Брейт Грегори [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

БРЕЙТ Грегорі

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: американський.

Фізик. Один з фундаторів прискорювальної техніки. У фізиці існує науковий термін «формула

Брейта – Вігнера» (1936).

З міщанської родини.

Народився 14 липня 1899 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 11 вересня 1981 р. в США.

Закінчив університет Д. Гопкінса в штаті Меріленд (1920).

Працював асистентом і викладачем Лейденського, Міннесотського університетів, Технологічного

інституту Карнегі (1921-1929), Нью-Йоркського (1929-1934), Вісконсинського (1934-1947),

Єльського (1947-1968), Буффальського (1968-1974) університетів.

Член Національної академії наук США (1939)

Кавалер медалі Б. Франкліна (1964), Національної медалі науки США (1967).

Лауреат премії Боннера (1969).

Спеціалізувався з проблем ядерної структури, властивостей ядерних сил, теорії розсіяння,

квантової теорії, квантової механіки, квантової електродинаміки, теорії прискорювачів, фізики

високих енергій.

Розвинув першу квантово-механічну теорію ефекту Ханле (1933).

Дав пояснення аномального магнітного моменту електрона (1948).

Спільно з Э. Кондоном і Р. Презентом висунув гіпотезу ізотопічної інваріантності ядерних сил, звернувши увагу на еквівалентність сил «протон – нейтрон» і «протон – протон» (1936).

У парі з Э. Кондоном розробив теорію розсіяння протонів на протонах.

Уперше з І. Рабі вказав, що спіни і магнітні моменти ядер можна вимірювати, вивчаючи

відхилення атомних пучків.

Брав участь в американському атомному проекті, проте рано залишив його (1942).

Друкувався в журналі «Physical Review».

Перу нашого земляка належить книга «Теорія резонансних ядерних реакцій».

Творчості Б. присвятили свої розвідки А. Арсеньєв «Про резонансне розсіяння на потенціалі типу

«пастки» і формулі Брейта –Вігнера» і В. Макаров «Про потенціал Брейта в квантовій

електродинаміці».

До США емігрував разом з батьками (1915).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – Е. Фермі, Л. Сцілард, П. Еренфест, Е. Теллер, Р.

Оппенгеймер, Е. Кондон, Р. Презент, М. Тув, І. Рабі, Ю. Вігнер та ін.

***

ЩО ВСЕРЕДИНІ «ЧОРНОЇ СКРИНЬКИ»

, з книги Г. Брейта «Теорія резонансних ядерних

реакцій»

Хоча визначення комплексного імпедансу для всіх частот повністю описує дію котушки для

багатьох цілей, його недостатньо в інших випадках і він не розкриває безпосередньо фізичну

природу об’єкту усередині «чорного ящика». Проте у разі ядерної реакції кінцевою метою є

з’ясування будови ядерної системи, а не простий опис її реакції на зовнішні дії.

Однією з цілей цієї книги і є з’ясування того, в якому ступені внутрішню структуру ядра можна

охарактеризувати за допомогою методу «чорного ящика». Додатковою метою є з’ясування того,

якою мірою V1-матричная теорія може дати простий опис внутрішньої структури, з тим щоб

визначити параметри, які характеризують цю внутрішню будову.

СПРОСТУВАВ ОЧЕВИДНЕ, з енциклопедії «Лауреати Нобелівської премії»

У 1925 р. голландські фізики Семюєль А. Гоудсміт і Джордж Е. Уленбек висунули ідею, згідно

якої власний магнітний момент електрона дорівнює величині, відомій під назвою магнетона Бора

(на честь Нільса Бора). Всі вимірювання атомних властивостей, проведені до 1947 р., підтвердили

правильність постулату Гоудсміта – Уленбека. Крім того, цей постулат безпосередньо витікає з

релятивістського квантово-механічного рівняння, сформульованого в 1928 р. Полем Діраком, яке

описує всі відомі властивості електрона.

Проте 1947 року Рабі і його колеги виміряли різницю між деякими енергетичними рівнями водню

і порівняли отримані результати з теоретичними припущеннями. В обчисленнях використали

значення власного магнітного моменту електрона, постульоване Гоудсмітом і Уленбеком, і

величину магнітного моменту протона, залежно від магнітного моменту електрона.

