загрузка...
Перескочить к меню

Карабчевский Николай (fb2)

- Карабчевский Николай [Справочник-дайджест] 21K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



КАРАБЧЕВСЬКИЙ Микола Платонович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, прозаїк, публіцист, юрист.

З військової родини. Батько, Карабчевський П.,– кавалерійський полковник царської армії.

Народився 29 листопада (11 грудня) 1851 р. у військовому гарнізоні Херсонської губернії

Російської імперії (нині – територія Миколаївського району Миколаївської області України).

Помер 22 листопада 1925 р. в м. Римі (Італія). Похований на одному з місцевих цвинтарів.

Закінчив Миколаївську реальну гімназію (1862-1868), юридичний факультет Петербурзького

університету (1869-1874).

Працював помічником присяжного повіреного (1874-1879), присяжним повіреним (1879-1902), редактором журналу «Юрист» (1902-1905), головою ради присяжних повірених Петербурзької

судової палати (1913-1917), головою комісії з розслідування німецьких звірств (1917), Член Петербурзької ради присяжних повірених (1895).

Друкувався в газетах «Мова», «Тиждень», «Російське слово», «Новий час», «Біржові відомості», журналах «Спостерігач», «Вісник Європи», «Юрист», «Російське багатство», «Право», «Revue des grands proces», «Північний вісник», «Російська думка».

Перший свій літературний доробок – драму «Жертва одруження» (1874) – не публікував.

Дебютував в газеті «Тиждень» статтею (1874).

Потім настала черга статей «Сучасна французька адвокатура і нова школа судового

красномовства», «Поліцейські будинку в Петербурзі», «Плавуча в’язниця», «Як я став адвокатом»,

«Французький адвокат XVIII сторіччя», «Смерть Л. Толстого», біографічних нарисів «Олександр

Якович Пассовер», «Микола Йосипович Холева», «Володимир Іванович Жуковський», «Петро

Якимович Александров».

Наш земляк – автор оповідань «Напіввідкрита завіса» (1892), «Побачення» (1889), роману «Пан

Арсков» (1893), книг «Промови» (1901), «Біля правосуддя» (1902), « Напіввідкрита завіса» (1905),

«Мирні полонені. В курортному полоні у німців» (1915).

Його перу належать мемуари «Що очі мої бачили в дитинстві» та «Революція в Росії» (обидва

томи – 1921).

К. не раз мав проблеми з владою. За участь у студентських хвилювання зазнав арешту (1869).

Йому інкримінували участь в антиурядовій панахиді (1878), збір засобів для потреб Червоного

Хреста (1899), «недоречні розмірковування про дії адміністрації» під час судових засідань (1900; 1903). Впродовж принаймні шести років як «неблагонадійний» перебував під таємним наглядом

поліції (1869-1905).

За свідченнями помічника Б. Утевського, його патрон ще студентом «в стані неосудності» вбив

улюблену жінку, що так чи інакше враховував потім в захисних промовах.

Наш земляк радив свого часу О. Керенському віддати до суду Миколу II, причому виразив

готовність і бажання взяти на себе його захист.

Більшовицьку революцію К. не сприйняв, емігрувавши спочатку до Норвегії, а потім – Данії й

Італії.

Серед друзів та близьких знайомих К. – А. Чехов, Л. Толстой, І. Павлов, В. Короленко, Л. Собінов, М. Стасюлевич, А. Коні, Є. Утін, С. Андрієвський, О. Керенський, О. Кніппер-Чехова, К.

Варламов, П. Стрепетова, В. Далматов, Б. Утевський, П. Редкін, В. Мейєрхольд, В. Семевський, П.

Якубович, В. Комісаржевська, О. Суворін та ін.


***

НЕ ПАСУВАТИ,

з

професійного кредо

М. Карабчевського

Адвокат повинен бути всебічно освіченою і розвиненою людиною, тому що він не має права

відступати ні перед психологічним, ні перед побутовим, ні перед політичним чи історичним

висвітленням справи.

