Темкин Дмитрий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ТЬОМКІН Дмитро Зіновійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: американський.

Композитор.

З міщанської родини. Батько, Тьомкін З., – лікар; дядько, Тьомкін В., – відомий сіоніст.

Народився 10 травня 1899 р. в м. Кременчук Кременчуцького повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Полтавської області України).

Помер 11 листопада 1979 р. в м. Лондон (Великобританія). Похований в м. Глендейлі на цвинтарі

«Forest Lawn Memorial Park» (Каліфорнія, США).

Навчався в Петербурзькій консерваторії.

Працював тапером, акомпаніатором.

Чотириразовий володар кінопремії Оскар (номінувався 22 рази!).

Двічі кавалер французького ордена Почесного легіону.

Як композитор дебютував музикою до постановки «Штурм Зимового палацу» (1920).

Потім настала черга фільмів «Полудень», «Високий і могутній», «Старий і море», «Форт Аламо»,

«Великий вальс», «Познайомтеся з Джоном Доуом», «Це дивне життя», «Гармати острова

Наварона», «Червона річка», «Ріо Браво», «Дуель на сонці», «Гігант», «Перестрілка у кораля

окей», «Золото Маккени», «Чайковський».

Усього написав музику до 150 стрічок.

Перу Т. також належить автобіографічна книга (1959).

Не знайшовши спільної мови з більшовицьким режимом, емігрував: спочатку – до Німеччини

(1921), потім – США (1925).

Життю та творчості композитора К. Палмер присвятив монографію «Дмитро Тьомкін. Портрет»

(1984).

Поштова служба США в серії «Легенди американської музики» випустила і марку, нашому

землякові (1993).

Серед друзів та близьких знайомих Т. – Ф. Капру, Ф. Шаляпін, М. Карітон, Ю. Анненков, Ф.

Блуменфельд, Т. Карсавіна, М. Ліндер, І. Таланкін, Г. Варліх, О. Кугель, М. Петров, С. Прокоф’єв, М. Фокін, М. Євреїнов, К. Державін, Л. Нікулін, І. Венгерова, Ф. Бузоні, Е. Петрі, О. Глазунов та

ін.

***

АМЕРИКАНСЬКИЙ ДУХ

, з творчого кредо Д. Тьомкіна

Моя музика – це музика в традиційному американському дусі.

МОЖЕ, Я ЗРАДИВ, з автобіографії Д. Тьомкіна

Я знайшов справжні перли в колекції Карла Санберга, забуті мелодії з берегів Міссісіпі і

старовинні хорові пісні дроворубів і матросів. Це був довгий шлях від петербурзької

Консерваторії у пошуках свого стилю. Тепер я його знайшов.

...З кінокомпозиторів завжди нишком кепкували, що вони компілюють свою музику, а гроші за неї

отримують, як за оригінальну. Забувши про цю обставину, я в тій частині короткої промови, де

прийнято дякувати колегам і рідним, сказав, що я дякую Бетховену, Равелю, Чайковському. На

цьому місці моя промова урвалася гомеричним реготом, і договорити мені не вдалося. Потім я

зрозумів, що реготала уся країна. Через багато років люди говорили мені: «Я бачив вас по

телевізору в 55-му, коли вручали Оскара. Ось це був жарт, так жарт. Я за усе моє життя так не

сміявся». Деякі колеги перестали зі мною розмовляти.

...У Голлівуді ви не справите хорошого враження, якщо дешево коштуєте. І я вже граю в їх ігри.

Говорю, що пишу лише за великі гроші. Що б сказали про це мої учителі Глазунов і Бузоні? Коли

я думаю про них, я відчуваю укол моєї артистичної совісті. Де ті ідеали музики, яким мене учили?

Її високі цілі? Може, я зрадив їх?

СВОБОДА – ЦЕ ДОБРЕ, зі спогадів Д. Тьомкіна

У мене не було практично ніяких політичних поглядів, а ті, що були, мабуть, відносилися до

ліберальних – як, я думаю, і у більшості моїх знайомих. Я просто вважав, що свобода – це добре.

У мене були приятелі, які таємно займалися агітацією проти режиму червоних, але я не мав

схильності до бездумних авантюр. Можливо, мої друзі думали про мене: «А, так, він просто

музикант». Якщо це так, то вони не помилялися. Мене турбували дві речі: перше – вижити і, друге, – мати можливість займатися улюбленою справою, тобто грою на фортепіано.

...Усе, що у мене залишилося – це єдиний костюм, який я носив постійно. Мати щосили

намагалася його підновляти, але незабаром і він перетворився на лахміття.

...У результаті я прийшов до кравця. Кравців в місті було в надлишку – але ось матеріалу для

шитва не було.

– Ви можете пошити костюм з цього? – запитав я його.

Я показав йому пару великих штор з моєї кімнати – те, що у мене ще залишалося. Він узяв їх до

рук і з великою повагою похитав головою – хоча і скривився при цьому. Штори були щільні, зроблені з прекрасного матеріалу, там була шерсть і шовк – але колір перевершував за своєю

яскравістю