Озаровская Ольга [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

побачили біля воріт на вулиці човен, люди поверталися зі служби по коліна

у воді, а вона прибувала і прибувала, незабаром залила підвал, попливли складені у дворі дрова, а

вулицею струменіла гучна, швидка річка глибиною понад людський зріст.

Така повінь було рівно сто років тому.

***

МАНАТКИ БІДНОЇ УБОГОСТІ І ПУШКІН

, зі спогадів С. Пісахова

Прийшла О. Е. Озаровська до хати селянина-бідняка, – селянин, знаючи її, звівся назустріч і, вказуючи на безлад у хаті, сказав:

– Вибачте, Ольго Ерастівно. Не прибрані «манатки бідної убогості».

…У гостях у О. Е. цей же селянин відмовляється від чаю:

– Боюся, «як би бруснична вода мені не наробила шкоди», – як казав Олександр Сергійович

Пушкін.

О. Е. все ж подала склянку чаю і запитала:

– Ви багато Пушкіна читали?

– Я неписьменний, де мені читати?! А от брат у мене грамотний, дак він напам'ять без запинки

відрубує і «Медново вершника», і «Євгенія Онєгіна» та багато знаїть віршів Олександра

Сергійовича Пушкіна, а я з голосу заучую.

***

«ЗНОВУ ТРЕБА ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ

», з розвідки Г. Бовшек «Ольга Ерастівна Озаровська»

Ольга Ерастівна і раніше хворіла очима, тепер лікарі не приховували, що їй загрожує сліпота. А це

означало кінець, або, в усякому разі, велике утруднення в літературній праці. Приєдналася й інша

хвороба. Погано слухалися ноги. Їй важко було увійти до трамваю, тролейбуса, важко підніматися

сходами.

...У Ленінграді залишалося кілька друзів, близьких їй ще з часів петербурзького життя. Вони

дізналися про ситуацію …і вмовляли її переїхати до Ленінграда.

...Не пам'ятаю дати переїзду Озаровської. Порідкі листи від неї не зменшували тривоги про її

долю. І ось сталося так, що на початку тридцятих років мені необхідно було виїхати на два-три дні

до Ленінграда. Я відшукала потрібну вулицю. Постукавши у двері на другому поверсі і отримавши

дозвіл, увійшла до кімнати. Ольга Ерастівна сиділа біля столу навпроти великого вікна. Вона

здалася трохи схудлою, дуже сумною і стурбованою. Побачивши мене, слабо посміхнулася.

Про себе вона, як звичайно, говорила мало, але й того, що я дізналася, було достатньо, аби

зрозуміти її замкнутість і стриманість. Велика, дуже велика для однієї людини кімната, майже

порожня, майже без меблів, не говорила про затишок і про мешканку. Друзі відвідували її рідко, ні

з ким із сусідів вона не зблизилася. Цьому заважали хвороба і почуття самотності, безпорадності, а

головне – свідомість неможливості включитися в роботу.

...Я, нарешті, дізналася, що мучить її в даний час. На столі лежали листи від сина.

- Ось, – сказала вона. – Знову треба приймати рішення. Він кличе жити до себе. А я ... я мало знаю

його дружину. Боюся припасти не до двору.

НА ЯГОДИ І СОНЕЧКО, з статті М. Корсунського «Без пам’яті доброї»

У юності вона від брата Георгія вперше дізналася про великі відкриття Д. Менделєєва. ...Її енергія, ерудиція, висока культура підкорили вченого. Він завдяки спеціальному указу царя отримав дозвіл

на прийом її на роботу в Головну палату мір і ваг. (У ті часи жінок на державну службу не брали).

Але найбільшим досягненням Озаровської є її науково-дослідна діяльність зі збору,

систематизації, вивчення, видання та пропаганди творів російського фольклору. Вона очолювала

наукові експедиції, часто їздила найглухішими місцями. Знаходила казок. Зробила тисячі записів в

блокнот і на фонограф – попередник магнітофона.

30-річний ювілей її наукової та творчої діяльності культурний цвіт Москви і Росії відзначив у

переповненому залі театру ім. Є. Вахтангова. Про це писала «Правда» 23 лютого 1929 року.

...Треба згадати, як потрапила Ольга Ерастівна до Фрунзе. Її син – пристрасний любитель природи

і тваринного світу, колишній співробітник Московського зоопарку мешкав тут з родиною вже три

роки. Постійно запрошував матір до себе.

...Настав жахний 1933-й. Мільйони людей в Росії, Україні, Білорусії гинули від голоду. До того

часу Озаровська від постійних навантажень на очі зовсім осліпла. Василько залишив усі справи і

привіз свою маму сюди «на ягоди і сонечко».

Однак врятувати її не вдалося.

ФАТАЛЬНИЙ УКУС КОБРИ, дві версії смерті сина О. Озаровської

За офіційною інформацією, В. Озаровський помер у Фрунзе 14 вересня 1985 р. внаслідок власної

необережності від укусу кобри на ім’я Перемога.

Син відомого вченого Ігор, а також його найближчий учень В. Лапшин вважають, що