Коли з’ясувалося, що експериментальні результати розходяться з теоретичними прогнозами,

американський фізик Грегорі Брейт висловив припущення про те, що значення, прийняте

Гоудсмітом і Уленбеком, може бути хибним.

БУВ ПЕРШИМ, з статті «Квантова формула» в «Технічному словнику»

Термін майже, строго кажучи, можна застосовувати тільки до таких областей простору, де імпульс

р – дійсна величина. Там, де U Е, імпульс стає уявним, і залишається лише зовнішня схожість

квантових формул з класичними.

Цей вираз був знайдений вперше Брейтом. Відповідне узагальнення формули Брейта одержане

також в квантовій механіці. У випадку взаємодії електронів, які описуються квантовими

спінорними рівняннями Дірака, необхідно для переходу до квантової формули Брейта замінити

швидкості їх і t2 відповідно на діраковських матричних операторів сси і сс, а також трактувати

весь вираз як оператора, котрий впливає на хвилеві ф-функції.

СПОЧАТКУ НЕ ЗВЕРНУЛИ УВАГИ, зі спогадів М. Чайки «Інтерференція атомних станів (як

ми це починали)»

У п’ятдесяті роки ...в процесі розвитку квантової механіки було здійснено новий квантово-

механічний опис. Він дозволив врахувати наявність надтонкої структури у досліджуваних

енергетичних рівнів, які викликають складне явище Зеємана. Головна роль в цих роботах

належала відомим теоретикам Вейскопфу і Брейту. Однак вони на час своєї появи не привернули

до себе уваги.

...У 1959 р. явище було наново відкрите експериментально. Ось тоді воно і одержало назву

«Перетини рівнів». Відкрито воно було випадкове при спостереженні свічення розряду в гелії і

опромінювання цього розряду поляризованим світлом гелієвої ж лампи. Тоді і було віддано

належне формулі Брейта...

ПРИЗНАЧИЛИ БРЕЙТА, з розвідки М. Фінтушала «Шибениця для Ейнштейна»

З початку 1940 року в США розгорнулися масштабні роботи із створення атомної бомби. На пост

голови «Комітету з вивчення ланцюгової реакції» призначили американського єврея Грегорі

Брейта, який був одним з найбільших фізиків XX століття.

Решта всіх фізиків, котрі брали участь в дослідженнях атомного ядра, були іноземцями.

ЧЛЕН СЕКЦІЇ S-1, з книги А. Іойриша, І. Морохова і С. Іванова «А-бомба»

Незабаром організували Дослідницький комітет національної оборони. Рузвельт дав вказівку про

перетворення Уранового комітету в підкомітет останнього. До підкомітету увійшли Бріггс

(голова), Пеграм, Юрі, Бімс, Т’юв, Ген і Брейт. Учених іноземного походження вивели з його

складу.

...Секцію S-1 реорганізували. До неї увійшли представник В. Буша Дж. Конант, голова Л. Бріггс, заступник голови Дж. Неграм, відповідальні за виконання програми А. Комптон, Е. Лоуренс, Г.

Юрі, голова Бюро технічного планування Е. Мерфі, консультант з техніки Г. Венсель, члени С.

Алісон, Дж. Бімс, Г. Брейт, Е. Концон і Г. Сміт.

ТАЛАНОВИТИЙ ТЕОРЕТИК, з листа Я. Френкеля дружині від 17 грудня 1930 р.

Нью-Йорк

Учора відправився до Колумбійського університету. Там мене надзвичайно мило прийняли,

показували лабораторії і знайомили з роботами, що велися в них. Фізичний інститут

Колумбійського університету – вельми імпозантна 13-поверхова будівля. Проте внутрішній зміст

його не цілком відповідає зовнішності, особливо що стосується дослідницьких робіт. У цьому

відношенні Колумбійський університет мало відрізняється від Міннеаполіського чи Іллінойського, або Айовського. Теоретичну фізику тут уособлює містер Рабі, дуже чудова молода людина, котра

недавно повернулася з Європи, де він працював впродовж року у Штерна і Борна.

