Гайдебуров Павел [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

він скоріше за інших надрукує.

Утім роби, як знаєш. Я бачу, що ти живеш цією справою не менше нашого.

Л. Толстой.

ПРИВЕРТАВ УСІХ, з книги І. Янжула «Спогади про пережите і бачене в 1864-1909 рр.»

З інших письменників... я найближче був знайомий з поважним Павлом Олександровичем

Гайдебуровим, редактором, якщо не засновником, відомого «Тижня», одного з наших поширених

органів друку, загиблого, на жаль, в повному розквіті від злої долі у вигляді безжальної цензури. ...

Коли я познайомився з Павлом Олександровичем, він ще був на початку свого літературного

успіху. «Тиждень» лише почав розповсюджуватися, і він жив досить бідно, ...але потім швидко, в

декілька років, особливо коли з’явився додаток у вигляді «Книжок «Тижня», журнал і редактор

прекрасно розквітнули. Родина переїхала в хорошу квартиру, завели прекрасні меблі і розширила

коло знайомств і співробітників.

... Дуже скоро у Гайдебурових розвелася безліч знайомих як в літературних, так і вчених колах.

Уважний, люб’язний і різноманітно досвідчений господар привертав усіх.

НЕ ХОЧУ ЙОГО ОБРАЗИТИ, з листа Л. Толстого дружині

1891 р. Листопада 28. Бегичівка.

…Надсилаю тобі статтю про їдальні. Мені не хотілося б не скривдити Гайдебурова , який надіслав

теж пожертвування з своєї газети і скромно писав Тане: чому ваш батько мене забув? Але я

готовий згодитися з тобою і віддати в Р[осійські] В[ідомості].

Ти прочитай, виправ, перепиши (можна й не переписувати), зазнач пожертвування твої й Тані та

поклади.

Коли щось не так чи трапиться затримка в чому-небудь, то ми під’їдемо, і я поправлю.

Кваплюся писати, аби відіслати лист з Писарєвим.

Л. Толстой.

ПРО КАРНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕ МОЖЕ БУТИ Й МОВИ, з промови адвоката на захист

П. Гайдебурова в суді

Пана Гайдебурова звинувачують за статтею 39, отже, він потрапляє під санкцію цієї ж статті, а

вона передбачає адміністративне стягнення. Отже, хай його і карають, якщо можуть,

адміністративно: доганою, зауваженням і т.п. Але тільки не в суді, тому що його провина не

підлягає жодному судовому покаранню.

Провину Гайдебурова в звинувачувальному акті належало б сформулювати у такий спосіб:

надрукування твору, який хоч і не підлягав цензурі, але щодо якого був привід сумніватися. Але

оскільки подібний злочин не передбачений кодексом, то про кримінальну відповідальність

Гайдебурова не може бути й мови.

На доказ того, що сумнів у духовному змісті книги мав в пана Гайдебурова виникнути,

звинувачувальний акт приводить два факти:

1) що в грудні 1865 р. інший видавець Вундт надав Цензурному комітетові 2-й том «Про душу» і

одержав відповідь, що духовна цензура забороняє випуск цього твору;

2) що він сам, викреслив багато чого в оригіналі, отже, передбачав, що цензура несприятливо

поставиться до книги.

Що стосується першого факту, то він нічого не доводить і навіть до справи не клеїться: Гайдебуров не знав і не зобов’язаний був знати, що написала духовна цензура іншому видавцеві.

Що стосується другого факту, то він цілком справедливий, тобто, Гайдебуров скоротив і

викреслив багато чого з «Душі людини та тварин»; але що ж з цього випливає? Що він знав, що

твір Вундта підлягає цензурі? Анітрошки. Він цього не знав, він цього не знає; і тепер він

переконаний, що книга не підлягає розгляду духовної цензури, хоча в ній і були деякі уривки, котрі, через наші цензурні правила, підлягали виключенню.

Настав час вивести суперечку з тієї колії, в яку вона загнана звинувачувальним актом, і повернути

її на іншу дорогу. Я прямо ставлю питання: чи підлягав 2-й том перекладу Вундта в тому вигляді, в якому його видруковано, розгляду духовною цензурою чи не підлягав? І стверджую: не підлягав.

Що визнає навіть сторона обвинувачення.

Я б міг ґрунтуватися на цьому визнанні, проте суд має змогу піти далі, ніж прокурорська влада; я

прошу суд уважно вникнути в зміст твору. Завдання досить важливе і варте зусиль. Воно полягає в

тому, щоб провести точну межу між інтересами світськими і духовними; між тим, про що можна

вільно писати, і тим, про що писати без попереднього запиту не дозволяється; між богослов’ям і

філософією.

Від авторів. Окружний суд за ненадання вищезгаданої книги цензурі наклав на П. Гайдебурова

тижневий арешт й оштрафував на 25 рублів.

С.-Петербурзька судова палата, розглянувши справу в апеляційному порядку, затвердила 14 липня

1867 р. вирок