загрузка...
Перескочить к меню

Яворский Семен (fb2)

- Яворский Семен [Справочник-дайджест] 20K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ЯВОРСЬКИЙ Семен Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, філософ, священик. В чернецтві – Стефан (1689).

З шляхтянської родини.

Народився в 1658 р. в с. Явори Речі Посполитої (нині – Турківський район Львівської області

України).

Помер 24 листопада (8 грудня) 1722 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Похований в Переяслав-Рязанському Донському монастирі.

Навчався в Києво-Могилянському, Львівському єзуїтському, Люблінському, Познанському,

Вільненському колегіумах.

Був керівником «Конгрегації пресвятої Діви» у Вільно, викладачем Києво-Могилянського

колегіуму (1698-1700), протектором Московської слов’яно-греко-латинської академії (1701),

митрополитом Рязанським та Муромським (1700-1702), екзархом та місцеблюстителем

всеросійського патріаршого престолу (1702-1721), главою Св. Синоду Російської православної

церкви (1721-1722).

Я. – один з найосвіченіших людей свого часу. Багато сил наш земляк віддавав видавничій справі в

якості рецензента, був редактором багатьох наукових видань, які виходили у Московській

друкарні.

Ще в Києво-Могилянському колегіумі він започаткував власні курси філософії і психології,

сповна використавши новітні досягнення європейських учених; повністю реформував навчальний

процес в Московській слов’яно-греко-латинській академії; засновує при ній театр, яким і керував.

Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Курс психології», «Про святу Трійцю», «Про

церкву», низка поезій.

Проте головною працю вважається «Камінь віри» (1718), забороненої владою. Сміливо випущена

Ф. Лопатинським через 10 років, вона викликала шалену полеміку не лише в Росії, а й в Європі.

Особливим різким був відгук віденського богослова І.-Ф. Буддея. Видання вдруге заборонили.

Нині у м. Ніжин Чернігівської області ім’я Я. присвоєно одній з вулиць.

Серед друзів та близьких знайомих Я. – Ф. Лопатинський, В. Ясинський, І. Мазепа, М.Ломоносов,

І. Обидовський, Я. Моравський, Я. Млодзяновський, Ф. Прокопович та ін.


***

ВСТАНОВЛЕННЯ ІСТИНИ

, з наукового кредо С. Яворського

Метою нашої пізнавальної потенції є пізнання та встановлення істини.


РОЗУМ ХИТАЄТЬСЯ МІЖ ІСТИННИМ ТА ХИБНИМ, з філософського курсу С. Яворського

Оскільки людський розум сам по собі є слабкий та ненадійний і може, звичайно, хитатися між

істинним і хибним, то потребує якоїсь наукової навички, яка у змозі керувати діями нашого

розуму.

…»Нам закидають, що отці церкви засуджували логіку, отже морально вона не є потрібною. Я

відповідаю: вони засуджували не логіку, а зловживання логікою, яке було тоді, коли віра

атакувалася логікою, наприклад Августином і маніхейцями; так що латиняни у своїх літаніях

повинні були співати: «Звільни нас Боже від логіки Августина».


КНИГИ, ОКРАСО МОЯ, з вірша С. Яворського «Прощання з книгами»

В путь вирушайте, книжки, що часто гортав я і пестив,

В путь, моє сяйво, ідіть! Втіхо й окрасо моя!

Іншим, щасливішим, душам поживою будьте однині,

Інші, блаженні, серця нектаром вашим поїть!

Горе мені: мої очі розлучаються з вами навіки

Та й не спроможуться вже душу мою наситить.

Ви-бо єдині були мені нектаром, медом поживним;

З вами на світі, книжки, солодко жити було.

Переклад М. Зерова.


СМІЛИВИЙ, БЛАГОРОДНИЙ, ВІДВЕРТИЙ, з оцінки С. Яворського В. Аскоченським

Стефан Яворський був одним із найвідоміших ревнителів православ’я. Сміливий, благородний і

відвертий. Він говорив правду самому Петру Великому, оточеному протестантами. Це не

заважало, одначе, монарху поважати святителя; зате лютеранці дивилися на нього як на

непримиренного й небезпечного ворога. І не вони одні, але й усі вороги церкви православної

боялися сильних, прямих і непереможних його звинувачень.

Твори Стефана Яворського служать живим свідченням енергійної боротьби його з противниками

віри істинної.


ЗАКЛИКАВ ДО ДУХОВНОГО ЖИТТЯ, з інтернет-сайту kmu.gov.ua

Стефан Яворський був одним з найосвіченіших діячів свого часу, автором цілого ряду глибоких

літературних, філософських і теологічних праць, що відіграли помітну роль в культурно-

освітньому житті кінця XVII століття. Його вірші цитували викладачі на лекціях, зокрема, Феофан

Прокопович, майбутній суперник у Москві, цитував вірш «Богородице Діво, що вдягнена в

сонце». Згадує його й Митрофан Довгалевський у своїй книзі «Сад поетичний». Стефан Яворський

вільно володів і писав трьома мовами – латинською, польською та книжною українською. Знав

грецьку та старослов’янську.

Багато київських зверхників вважали за честь мати від Яворського панегірик. Він пише панегірики

полковникові Івану Обидовському, родичеві всемогутнього гетьмана Мазепи. !684 року

Яворський створює блискучий панегірик митрополитові Варлаамові Ясинському «Геракл після

Атланта», в якому засвідчує свій великий поетичний хист.

Яворський був чудовий оратор, і в умінні складати так звані орації з ним не міг ніхто зрівнятися.

