Брусилов Георгий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">кают. Займе це тижнів два-три, а ось з Олександровська я б повернулася залізницею.

Потім вони спробують пройти до Владивостока, однак це вже мене не стосується. Ти постав себе

на моє місце і скажи, невже ти б сам не зробив би це із задоволенням?

*Її іменем названо мис в Баренцевому морі.

ДЯДЬКО ЗНОВУ ЗАТРИМАВ ГРОШІ, з листа Брусилова Г. матері від 27 серпня 1912 р.

Є у мене прохання до тебе, чи не можеш проконтролювати дядька в наступному. Він зобов’язаний

сім’ям деяких моїх службовців виплачувати щомісячно, проте боюся, що він заморить їх голодом.

...Гроші дядько знову затримав, і я стою третій день дарма, коли час настільки дорогий. Жахливо!

І коли б не вона (Жданко Єрмінія – авт.), то я абсолютно не уявляю, що б я робив тут без копійки

грошей. Вона одержала 200 рублів і віддала їх мені, чим я і зміг протриматися, не осоромивши

себе і всю експедицію.

ЦІКАВОГО МАЄ БУТИ БАГАТО, з листа Є. Жданко батькам від 1 вересня 1912 р.

Дорогі мої, милі татусь і матуся!

Ось вже наближаємося до Вайгача. Сумно думати, що ви донині ще не могли одержати мого

листа... і, напевно, всіляко засуджуєте і лаєте вашу Міму, а я так і не дізнаюся, чи пробачили ви

мене. Адже ви ж розуміли мене, коли я хотіла їхати на війну, а тоді розлучилися б теж надовго,

тільки ризику було б більше.

Поки все йде у нас добре. ...Я гасала «містом», накуповуючи всяку всячину в дорогу.

...Перший день так гойдало, що нічого не можна було робити, потім я влаштувала аптечку. Мені

відвели під неї порожню каюту. Хворі у мене є, проте, на щастя, поки доводиться лише бинтувати

пальці, давати хіну тощо.

Потім ми склали список всієї наявної провізії. Взагалі, справи для мене знаходяться, і я цьому

дуже рада. Поки холод не дає себе відчувати. Де саме зимуватимемо, поки невідомо – залежить від

того, куди вдасться проскочити. Цікавого має відбутися, мабуть, маса.

Прощайте, мої дорогі, милі, як я буду щаслива, коли повернуся до вас.

Ваша Міма.

ЧАСТО ЗАГОВОРЮЮСЯ, з запису Г. Брусилова в вахтовому журналі від 3 березня 1913 р.

Ходити і рухатися зовсім не можу, на тілі у мене пролежні, часто заговорююся; був час, коли

побоювалися, що я зовсім не встану, і зробили список документів, які зберігаються у мене.

2 березня мене винесли на стільці на лід, потім поклали і обнесли навколо судна і палубою.

МИ ОБИДВА – НЕРВОВО ХВОРІ, з щоденникового запису В. Альбанова

Мені здається, що ми обидва були нервовохворими людьми. Невдачі з самого початку експедиції,

поголовні хвороби зими 1912-13 року, важке сьогодення і грізне невідоме майбутнє з неминучим

голодом попереду, все це, звичайно, створило... обстановку нервового захворювання.

...Жодної хвилини не пошкодувала вона (Жданко Є. – авт.), що «пристала», як ми говорили, до

нас. Коли жартували на цю тему, вона сердилася. І коли накривала стіл для прощального обіду,

приклала всіх зусиль, аби капітан і штурман розталися дружньо.

ЖІНКА НА ЧОВНІ, з нарису Г. Черненка «Таємниці Арктики»

У 1912 році в Арктиці виникла незвичайно складна льодова обстановка. На біду, дружні відносини

між членами екіпажу, які панували до того на човні, почали псуватися. Особливо серйозно

посварилася начальник експедиції Брусилов і штурман Альбанов. Прямо про це не говорили,

проте однією з «винуватиць» сварки стала Ермінія Жданко, до якої обидва були не байдужі.

Весною 1914 р. Альбанов звернувся до Брусилова за дозволом покинути шхуну. Бо мав намір

пішки дійти до Землі Франца Йосипа, де на мисі Флора сподівався знайти базу давньої англійської

експедиції. Напевно, там могли зберегтися продовольчі запаси, настільки потрібні експедиції.

Несподівано до Альбанова вирішили приєднатися ще тринадцять чоловік. Йшла, таким чином,

більше половини команди. Брусилов не заперечував, і це було розумно. Продовольство

закінчувалося, і для тих, хто залишався, харчів могло вистачити на більший термін.

...Шлях доводилося розчищати сокирами і гарпунами. Пройшли понад 300 кілометрів. І ось,

нарешті, 22 червня на південному сході побачили різку сріблясто-матову смужку. Це була

довгоочікувана земля!

Проте радість виявилася передчасною. Саме тут, на цьому етапі, основна частина подорожніх

загинула. Одні померли від хвороб, інші – від виснаження, треті – втонули. До мису Флора

дісталися лише двоє – Альбанов і матрос Олександр Конрад. На мисі і справді вони знайшли

хатини англійської експедиції, а також запас продовольства.