загрузка...
Перескочить к меню

Пастернак Леонид (fb2)

файл не оценён - Пастернак Леонид [Справочник-дайджест] 20K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:




ПАСТЕРНАК Леонід Осипович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Художник.

З родини комерсанта. Батько, Пастернак О., – власник готелю. Син, Пастернак Б., – письменник.

Народився 22 березня (3 квітня) 1862 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Помер 31 травня 1945 р. в м. Оксфорді (Великобританія).

Навчався в Одеській малювальній школі (1879-1881), медичному факультеті Московського

університету (1881-1883), мюнхенській академії мистецтв (1883-1884), юридичному факультеті

Новоросійського університету (1883-1885).

Працював викладачем Московського училища живопису, скульптури і архітектури (1884-1921).

Дійсний член Петербурзької академії мистецтв (1905).

Один з засновників «Спілки російських художників» (1903).

Організатор однієї з перших в Москві приватних малювальних шкіл (1889).

Член об’єднання «Світ мистецтва».

Учасник виставок «Товариства передвижників», «Світу мистецтва».

Лауреат медалі Всесвітньої паризької виставки (1900).

Серед найвідоміших доробків портрети А. Рубінштейна (1886), А. Висоцької (1912), М. Горького

(1906), О. Скрябіна (1909), І. Мечникова (1911), В’яч. Іванова (1915); полотна «Думи в хаті»

(1886), «Лист з батьківщини» (1889), «До рідних» (1890), «Перед іспитами» (1897), «Студентка»,

«За читанням» (обидва – 1900-е), «Засідання ради викладачів Московського училища живопису,

скульптури і архітектури», «Л. М. Толстой з сім’єю в Ясній Поляні» (обидва – 1902), «Уроки

музики» (1909); ілюстрації до романів Л. Толстого «Війна і мир» (1893), «Воскресіння» (1899), М.

Лермонтова «Маскарад», «Мцирі» (обидва – 1891).

До оксфордського періоду належать «Бах і Фрідріх Великий», «Юний Мендельсон диригує Баху».

Мав оригінальну манеру «занурювання»простору в м’яку світлотінь, своєрідні «сутінки».

А техніку майже миттєвих замальовок, що схоплюють «сама суть зображуваного», митець називав

«дійсним імпресіонізмом».

Нині доробки П. зберігаються в Третьяковській галереї (м. Москва, РФ), російському музеї

імператора Олександра III (м. Санкт-Петербург, РФ), низці картинних галерей і приватних

колекцій Європи, Америки, Азії, Австралії.

Перу нашого земляка належать книга спогадів про Л. Толстого (1923).

Що стосується особистого життя, то виїхавши з дружиною і доньками до Німеччини задля

операції, в Росію більше не повернувся (1921). Через прихід до влади фашистів, переїхав до

Великобританії (1938).

За кордоном вийшли книги Д. Бакмана «Леонід Пастернак. Російський імпресіоніст» (1974) і

двотомник Р. Сліс «Леонід Пастернак. Роки в Росії: 1875-1921» (1999).

У Оксфорді, в будинку де жив художник, відкрито музей нашого земляка (1999).

За комуністичних часів уже після смерті митця у Москві вийшла книга Ж. і О. Пастернаків

«Леонід Пастернак. Нотатки різних років» (1975), відбулася виставка його робіт (1979).

Серед друзів та близьких знайомих П. – М. Ге, І. Шишкін, Л. Толстой, С. Рахманінов, Ф. Шаляпін, Є. Сорокін, Д. Осборн, Р. Рільке, П. Третьяков, Л. Собінов, М. Горький, О. Ремізов, В. Полєнов, О.

Головін, С. Іванов, В. Сєров, І. Левітан, А. Хайнд, Х. Бялік, А. Архипов та ін..


***

НІЖНИЙ ПЛІД

, з творчого кредо

Л. Пастернака

Мистецтво – ніжний плід, котрий вимагає тепла, сонця, догляду, і який блякне за їх відсутності.

СЮЖЕТ ЗНАЧЕННЯ НЕ МАЄ, з нотаток Л. Пастернака

Живопис – мова. Сюжет, тобто «література» (белетристика), у живописі значення не має.

