Лотка Альфред Джеймс [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">...Популяційний підхід в екології тривалий час розвивали переважно зоологи. Ботаніки ж більше

досліджували співтовариства, котрі найчастіше трактували як цілісні і дискретні утворення, між

якими досить легко провести межу. Проте в 1920-і роки окремі екологи висловлювали «єретичні»

(для того часу) погляди, згідно яким різні види рослин можуть по-своєму реагувати на певні

чинники зовнішнього середовища, а їх розподіл зовсім не обов’язково повинен співпадати з

розподілом інших видів того ж співтовариства. З цього виходило, що межі між різними

співтовариствами можуть бути вельми розмитими, а їх визначення – умовним.

ЛЮДИНА: БОРОТЬБА З СОБІ ПОДІБНИМИ, з книги В. Тутубаліна, Ю. Барабашова, А.

Григорян, Г. Дев’яткова, Є. Угера «Математичне моделювання в екології»

У XIX столітті розглядалися диференціальні рівняння зростання одновидової популяції; вони

привели до моделей експоненціального і логістичного зростання, з яких остання привернула

особливу увагу в XX ст., ставши предметом жвавої полеміки. Проте для екології одновидова

популяція – проблема дуже вузька, і особливе значення надається роботам А. Лотки і В.

Вольтерра, в яких вперше з’являються системи рівнянь, що стосуються багатовидових

співтовариств.

...У математичному записі моделі диференціального рівняння також можливі деякі, на перший

погляд, незначні варіації. Але насправді ці невеликі відмінності в математичних символах мають

принципове значення, і лише один варіант (саме той, який використовували Лотка і Вольтерра)

цікавий і веде до нетривіального розвитку науки, а інші – даремні.

Лотка ... приходить до низки еколого-математичних моделей, яким, як виявилось, була визначене

хоч і повне мінливостей, проте довге наукове життя. Це життя не закінчилося і до теперішнього

часу.

...Неупереджений суддя, якщо б такого можна було собі уявити (пише А. Лотка ), звичайно, визнав

би, що людина перемогла всі інші біологічні види. Але на перший план для людини вийшла

боротьба з його власним видом (тобто те, що називається внутрішньовидовою боротьбою).

Людство в цілому бореться з ворожими силами природи, а окремий індивід – з своїми

товаришами. Мета індивіда – купити собі тією чи іншою ціною можливо менш нестерпну форму

залежності від суспільства.

Мотивація вчинків, яка, врешті-решт, рухає соціальне ціле, не піддалася раціональній

реорганізації, а мовби залишається особистою справою індивіда. Якщо в співтовариствах комах

цілком успішно діють інстинкти, направляючи дії окремого індивіда на благо співтовариства в

цілому, то в людини з цим справи погані – дуже різноманітні можливі форми людської діяльності.

На щастя, ми (люди) все-таки не повністю позбавлені надії на прийдешню еволюцію нашої раси

(під расою Лотка розуміє все людство в цілому).

АВТОР КЛАСИЧНОЇ РОЗРОБКИ, з розвідки А. Гілярова «Екологія, яка набуває статус науки»

Зовсім не випадково одна з перших і, безумовно, видатних робіт в області теоретичної екології –

книга американського вченого Альфреда Лотки – називалася «Елементи фізичної біології».

...Здійснив сміливу спробу упорядкувати біологію відповідно до фізичних принципів.

Сам Лотка не вважав себе екологом, а свою книгу адресував найперше фізикам і хімікам,

сподіваючись привернути їх увагу до сфери біології, де вони могли б з успіхом застосувати добре

знайомі їм принципи. Втім, фізики праці Лотки не помітили, а ось екологи відреагували напрочуд

швидко. Чарлз Адамс, автор невеликого, втім, найпершого в світі керівництва з екології тварин,

адресує Лотці листа, в якому дає дуже високу оцінку його книзі і радить вступити в Американське

товариство екологів.

...Оцінюючи працю Лотки з сучасних позицій, її, безумовно, слід визнати класичною.

Серйозну увагу Лотка приділяє й еволюції, причому розглядаючи її не в традиційному для біології

аспекті, тобто не як зміну в часі організмів, а як еволюцію всієї біосфери (хоча термін цей не

використовує, а вважає за краще говорити лише про крупні «біологічні системи»). Пояснюючи це

положення, автор малює образ величезного млинового колеса, котре, одержуючи енергію від

Сонця, втрачає її у вигляді тепла. Природний відбір повинен при цьому діяти так, щоб збільшити

саме «колесо» (масу системи) або ж примусити його обертатися швидше (підвищуючи тим самим

швидкість циркуляції речовини). У обох випадках потік речовини (а відповідно, й енергії) через

систему