Як яскравий представник барокової літератури в Україні, використовував бароковий стиль з його

динамічністю, яскравою театральністю, складною метафоричністю, у своєму лекційному курсі з

філософії, зокрема у вступі до цього курсу, що має пишну назву: «Філософське змагання, що

розпочинається на арені православної Києво-Могилянської гімназії руськими атлетами для

більшості слави того, котрий, будучи вільним від гріха пілігримом єдинородним Сином Отця,

вступив на шлях помноження слави найблаженнішої Його Матері, яка пройшлась колись швидко

Юдейськими узгір’ями».

Стефан Яворський розумів, що філософію можна осягти лише у поєднанні з іншими суміжними

науками, зокрема з логікою, і тому розробив свій курс цієї науки, оскільки вважав, що її

можливості є гарантом подолання всіх труднощів філософії. Логіка давала Яворському

можливість будувати правильні визначення, без яких не могла йти мова про точність і

однозначність вживаних філософських термінів.

Стефан Яворський та інші викладачі колегіуму виступали проти неправильного розуміння

значення логіки представниками православної ортодоксії, які вважали цю науку не тільки

непотрібною, а й шкідливою. Ця традиція заперечення логіки йшла ще від Івана Вишенського,

який піддавав анафемі учителів філософії у братських школах. Стефан Яворський наважується

заперечити думки цього та інших отців церкви, вважаючи, що наука немислима без логіки, яка дає

можливість досягти точності і однозначності наукових термінів, переконливо обґрунтувати ті чи

інші положення.

Стефан Яворський блискуче читав курс натурфілософії, ґрунтуючи свої висновки на працях

Аристотеля, Птоломея, Коперніка. Хоч його теорія будувалася головним чином на спостереженні,

а не на експерименті, як пізніше у Феофана Прокоповича, проте Яворський намагався пояснити

явища природи, виходячи з неї самої і вірячи в силу людського розуму, в можливості його не

тільки пізнавати «дивні явища», а й створювати їх для власного добра. Тобто Яворський закликав

до дальшого дослідження природи і використання досягнень науки в житті.

Найбільш цікавим у київському колегіумі був курс Яворського з психології, в якому вчений

спирався на вчення Аристотеля «Про душу» та інші його твори. Душу Яворський розглядав як

форму органічного тіла, яка має життя в потенції. Він вирізняв три її види: вегетативна душа – для

рослин; відчуттєва – для тварин; розумна – для людини.

С. Яворський дає поняття анатомо-фізіологічної властивості людини, стверджуючи, що всі її

життєві функції зумовлені «життєвими духами», які виробляються з серця і крові. Життя людини

вчений ділить на три періоди: дитинство, юність, старість, а також на семирічні цикли, під час

яких є критичні й небезпечні моменти для життя людини.

Яворський вважав, що життя людське надто коротке, але його можна продовжити, вгамовуючи

свої пристрасті, зберігаючи помірність у харчуванні, не займаючись надмірною працею, а вести

життя здорове, на гарній місцевості. Тобто Яворський пропагував засади геронтології в тих межах, які тоді були можливі.

Але насамперед він закликав до духовного життя, до знань, які зроблять життя повнокровним і

щасливим.


СТАВ В ОПОЗИЦІЮ ЦАРЕВІ, з оцінки С. Яворського Б. Крупницьким

Цілком можливо, що і реформи загального і церковного характеру, задумані і проведені Петром,

підпирав Прокопович не тільки з власного бажання, але з особистого переконання. Все-таки

головними пружинами його діяльності було – персональне честолюбство і кар’єризм.

Як вигідно відрізнявся від нього в цім відношенню Стефан Яворський, який не побоявся стати в

опозицію цареві, коли прийшлося захищати права церкви.


ПРОГОЛОСИВ АНАФЕМУ МАЗЕПІ, з статті Н. Онищенко «Ніжинська старовина»

Ще одна драматична сторінка, пов’язана з Ніжином, – взаємини Стефана Яворського й Івана

Мазепи. Їх досліджують недавні ніжинські просвітяни, а тепер викладачі київських ВНЗ Марія

Астаф’єва і Олександр Астаф’єв у статті «Екзарх і гетьман».

Благовіщенський храм будувався в Ніжині з 1702 по 1716 рік заходами Стефана Яворського і його

брата Павла, ніжинського протопопа. Деякі дослідники вважають, що кошти на будівництво давав

і Іван Мазепа.

Споруджений за канонами російсько-візантійського мурування, величний храм в основі мав

форму квадрата із заокругленими кутами. Храм увінчувало п’ять масивних бань із позолоченими

хрестами, які трималися на склепіннях, що спиралися на чотири великі стовпи. Внутрішній

простір храму прикрашав грандіозний семиярусний іконостас, який, за свідченням сучасників, був

незгірш від іконостаса Успенського собору Києво-Печерської лаври.

Поки будували храм, в історії України сталися події, які позначилися на долі багатьох людей.

Спроба Івана Мазепи за допомогою шведського війська вирватися з міцних обіймів російського

царя-реформатора закінчилася поразкою гетьмана і розгромом шведів під Полтавою в 1709 році.

Ця драматична подія й наступні репресії, яких зазнала українська старшина, примусили багатьох

добирати засобів, щоб виправдати себе перед швидким на розправу царем-переможцем. Тож і

Яворський, який раніше писав велеречиві панегірики на честь І. Мазепи, змушений у листопаді

1708 року виголосити йому анафему в московському Успенському соборі.

А в новозбудованому Ніжинському монастирі його фундатор розпорядився спорудити своєрідний

пам’ятник на честь Полтавської битви: в іконостасі Благовіщенського монастиря вмістили ікону з

тріумфальним портретом царя Петра.




Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...