...Я поставив перед собою лише одне завдання, якому ніколи не зраджував: оскільки завдяки долі я

став юристом-адвокатом, до того ж, переважно кримінальним захисником, – ніколи не пасувати

перед труднощами... і пам’ятати тільки одне, що у мене за спиною жива людина.


Я – НЕ ПОЛІТИК, зізнання М. Карабчевського

Несправедливий вирок – величезне суспільне лихо. Накопичення подібних вироків в суспільній

пам’яті і народній душі є зло – таке ж зло, як і накопичення розумової брехні у сфері розумового

життя суспільства.

Я не політик і зізнаюся, що ні в яких політичних організаціях і партіях цілком свідомо не беру

участі. Я є, був і помру судовим діячем.


ВІН СТУКАЄ В КРИШКУ ТРУНИ, з промови М. Карабчевського на захист О. Тальма

П.п. сенатори, зі всіх жахів, доступних нашій уяві, найбільший жах – бути живцем похованим. Цей

жах тут в наявності...

Тальма похований, але він живий. Він стукає в кришку своєї труни, її треба відкрити!


ВІЧНИЙ ЖАХ, вірш М. Карабчевського «Щасливий, хто не народився»

Вечный кошмар – неотступна о счастье

Мысль беспокойная! Годы идут.

Люди – увы! – без любви, без участья

Стадом покорно к могиле бредут.

Смена идет поколений волнами:

Волны бегут, им неведом возврат.

Нам суждено только тешиться снами...

Кто не родился, тот счастлив сто крат!

ЦІНОЮ ХИМЕРИ, епіграма М. Карабчевського на соціал-демократів

Жаждем мы мира

Для всего мира,

Счастья без меры

Ценой химеры.


ВІДЧУТТЯ ЕТИЧНОЇ ГИДЛИВОСТІ, зі спогадів М. Карабчевського

Особисто мене нерідко благали написати «тільки два слова» Распутіну відносно прохання про

помилування то одному, то іншому засудженому, запевняючи, що саме авторитетне прохання, підтримане ним, матиме вірний успіх.

Я не погрішив жодного разу. Відчуття етичної гидливості кожного разу примушувало мене

навідріз, не входячи ні в які подробиці, відмовлятися від подібних справ.

…Мене проголосили трохи не анархістом і майбутнім главою революції. Дружина моя, яка

терпляче доти слухала, раптом піднялася на повний зріст і, карбуючи кожне слово... сказала, що не

може допустити, аби в її присутності і в її будинку дозволяли собі вести революційну пропаганду.

…Моє становище було не з веселих. Проводжаючи гостей біля дверей, я просив їх залишитися, проте не знаходив можливим ні виправдовувати їхні мітингові виступи, ні вибачатися за цілком

природний при її стійких переконаннях протест дружини.


БЛИСКУЧИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ЗАХИСНИК, зі спогадів Б. Утевського

Особливо дивує, що Карабчевський при всій його романтичній природі, при його вельми

обмежених політичних поглядах був виключно блискучий як політичний захисник. У промовах на

політичних процесах він настільки внутрішньо зживався з підсудним, що починав мислити, як він, дивитися на все його очима, іноді навіть говорити його словами.

Карабчевський в таких випадках був сміливим і мужнім і підносився до справжнього пафосу і

художності.


МОГУТНІЙ ВОДОСПАД, зі спогадів М. Гольштейна

Форма мови не мала для Карабчевського ніякого значення. Сила його була в нестримному

натиску.

Його мова була не ніжним струмочком, не прекрасним озером, а могутнім водоспадом, який

трощить все на своєму шляху і коливає найнеприступніші твердині.


ТВОРЧІСТЬ БЕСПОСЕРЕДНЬОЇ ДУМКИ, з розвідки Й. Фінкля «Микола Платонович

Карабчевський»

Високий, статний, імпозантний, «із зовнішністю римського патриція», «Аполлон, предмет овацій», як жартівливо рекомендували його колеги, Карабчевський відрізнявся правовою ерудицією. Він

твердо знав, що не можна покладатися лише на ефект захисної промови, бо думка суду, особливо

присяжних засідателів, формується ще до початку дебатів сторін, а тому «виявляв свій погляд на

спірні пункти справи ще на допиті свідків».