«Література» – ворог живопису. Ескізи, пастелі, начерки – от що є безпосередня передача життя в

живописі або на малюнку, вони фіксують, схоплюють життя.

Картини з ескізу – суща мука! У картині зникають перші творчі спалахи, найдорогоцінніше в

мистецтві, зникає і губиться слід їх.


Я ЇХ ВЖЕ БУЛО ПОХОВАВ, з листа Б. Пастернака Г. Ахматовій від 1листопада 1940 р.

Я говорив Вам, Ганно Андріївно, що мій батько й сестри з родинами в Оксфорді, і Ви уявіть собі

мій стан, коли у відповідь на телеграфний запит я понад місяць не одержував від них відповіді. Я

подумки поховав їх у тому вигляді, який може підказати уяві повітряний бомбардувальник, і

раптом довідався, що вони живі й здорові.

ЩОДЕННИК ЗАПОВНЮВАВ ПЕНЗЛЕМ, зі спогадів Ж. Пастернак

Батько регулярного щоденника, що під цим зазвичай розуміється, не вів. Він вважав і не раз

говорив, що його справжні» щоденники» – тобто замітки про найцікавіші зустрічі або епізоди з

життя, – це його замальовки в альбомчиках, число яких надзвичайно велике. Він заносив до них

усе, що його око художника спостерігало, схоплювало, що було йому цікаво і потрібно для

пам’яті...


РОСЛА СЕРЕД КАРТИН, зі спогадів Е. Пастернак

Мій дідусь помер через рік після мого народження. Але він був увесь час серед нас. Я росла серед

його дивних картин, розвішаних на стінах будинку...

Ми знали, що замкнена кімната – це дідусева кімната. Іноді нам дозволяли туди зайти – там увесь

час на вікнах висіли подерті фіранки.

Кімната була заповнена старими меблями, мольбертами, паперами, полотнами, одягом дідуся й

мами.


ПРИЇХАВ ПАСТЕРНАК З ДРУЖИНОЮ, з «Щоденників» Л. Толстого

1 травня 1909 р.

Вчора приїхав Пастернак з дружиною і Могилевський. Могилевський захоплююче грав. Я плакав

не перестаючи.


БАГАТО ЗАПОЗИЧИВ У ПОЛЄНОВА, з нарису Р. Ліхт «Чернетка біографії Бориса

Пастернака»

Після того як восени 1889 року Леонід Осипович остаточно оселився з дружиною в Москві,

відновилися його відвідування гостинного будинку Полєнових в ампірному особняку купчихи

Фролової. На малювальних вечорах панувала дружня, творча атмосфера. Художники по черзі

позували один одному, порівнювали малюнки, що вийшли, обмінювалися думками. Такі зустрічі

проводилися двічі на місяць.

Для молодого Леоніда Пастернака гурток став благодатним середовищем, завдяки якому швидко

вдосконалюватися його майстерність.

ХОТІВ ПИСАТИ МІЙ ПОРТРЕТ, зі спогадів Н. Єліної

Мої батьки (вони були на 4 роки старшими за Бориса Леонідовича) познайомилися з

Пастернаками до революції, коли оселилися в Москві. Батько особливо з ними зблизився під час

громадянської війни.

…Коли в травні 1921 р. ми повернулися до Москви, і знову оселилися недалеко від Волхонки, де

жили Пастернаки, тато повів нас туди. Леонідові Осиповичу тоді виповнилося 60 і для мене,

п’ятирічної, він був старезним дідусем. Проте він мені здався дуже гарним. Високий, стрункий,

гостра сива борідка, блакитні очі. Із всієї родини я запам’ятала тільки його зовнішність, хоча Ліда, одна з його дочок, часто зі мною гралася й дарувала подарунки.

Йому я теж сподобалася. Він говорив, що я схожа на голландку й хотів писати мій портрет, але

мама боялася, що це буде коштувати дуже дорого, грошей не було, і вона не зможе розплатитися.

Потім вона дуже жалувала.