Інший університет Нью-Йорка отримав цього року дуже талановитого теоретика Брейта, вихідця з

Росії. Утім, він уже давно мешкає в Америці.

СИМПАТИЧНА ЛЮДИНА, з листа Я. Френкеля дружині від 20 грудня 1930 р.

Учора увечері виступив з досить докладною доповіддю про свої останні дві роботи перед

тутешніми теоретиками і особами, відносно близькими до теорії, в теоретичному семінарі

Колумбійського університету. Були присутні Рабі, Брейт, Гальперн (з Відня, працює асистентом

професора Брейта) і ін., загалом персон 25.

З Брейтом я познайомився лише вчора. Він надзвичайно талановитий фізик-теоретик і дуже

симпатична молода людина – років 30.

ДУМАВ, ЩО РЯТУВАЄ СВІТ, з книги Р. Юнга «Яскравіше за тисячу сонць»

У результаті обговорень в Берклі було ухвалено рішення концентрувати головні зусилля на

створенні уранової бомби і одночасно приділяти серйозну увагу проблемам надбомби. ...За

остаточним рішенням звернулися до Грегорі Брейта, фізика, відомого своїм глибоким і точним

мисленням.

...Професор Брейт прогулювався вашингтонським парком, коли позаду нього зупинилося авто і

йому запропонували підвезти. За звичайних обставин він, ймовірно, відмовився б, але цього дня

почував себе втомленим і з вдячністю прийняв запрошення. Незабаром виявилось, що люб’язний

водій машини є членом Науково-дослідного управління Військово-морських сил. Він був

полонений соромливим професором і просив його зайти до управління через день чи два. Він

сказав Брейту, що флот зацікавлений в рішенні ряду особливо цікавих фізичних проблем.

Професор погодився...

...Шукали людину, яка могла б запропонувати засоби захисту бойових кораблів від німецьких

магнітних мін. Брейт погодився допомогти і почав працювати. Незабаром його ідеї вивели на

правильний шлях фізиків Науково-дослідного управління. Трохи згодом Брейта знову викликали

до урядової установи.

Там йому сказали, що вважають його єдиною людиною, здатною здійснювати координаційну і

напрямну роботу із створення нової бомби. Чиновники додали при цьому, що немає намірів

використовувати бомбу в ході війни, вона служитиме просто засобом залякування на той випадок, якщо німці опанують такою ж зброєю. «Але я поганий адміністратор, заперечив Брейт, невже вам

не вдалося знайти когось більш відповідного для роботи з координації?». Йому відповіли: «З

американських учених ніхто, окрім Вас, не здатний виконати цю роботу. Решта майже всіх

фізиків, що беруть участь в подібних дослідженнях, – іноземці».

Таким шляхом миролюбного професора умовили головувати в першому комітеті у Вашингтоні по

вивченню «швидкого ділення» (таким терміном позначили некеровану ланцюгову реакцію, що

протікає в атомній бомбі).

...Уперше його просили врятувати від загибелі військові кораблі. Удруге мотивуванням була

загроза можливого руйнування Сполучених Штатів. Тепер йшлося про загрозу руйнування всієї

земної кулі! На нього одного лягла вся тяжкість відповідальності; його думка повинна бути

правильною.

...Брейт, звичайно, міг ухилитися від рішення поставленого перед ним такого важкого і

відповідального завдання. Але він пам’ятав, що у такому разі воно буде покладене на іншого

ученого, який міг би виявитися менш розсудливим, ніж він.

Досить значний час, протягом якого вся тяжкість відповідальності за долі Землі і її мешканців

лежала на вузьких професорських плечах, він рахував і роздумував дні і ночі. Закінчивши

зрештою обчислення, довів, що вторгнення в легкі елементи землі реакції, викликані в

термоядерній бомбі, неможливі за жодних обставин, що це суперечило б основним законам

природи.

Та все ж інші сумніви повинні були тоді краяли Брейта. Його обчислення усували, звичайно,

найбільшу перешкоду на шляху до виготовлення надбомби. Але тепер він ніс свою частку

відповідальності, якщо бомбу колись використають не задля експериментів, а з метою принести

світові жахливі руйнування.

І коли миролюбний професор зрозумів це, він, ймовірно, сильно страждав...