Райх Зинаида [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

підписав потрібні слідству

свідчення. Проте він не знав і ніколи вже не дізнається, що в ці ж дні в його квартирі, в 10

хвилинах пішки від Луб’янки, розігрується інша трагедія – продовження його власної.

Липневим вечором до квартири Зінаїди Миколаївни Райх подзвонили і зайшли двоє, що

рекомендувалися агентами НКВС. Під приводом перевірки печатки на кабінеті режисера вони

оглянули квартиру. ...У квартирі, окрім господині, залишалася домробітниця Лідія Чарнецька.

Двоє прибульців побували в кабінеті Мейерхольда, все уважно оглянули, однак балконні двері

залишили відчиненими. Потім, не закривши кабінет на замок, знов опечатали приміщення і пішли.

...Зінаїда Миколаївна сіла в своїй кімнаті за столик. Грошей на життя не було, і вона вирішила

обміняти облігації. Дістала їх з шкатулки і стала перераховувати.

Тим часом дві чоловічі фігури обійшли будинок, пройшли до двору, залізли на дах якогось

сарайчика, а звідти перескочили через поручні балкона. Потім увійшли до кабінету, відчинили

двері до квартири, через коридор пробігли повз завіску, за якою спала домробітниця, і увірвалися

до кімнати господині.

...Дорогою до лікарні Райх померла. Їй завдали 8 ножових поранень.

...Рана домробітниці Чарнецької виявилася не важкою, і через декілька днів жінка виписалася.

Незабаром її заарештували. Слідство було недовгим: допитувалися, чи зможе вона впізнати

убивць. Але переляканий на смерть свідок нікого не запам’ятав. Тоді колишню домробітницю

відправили до табору, відбувати покарання невідомо за що.

...Через місяць після вбивства до квартири прийшли будівельники, розділяти її на три– і

двокімнатну, з окремими виходами. У жовтні три кімнати віддали юній персоні з НКВС, за

чутками, вельми наближеною до велелюбного Берії. А дві – його водієві.

А ДИТИНА НЕ МОЯ, бувальщина

Коли З. Райх народила сина, вона зателефонувала С. Єсеніну і запитала, яке б ім’я той хотів дати

нащадкові.

Поет сказав, що не бажає синові «літературного» імені і після тривалих роздумів вимовив

«Костянтин» (пізніше, щоправда, похопився: «Чорти забирай, Бальмонта ж Костянтином звуть»).

Проте подивитися на хлопчика не поїхав.

Дещо пізніше випадково сталося так, що на ростовському вокзалі одночасно опинилася сам

Єсенін, його друг А. Марієногоф і З. Райх з немовлям.

Остання звернулася до Марієнгофа: «Скажіть Сергію, що їду з Костею. Він же його навіть не

бачив. Нехай зайде гляне. Не хоче зі мною зустрічатися, то я на цей час вийду з купе».

Єсенін, зрештою, пристав на пропозицію. Зайшов до купе, глянув на дитину. І констатував уголос:

– Чорненький!

Додавши після тривалої багатозначної паузи:

– А Єсеніни чорними не бувають.