Перескочить к меню

Нежданова Антонина (fb2)

- Нежданова Антонина [Справочник-дайджест] 22K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:




НЕЖДАНОВА Антоніна Василівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Співачка. Первая певица, выступившая по Всесоюзному радио (1924).

З родини священика, який був і вчителем церковної школи.

Народилася 4 (16) червня 1873 р. в с. Кривій Балці Одеської губернії Російської імперії (нині – в

межах м. Одеса України).

Померла 26 червня 1950 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похована на Новодівочому

цвинтарі.

Закінчила Одеську гімназію, Московську консерваторію (1899-1902).

Працювала в Одеському міському жіночому училищі, Московському Великому театрі (з 1902), викладачем студії Великого театру та студії К. Станіславського (з 1936), Московської

консерваторії (з 1943).

Народна актриса СРСР (1936).

Лауреат Державної премії (1943).

Герой Соціалістичної Праці (1925).

Н. мала рідкісної краси тембр у всіх регістрах, вгорі він сягав «фа-соль» третьої октави.

Дебютувала у Великому театрі партією Антоніди в опері М. Глинки «Життя за царя» (1902).

Надалі наша землячка блискуче виконувала партії Людмили («Руслан и Людмила» М. Глинки), Розини («Севільський цирульник» Россіні), Лакме (однойменна опера Деліба), Церліни («Дон

Жуан» Моцарта), Цариці ночі («Чарівна флейта» Моцарта), Тетяни («Євген Онєгін» П.

Чайковського), Снігуроньки (однойменна опера Римського-Корсакова), Шемаханської царівни

(«Золотий півник» Римського-Корсакова), Ельзи («Лоенгрін» Вагнера), Мімі («Богема» Пуччіні), Філіни («Міньон» Тома), Марфи («Царська наречена» Римського-Корсакова), Іоланти

(однойменна опера П. Чайковського), Царівни Лебідь («Казка про царя Салтана» Римського-

Корсакова), Парасі («Сорочинський ярмарок» Мусоргського), Нінетти («Любов до трьох

помаранчів» Прокоф’єва).

З величезним успіхом виконала партію Джільди з опери Верді «Ріголетто» на сцені паризької

«Гранд Опера» (1912).

Н. чудово співала романси, а також українські, російські й білоруські народні пісні.

Для Н., єдиної, було зроблено виняток: дозволено вступати в духовних концертах Синодального

хору (робити це жінки могли лише в жіночих монастирях).

Наша землячка – автор статей про творчість М. Римського-Корсакова, С. Рахманінова, Л.

Собінова.

Її іменем названі лінія й консерваторія в Одесі, вулиця й провулок у Москві, круїзний теплохід, який затонув (2004).

В будинку, де співачка мешкала останні роки, відкрито її музей-квартиру, при Всеросійському

театральному товаристві функціонує вокально-творчий кабінет ім. Нежданової.

Серед друзів та близьких знайомих Н. – Ф. Шаляпін, К. Станіславський, М. Єрмолаєва, Л.

Собінов, В. Сук, С. Рахманінов, В. Чесноков, А. Коутс, О. Глазунов, Е. Карузо, Б. Шоу, О.

Скрябін, Г. Пирогов та ін.


***

СПРАВЖНЄ ЖИТТЯ

, з творчого кредо А. Нежданової

На сцені я жила справжнім життям.


БЛАГОРОДНА ПРОСТОТА, з оцінки творчості А. Нежданової В. Кисельовим

Унікальна краса, чарівність тембрів і інтонацій, благородна простота і щирість вокалізу, дар

перевтілення, максимально глибоке і повне збагнення задуму і стилю композитора, бездоганний

смак, точність образного мислення – ось властивості таланту Нежданової.


ОРФЕЙ В ЖІНОЧОМУ ВБРАННІ, з листа К. Станіславського А. Неждановій

Дорога, чудова, дивовижна Антоніно Василівно! Чи знаєте, чим Ви прекрасні і чому Ви

гармонійні? Тому що у Вас з’єдналися: сріблястий голос дивовижної краси, талант, музичність,

досконалість техніки з вічно молодою, чистою, свіжіше і наївною душею. Вона дзвенить, як Ваш

голос.

Що може бути прекрасніше, принадніше і чарівніше блискучих природних даних в з’єднанні з

досконалістю мистецтва? ...Мистецтво і техніка стали Вашою другою органічною природою. Ви, мов птах, співаєте тому, що Ви не можете не співати... Ви – Орфей в жіночомувбранні, який

ніколи не розіб’є своєї ліри.

