 1786 p. вона силою

забрала всі монастирські землі в Україні. Замість усієї цієї «суєти мирської» заведений був

милостивий штат.

Так цариця Катерина «матернюю свою щедроту излияла на духовный, в Малороссии живущий,

чин».

Про цю материнську ласку так писав славний єпископ Іриней Фальковський, тоді ще учитель

Академії: «Мы были подобны оным сынам Израилевым, кои воспевали: На реках Вавилонских,

тамо седохом и плакахом».


АКАДЕМІСТИ КОПІЮВАЛИ ЙОГО ПОЧЕРК, відгук О. Бодянського на статтю О.

Рачинського «Руські комісари в Токаї в XVIII ст.»

Стаття моя ще не була остаточно видрукувана, як я …одержав від шановного заслуженого

професора Московського університету Осипа Максимовича Бодянського доповідну записку щодо

одного з світил нашої ієрархії, який в юності служив в Токайській церкві, …згодом відомого

єпископа Ірінея Фальківського. «Відповідно до вашого побажання, висловленому наприкінці

статті «Російські комісари в Токаї в XVIII сторіччі», доповнити ваш нарис даними про

перебування «Російської колонії в Угрії», повідомляю з свого боку наступне:

Серед священиків цієї колонії, з 1775 по 1779 рік, перебував мій родич ієромонах Іустин, в

цивільному житті Іоаким Фальковський, до того – настоятель церкви в селі Білоцерковичі чи

Білоцерківці Полтавської губернії Лохвицького повіту, біля річці Многа, в 42 верстах від Лохвиці.

Іоаким , по смерті дружини своєї, видавши дочку, Олену, за Симона Дем’яновича Яновського,

сина священика в селі Красняни на річці Удай Прилуцького повіту, відправився з сином Іваном до

Києва, де постригся в ченці й оселився в Братському монастирі, аби особисто ретельно

спостерігати за навчанням сина, який вступив у тамтешню академію.

Коли надійшло розпорядження Св. Синоду «обрати надійного за моральністю й освітою в

настоятелі російської церкви в угорському місті Токай, …ієромонах Іустин згодився відправитися

туди. І дійсно виїхав в Угрію в січні 1775 року, захопивши з собою сина Івана, який з 1773 р. вже

навчався в класі поезії. У Токаї, обійнявши паламарську посаду (дяка) при батькові, Іван

Фальковський відвідував школи Піарів, де остаточно засвоїв латинську та німецьку мови. Потім

батько послав його в Пресбургську гімназію, а по смерті батька, в 1779 році, він перейшов у Пещ-

Буду для продовження навчання в тамтешньому університеті, по закінченні якого служив (з травня

1781 р.) у канцелярії російського посольства у Відні.

Потім повернувся в Токай і вступив до канцелярії нашої Комісії, а на початку 1783 року,

залишивши її, прибув до Києва, де став викладачем академії. Через три роки (1786) він прийняв

чернецтво з ім’ям Ірінея, під яким і став відомим, як кращий з усіх своїх співтоваришів.

1804 року залишив ректорство і посвячений (1807) в єпископи чигиринські, коад’ютори

митрополії; з лютого 1812 р. – єпископ смоленський.

4-го серпня, у день вступу французів до Смоленська, покинув місто і за 30 верст, взявши

чудотворний образ Божої Матері Одігітрії з Успенського собору, відправився з ним до Москви,

звідки – до Ярославля, а в червні 1813 р. дістався Києва, де посів колишнє місце… і де помер у

квітні 1823 року.

Преосвященний Іріней Фальковський був, за відгуками всіх, хто його знав, людиною незвичайних

дарувань і найрізноманітнішої вченості; багато писав і друкувався. Особливо запам’яталися його

«Orthodoxae Theologiae dogmaticae Compendium» (1802), найкраще, як відгукнувся про нього

архієпископ Філарет Чернігівський, «з написаного в Росії за ясністю, виразністю й строгою

систематичністю».

Академісти до того любили Ірінея Фальковського, що багато хто намагався перейняти навіть його

почерк – надзвичайно красивий та чіткий, хоча й стислий.

Він зібрав велику бібліотеку, яка зберігається і тепер в Києво-Михайлівському монастирі (у якому

Іріней і похований) і яка належить мені, як найближчому його нащадку з сестриного боку...

Відомості про перебування його з батьком при Токайській місії повідомлені мені нещодавно за

посередництва товариша обер-прокурора Св. Синоду Ю. В. Толстого, з синодального С.-

Петербурзького архіву, де, звичайно, є відомості й про інших священиків, котрі служили в

Токайській церкві.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...