Допитувати свідків він умів, як ніхто. Судді і прокурори, знаючи про це вміння Карабчевського, намагалися наперед відвести або, у крайньому разі, нейтралізувати його запитання, проте він

відбивав такі спроби. Ось прокурор, аби «справити враження», говорить присяжним:

– Прошу вас, панове присяжні засідателі, звернути увагу на цю обставину!

Карабчевський встає:

– А я, панове присяжні засідателі, прошу вас звертати увагу на всі обставини справи!

Відкидаючи в принципі революцію. Карабчевський був такий же нетерпимий і до реакції. Він

засуджував царизм за те, що той позбавляється незадоволених і протестуючих «тільки

шибеницею, засиланнями, каторгою і в’язницями й офіційно диктованим мовчанням у пресі. А

слід було б чинити якраз навпаки: з числа фрондуючих, скільки-небудь видатних громадських сил

уряд повинен був вбирати в себе систематично все найенергійніше, найжиттєздатніше».

…Як політичний захисник, Карабчевський стояв вище за всіх вітчизняних адвокатів, оскільки

Александров рідко виступав і рано помер, не встигнувши проявити своїх дарування, а «король

адвокатури» Спасович, за всіх його достоїнств, на політичних процесах грішив приниженням

обвинувачених, аби таким чином полегшити їх долю.

Головна сила Карабчевського полягала в умінні спростувати навіть, здавалося б, незаперечну

аргументацію супротивника.

Він говорив легко й ефектно, але «це не була тільки красива форма, гладка закруглена мова, струмінь швидко біжучих слів. У мові Карабчевського була творчість – не колишня, вимучена у

тиші кабінету, це була творчість безпосередньої думки. Коли Карабчевський говорив, ви

відчували, що лабораторія його, духовна й душевна, працює перед вашими очима, і ви

захоплювалися не стільки красою результату роботи, скільки потужністю самою цієї роботи».


ГОЛОВНЕ – ВЧАСНО РОЗКАЯТИСЯ, з статті Ю. Альохіна «Микола Платонович

Карабчевський»

Влітку 1917 р. К. «виїхав до скандинавських країн для опитування інтернованих

військовополонених», і там, за роботою, зустрів звістку про Жовтневий переворот, який не

прийняв всім своїм єством. З Норвегії перебрався до Данії; тут, в копенгагенському готелі, залишившись майже без засобів до існування, написав книгу спогадів в двох частинах «Що очі мої

бачили». У другій частині з підзаголовком «Революція і Росія» (1921) К., у невластивій йому ролі

прокурора, таврував, зокрема, російську ліберальну інтелігенцію й дворянство, які допустили

«єврейську революцію».

…Вибухнув великий скандал. К., обтяжений старістю, що насувається, і сім’єю (з ним були

дружина і донька), не міг жити без фінансових дотацій; заснований ним в Римі інтимний театр

«Російська ластівка» успіху не мав, літературні твори, на зразок драми «Сутінки», оплачувалися

погано, а лекції про знамениті російські процеси збирали занадто мало слухачів. Треба було

вибирати...

В кінці 1923 р. К., неодноразово покаявшись в своїх «мимовільних помилках», тихо відійшов убік

від літератури й політики.

Результати такої переміни не забарилися... Відразу після Нового 1925 року в розкішному

паризькому «Мак-Магоні» відбулося вшановування «першого адвоката землі російської» у зв’язку

з 50-річчям судової діяльності. Ювіляр, який прибув з Флоренції, виступав з промовою, хоч і не

позбавленою колишнього вогню, проте вона ясно показала: роки вигнання «наклали важкий

відбиток на цю, здавалося, непереможну натуру».


ВРЯТУВАВ БЕЗ КЛОПОТУ, анонімна епіграма на М. Карабчевського

Не только тем он знаменит,

Что, как актер, он гладко брит,

Что, как премьер, всегда одет

И написал роман-памфлет.

Нет, знаменит еще он тем,

Что был защитником Палем,

Что спас ее он без хлопот

От тяжких каторжных работ,

Чтоб в мир пошла она опять:

Сперва любить, потом – стрелять.




Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...