Як артист і людина, як Ваш незмінний шанувальник і друг я дивуюся, схиляю перед Вами голову і

прославляю Вас і люблю.

НАВЧАННЯ ОПЛАТИВ МЕЦЕНАТ, з статті О. Єрошкіної «Історія одного везіння»

Родина… ледь знайшла гроші на її навчання у восьмому (педагогічному) класі гімназії, –

попередні сім були безкоштовними як для дочки вчителя. Чудом друг дитинства, Михайло

Костянтинович Бурда, одеський лікар, вніс плату за навчання в Московській консерваторії і потім

щомісяця висилав гроші.

…Важко уявити собі, як склався б життєвий шлях Нежданової, не заплати М. К. Бурда за її

навчання в консерваторії. Могло б статися, вчилася б на стипендію в Московському

філармонічному училищі. Могло статися, повернулася б в Одесу зломленою. Могло статися, могло статися…

…Доля винагородила благодійника. Він жертвував не зайвими грошима: адже був сімейною

людиною. Пам’ять збереглася.

…Фото актриси в ролі Маргарити з опери Гупо «Фауст» з дарчим написом: «Дорогому другові

Михайлові Костянтиновичу Бурді від люблячої А. Нежданової. 31-го березня 1917 р.».

…А ось «Формулярні списки про священно-церковно-служителів передмістя м. Одеси, Вусатих

Хуторів Різдвяно-Богородицьної церкви» (1822-1906) …свідчать: «одеський міщанин Костянтин

Петрович Бурда обраний на посаду церковного старости». Саме в церкву Різдва Пресвятої

Богородиці села Вусатово був запрошений співати на святкових богослужіннях хор з учнів

народного училища й аматорів-дорослих. Його диригентом був батько А. В. Нежданової. Так

зв’язалися воєдино фото з дарчим написом …і рядки формулярних списків, свідчачи про

благодіяння, яке допомогло відбутися таланту.


НАЙКРАЩИЙ БОЖИЙ ВИТВІР, з нарису О. Москальця «Як українка могла статі леді Шоу»

Спекотним серпнем 1926 року Нежданова і Голованов гостювали на віллі знаменитого

англійського диригента Альберта Коутса на Лаго Маджорі, мальовничому озері на півночі Італії.

Пара познайомилася з Коутсом під час його гастролей у Великому театрі. Незважаючи на

марнотратно-прекрасну розкіш південних ландшафтів, на віллі дотримувався неухильний порядок,

«експортований» із Туманного Альбіону. Незважаючи на неробство неодмінною залишалася

традиція англійського передвечірнього чаю – «файв о’клок». Неспішні тихі розмови, символічне

частування, тости у вазочках, світська стриманість...

На ці чаї почав регулярно приїжджати Бернард Шоу, який жив неподалік і на той час уже давно

вважався культовою фігурою, живим класиком. Але не тільки дружня прихильність до

співвітчизника спонукувала письменника до візитів.

Після того, як Шоу вперше побачив у Коутса Нежданову, його немов підмінили. А ще великим

потрясінням стало виконання Антоніною Василівною романсів і народних пісень. Збереглася

фотографія, де всі четверо знялися поблизу вілли. У розпал теплого сезону всі одягнені в біле, по-

літньому легко. І тільки сивобородий Шоу незворушно застиг з кашкетом у руці, щільно

застебнувши на всі ґудзики темного костюма.

Це фото відбиває звичний зовнішній імідж письменника, притаманний йому за будь-яких

обставин. Проте факти свідчать, що внутрішньо, душевно дідусь цього разу все-таки відтанув.

Автор «Пігмаліона», оперний «гурман» і колишній перший музичний критик Лондона по-

дитячому захоплено знову і знову просив Антоніну Василівну заспівати. Свою колючу іронію і

легку відстороненість письменник вирішив цього разу не виявляти.

Візити повторювалися, гості подовгу розмовляли між собою і незабаром перетворилися майже в

друзів. У листі рідним Голованов хвалився: «Це сімдесятирічний старий, бадьорий, здоровий, веселий ірландець, на вид якому можна дати хіба що років п’ятдесят, не більше. Антоніна

Василівна співала йому досить багато, і він... закохався в неї остаточно. Його радість – безмежна».

Спілкувалися єдиною взаємоприйнятною мовою – французькою. Нею ж Бернард Шоу вчинив

напис на своїй фотографії, подарованій Неждановій на пам’ять: «Я розумію, чому Господь Бог дав

мені можливість дожити до сімдесяти років. Він на схилі мого життя дав щастя послухати свій

кращий витвір – Нежданову».