… Перед моїм від’їздом до Ізраїлю Євген Борисович Пастернак знайшов два листи з Берліна,

передані Борисові Леонідовичу від його батька, у яких той дуже обережно натякав, що виконав

доручення Генріха Марковича (мого батька), зустрівся з кимсь із банківських діячів, які знали

мого батька ще до революції, і йому підтвердили, що Генріха Марковича готові прийняти (з ряду

причин батько цією пропозицією не скористався).

У травні 1925 року ми з мамою знову з’явилися в будинку Пастернаків, цього разу вже в Берліні, у

великій світлій кімнаті, посеред якої стояв рояль.

Цього разу я більше уваги звернула на інших членів родини. На Розалію Ісидорівну, маленьку, кругленьку, пухленьку, з ямочками на щоках (вона зустріла нас не просто привітно, а радісно), і на

чорноволосу, темнооку, смагляву Ліду. Вона водила нас Берліном всі три дні, що ми там пробули.

Дорослі говорили, що Ліда некрасива, а я знаходила її гарненькою. Вона розмовляла зі мною, як з

рівною, розповідала про своє дитинство, про свою сестру Жозе, котру я так і не побачила, бо вона

тоді мешкала в Мюнхені. Говорила, що батько більше любив їх, дівчаток, ніж старших хлопчиків.

ТИРАЖ КНИГИ ЗНИЩИЛИ НАЦИСТИ, з статті В. Петрова «Музей Леоніда Пастернака»

Леонід Пастернак приїхав до Англії з Берліна в 1938 році в одні з найважчих днів життя. Більшу

частину тиражу його книги, куди ввійшли й спогади про Толстого, знищили нацисти, які

увірвалися в друкарню. Ювілейну виставку заборонили. Нацизм усе сильніше й сильніше набирав

силу.

Леонід Осипович готувався до від’їзду до Москви, але перед остаточним поверненням у країну

перемігшого соціалізму вирішив відвідати молодшу доньку Лідію, котра мешкала в Оксфорді. Про

всяк випадок перевіз на Британські острови й всі свої роботи.

Упаковані в ящики картини перебували в радянському постпредстві в Лондоні й чекали

відправлення до Москви. Старша донька Жозефіна збиралася їхати до США, проте гітлерівське

вторгнення в Європу назавжди зв’язало родину Пастернаків з Англією

…Страшним ударом стала для Леоніда Осиповича смерть дружини. Події, що відбувалися навколо

– бомбування, трагедія в Росії – також особливого оптимізму не додавали. Але художник до кінця

днів зберігав властивим старим, мудрим людям спокійний і ясний погляд на все, що діялося у

світі. Переконаний пацифіст, він, однак, захоплювався Черчіллем і вірив у перемогу сил розуму й

добра.


ВИВІВ У ЛЮДИ ЕТТІНГЕРА, з нарису Г. Чудецької «Лицар графічного образу»

В 1896-му або на початку 1897 року Еттінгер (відомий літературний критик і колекціонер – авт.), далекий родич дружини Л. О. Пастернака, з’являється в їхньому будинку й незабаром стає своєю

людиною. Далекий родинний зв’язок вилився в тісні дружні відносини, які тривали впродовж

сорока років.

Леонід Осипович Пастернак, чудовий художник, батько великого російського поета, у той час –

викладач Московського училища живопису, скульптури й архітектури, відкрив Еттінгеру світ

сучасного художнього життя. Саме Пастернак підтримував і надихав Еттінгера розпочати

діяльність художнього критика. «...Ваші листи надзвичайно змістовні й читаються з великим

інтересом. Я не помилився, штовхаючи Вас писати художні рецензії... – Ви маєте всі дані для

цього. У ваших коротких звітах – стільки влучно правдивого, а, головне, чуття у Вас сьогодення, і, головне, – це не шаблон, а по-новому...» – пише Леонід Осипович Еттінгеру 1889 року з Одеси,

куди останній надсилає свої враження про те, що діється у Москві.

Через Пастернака Еттінгер звів знайомство з Олександром Бенуа й художниками кола «Світу

мистецтва», з яких виділявся Костянтин Сомов.

Еттінгер також зобов’язаний Пастернаку й знайомством з німецьким поетом Р. М. Рільке.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...