Карабчевский Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

Карабчевського була творчість – не колишня, вимучена у

тиші кабінету, це була творчість безпосередньої думки. Коли Карабчевський говорив, ви

відчували, що лабораторія його, духовна й душевна, працює перед вашими очима, і ви

захоплювалися не стільки красою результату роботи, скільки потужністю самою цієї роботи».

ГОЛОВНЕ – ВЧАСНО РОЗКАЯТИСЯ, з статті Ю. Альохіна «Микола Платонович

Карабчевський»

Влітку 1917 р. К. «виїхав до скандинавських країн для опитування інтернованих

військовополонених», і там, за роботою, зустрів звістку про Жовтневий переворот, який не

прийняв всім своїм єством. З Норвегії перебрався до Данії; тут, в копенгагенському готелі, залишившись майже без засобів до існування, написав книгу спогадів в двох частинах «Що очі мої

бачили». У другій частині з підзаголовком «Революція і Росія» (1921) К., у невластивій йому ролі

прокурора, таврував, зокрема, російську ліберальну інтелігенцію й дворянство, які допустили

«єврейську революцію».

…Вибухнув великий скандал. К., обтяжений старістю, що насувається, і сім’єю (з ним були

дружина і донька), не міг жити без фінансових дотацій; заснований ним в Римі інтимний театр

«Російська ластівка» успіху не мав, літературні твори, на зразок драми «Сутінки», оплачувалися

погано, а лекції про знамениті російські процеси збирали занадто мало слухачів. Треба було

вибирати...

В кінці 1923 р. К., неодноразово покаявшись в своїх «мимовільних помилках», тихо відійшов убік

від літератури й політики.

Результати такої переміни не забарилися... Відразу після Нового 1925 року в розкішному

паризькому «Мак-Магоні» відбулося вшановування «першого адвоката землі російської» у зв’язку

з 50-річчям судової діяльності. Ювіляр, який прибув з Флоренції, виступав з промовою, хоч і не

позбавленою колишнього вогню, проте вона ясно показала: роки вигнання «наклали важкий

відбиток на цю, здавалося, непереможну натуру».

ВРЯТУВАВ БЕЗ КЛОПОТУ, анонімна епіграма на М. Карабчевського

Не только тем он знаменит,

Что, как актер, он гладко брит,

Что, как премьер, всегда одет

И написал роман-памфлет.

Нет, знаменит еще он тем,

Что был защитником Палем,

Что спас ее он без хлопот

От тяжких каторжных работ,

Чтоб в мир пошла она опять:

Сперва любить, потом – стрелять.