Аркас Николай Николаевич [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

АРКАС Микола Миколайович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик, етнограф, композитор.

З військової родини. Батько, Аркас М., – морський офіцер.

Народився 26 грудня 1852 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 13 березня 1909 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався в одеській приватній гімназії, фізико-математичному факультеті Новоросійського

університету.

Служив в канцелярії військово-морського відомства, ад’ютантом командуючого Чорноморським

флотом, в губернському управлінні, почесним мировим суддею, брав участь у виставах як

самодіяльний актор.

Як композитор дебютував оперою «Катерина» (1892), поставити яку в Малоросії заборонила

цензура і прем’єра відбулася у Москві (1899).

А. – автор глибокого дослідження «Історія України-Русі» (1908).

Наш земляк – засновник культурно-освітньої організації «Просвіта» в Миколаєві (1907). Одним з

найголовніших її завдань А. вважав впровадження в народну освіту української мови. На власні

кошти він відкрив в с. Богданівка чотирикласну школу.

Незважаючи на те, що А. одружився, по суті, за вказівкою батька, у шлюбі він був щасливим. А от

що стосується матеріального становища мецената, то під кінець життя родини прийшлося вельми

сутужно. На його похорон пішло останнє.

Нині в м. Миколаїв одному з ліцеїв присвоєно ім’я видатного земляка.

Серед друзів та близьких знайомих А. – П. Ніщинський, І. Мечников, М. Кропивницький, І.

Сєченов, В. Доманицький, В. Степаненко, О. Ковалевський, А. Желябов та ін.

***

ОБСТАВИНИ ВИМАГАЮТЬ ЗНАНЬ

, з політичного кредо М. Аркаса

Народ i на крихту не мав політичного досвіду, щоб зрозуміти сучасні обставини.

ТРУДЯЩІ І СМИРНІ, з книги М. Аркаса «Історія України-Русі»

Ще за часів Готів грецькі письменники згадують про племя – Славян. Вчений письменник

Шейноха каже, що призвище «Славяне» сталося од латинського слова sclave, – тобто раб»,

«невольник». А звалися вони так через те, що Нормани, або Варяги, котрі жили на півночі, на

Скандинавському півострові, ідучи Дніпром у Византію, часто нападали на побережніх

славянських жителів, забірали їх у неволю і за велику ціну продавали у Царьгороді

(Константинополі). Славян і в Греції і в Римі дорого цінували, бо то були люди здорові, трудящі і

смирні.

Усе славянське племя поділяється тепер на три великі групи (частини). Хоч вони й зрідні одні

другім, але з давніх-давен почали кожна своє осібне життя і через те мають кожна й свою осібну

історію.

Групи ці такі:

…3. Третю групу – східних славян літописець Нестор… поділяє на ріжні племена; звалися вони

так: ті, що жили по полях над Дніпром, – звалися Поляне; по лісах понад річкою Припетью –

Деревляне, або Древляне; на Волині жили Дуліби; у Чернигівщині понад Десною – Сіверяни;

понад р. Сулою – Суличі; понад Дністром – Тіверці; понад р. Західнім Бугом – Бужане; коло

Чорного моря – Угличі; у Галичині – Хорвати і Лучане; понад р. Березиною і р. Припетью у

Пинській драговині і болотах – жили Дреговичі; над рікою Двиною і р. Полотою жили – Полочане

і Кривичі; на р. Сожі і р. Оці жили Радимичі і Вятичі; якимсь побитом частина Полян забралася аж

на озеро Ильмень, збудували там город Новгород і жили осібно од инших славян серед Чудського

народу, що заселяв той північній край.

…Найдавніші городи у славян були: Київ – у Полян, Любеч і Чернигів – у Сіверян, Полоцк – у

Полоча, Смоленськ – у Кривичів, Коростень – у Древлян, Новгород на оз. Ильмені і Луцьк – у

Дулібів.

…Славяне були люди смирні, тихі і роботящі, у походах виносливі, у боях сміливі і міцні.

Особливо вражала сучасних чужинців їх привітливість, свободолюбність та самостійність їх

жінок. Бранців або невольників своїх вони не дуже силували до роботи і через кільки часу або

пускали на волю, або приймали до своїх громад, як вільних людей.

…Славяне вірували, що усим світом правлять багато богів; усякі сили природні почитували вони,

як якогось бога.

…Шлюб у давніх Славян робився так: парубок, або й жонатий чоловік (бо у них було й по багато

жінок), сплачував родичам дівчини, котру