Вознесенский Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Вознесенский Александр [Справочник-дайджест] 18 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ Олександр Сергійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Драматург, поет, критик, перекладач. Псевдоніми – Ілля Ренц, Комар, Люципер. Перший профе-

сійний сценарист Російської імперії.

З лікарської родини.

Народився 28 лютого (11 березня) 1880 р. в м. Вознесенську Херсонської губернії Російської

імперії (нині – районний центр Миколаївської області України).

Помер 22 січня 1939 р. в с. Новій Шульбій Семипалатинської області Казахської РСР СРСР (нині –

Республіка Казахстан).

Закінчив Миколаївську гімназію, навчався на медичному та юридичному факультетах Московсь-

кого університету (1897-1902), в драматичній студії Московського філармонічного товариства у К.

Станіславського (1898).

Друкувався в газеті «Одеські новини», журналах «Жало», «У світі мистецтв», «Сатирикон», «Но-

вий Сатирикон».

Як літератор дебютував в газеті «Одеські новини» фейлетоном (1902).

Потім настала черга документальної книги «Поети, закохані в прозу» (1910), п’єс «Регіт» (1910),

«Сльози», (1910), «Квіти на шпалерах» (1913), збірника віршів «Шлях Агасфера» (1914), «Кінець

маскараду» (1914), «Дитя Парижу» (1914 ), «Актриса Ларіна» (1915), підручника «Мистецтво ек-

рану, посібника для кіноакторів та режисерів» (1924), збірника оповідань «Дикун» (1928).

В. – засновник петроградської студії екранного мистецтва (за радянських часів – кінотехнікум), директор київської студії екранного мистецтва (1921-1923).

За сценаріями нашого земляка екранізовано принаймні десять фільмів. Дебютна картина «Сльо-

зи», її екранізував ще один прославлений українець О. Ханжонков (1914).

В. підготував до друку збірники прози «Книга ночей», поезії «Богодиявол» та спогадів «Початок

століття», однак вони так і не побачили світу.

Перекладав з польської.

За радянських часів В. був незаконно репресований.

Реабілітований посмертно.

Серед друзів та близьких знайомих В. – О. Блок, Л. Андрєєв, С. Венгеров, Є. Бауер та ін.


***

Я – ЗБІГЛИЙ РАБ, з творчого кредо О. Вознесенського

Я – вічний вождь на вічному ложі, збіглий раб в усі часи.


ГІМНАЗИСТКА З ВІННИЦІ, вірш О. Вознесенського «Автограф»

Корридор первоклассной гостиницы.

Номера. Вот и двадцать шестой.

Подошла гимназистка из Винницы.

Ей неловко: одна... холостой...

Только очень уж важная миссия:

Попросить, чтобы он подписал

Ей открытку, где в роли Таисия

Снят он... Боже! весь класс потрясал

Возглас брата у трупа Цецилии...

Без жилетки, над мокрым столом,

Он сидит в полупьяном бессилии,

И бормочет: я режу углом...

Но в молчанье неубранной комнаты

Только звякнул задетый бокал.

«Помни, Надя: веди себя скромно ты»,

Ей отец на вокзале сказал...

Ах, как стыдно идти за автографом!

Но искусство – святее всего.

Чуть не вровень с красавцем-географом

Весь их класс обожает его!..

Будто стук. Он глазами бессонными

Долго смотрит в узор на ковре,

На обои с большими бутонами,

И кричит, разобравшись: entrez!

Снова стук. Одурь сразу поборота.

Надевает пиджак, торопясь.

И, закрывшись рукою у ворота,

Отворяет он дверь: верно; князь...

Удивлён. И доволен. С улыбкою

Взял открытку. Дрожит голосок...

Поиграть разве с этою рыбкою,

Коль сама приплыла на песок?

«Вы войдите... Живу я в гостинице...

Неуютно... Хотите винца?»

В этот день, верно, в маленькой Виннице

Хмуро, холодно, дождь без конца...


ОДНЕ І ТЕ Ж, з вірша О. Вознесенського «Я і ти»

Я и ты – одно и то же.

Ты – небесный, я – земной.

Наше разное – похоже.

Кто с тобою, тот со мной.

Ты не спросишь, убивая.

Я непрошенно рожу.

Где прямая? где кривая?

Ты не скажешь, я скажу.


ЯКЩО СТОМИЛАСЯ КОХАТИ, вірш О. Вознесенського «Прості слова»

Если ты устала и меня не любишь,

Ты скажи мне правду, не томи себя.

Ты со мной без нужды больно не поступишь,

Жить нельзя, как прежде, больше не любя.

Я уйду без вести, далеко отсюда.

Только ты не думай, будто я умру.

Мне не нужно яда, мне не нужно пруда:

Ведь тебя с собой навеки я беру.

И когда – я молод – полюблю другую,

Не найду другую, а найду тебя.

И