Британці стверджують, що більше нікому і нічого подібного знаменитий літератор не писав.


НАДЗВИЧАЙНА ГНУЧКІСТЬ ГОЛОСУ, з книги В. Бардадима «Театральний аркуш»

1925 рік. Краснодар. Зимовий театр. А. В. Нежданова співає арії з опер Верді, Россіні, Римського-

Корсакова, романси Чайковського, Глазунова, Гріга, російські й зарубіжні народні пісні.

Вінцем її виступу, як завжди, був «Соловей» О. Аляб’єва, який Антоніна Василівна виконала

легко й натхненно. Романс довелося повторити кілька разів. Надзвичайна гнучкість голосу, високий артистизм, різноманітна програма викликали замилування в усіх.

Не зайвим буде зазначити, що ще в 1922 році Антоніна Василівна з великим успіхом виступала на

сценах найбільших театрів Західної Європи. Закордонна публіка із захватом приймала талановиту

співачку.

І ось вона вперше виступає в Краснодарі. Місто з вдячністю озивається на бажання співачки

продемонструвати любителям вокального мистецтва свою майстерність.

ГОЛОДНІ ЧЕКІСТИ ВІДІБРАЛИ ТЕЛЯ, з книги Г. Гарасьової «Зі спогадів анархістки»

Ця історія з Пироговим у Рязані пов’язана з приїздом до нас Нежданової, яку він же і привіз. Голос

у Нежданової був чудовий, такий трапляється, як говорять, раз на тисячу років – срібна

колоратура. Пізніше я ні в кого такого голосу не чула, як і не чула, щоб про це говорили. Публіка в

театрі то завмирала, то просто репетувала у захвату.

Нежданова багато співала на біс, проте боялася за свій голос, а люди в театрі хотіли слухати її

нескінченно. Виручав Пирогов, який виходив і співав замість неї. А з його голосом можна було

співати годинами! Моя сестра Тетяна розповідала, що одного разу слухала в Москві, коли він у

Колонному залі виконував «Лихо проповідника», і на «Амінь!» кришталевим дзенькотом

відповіли підвіски на люстрах. Публіка дивилася нагору, не розуміючи, що відбувається.

А цього разу своїм нескінченним «біс» рязанці довели Нежданову якщо не до істерики, то до сліз.

Вона ридала за кулісами. Пирогову це набридло, він вийшов на сцену, підійшов до рампи і сказав:

– Ось ми все співаємо і співаємо для вас...

І раптом гаркнув:

– Досить! Тепер співайте ви! «Дубиноньку»! А я буду заспівувати. Починаймо!

І – заспівав. Приголомшений зал мовчав. Пирогов зупинився, прислухався, і знову гаркнув: «Не

чую! Співати всім!» – і знову почав. Нарешті, зал не струнко заспівав. Пирогов підспівував, диригував, а в цей час Нежданова тихенько втекла з театру...

Наступного дня вся Рязань співала, наслідуючи Нежданової.

А їй знову не пощастило. Коли вона від’їжджала, громадськість передала їй від вдячного міста

тушку молодого теляти. Зважаючи на голодні часи, подарунок був воістину безцінним. І треба ж

такому статися! Саме в цей момент з Москви до перону підійшов потяг, на якому прибула

«летючка» – загороджувальний загін чекістів, які мали право оббирати всіх пасажирів до нитки, а

при бажанні, якщо ті намагалися щось зберегти, …ще й розстріляти.

Теля в Нежданової відібрали, хоча представники місцевої влади всіляко умовляли чекістів. Однак

ті були голодні і невблаганні, так що більше в Рязань Нежданова не приїздила...


З-ПІД ПОТАЄМНОЇ ХОЛОДНОЇ НАПІМАСКИ, романс, котрий полюбляла виконувати А.

Нежданова

Из-под таинственной, холодной полумаски

Звучал мне голос твой отрадный, как мечта,

Светили мне твои пленительные глазки,

И улыбалися лукавые уста.

Сквозь дымку легкую заметил я невольно

И девственных ланит и шеи белизну.

Счастливец! видел я и локон своевольный,

Родных кудрей покинувший волну!...

И создал я тогда в моем воображенье

По легким признакам красавицу мою;

И с той поры бесплотное виденье

Ношу в душе моей, ласкаю и люблю.

И все мне кажется: живые эти речи

В года минувшие слыхал когда-то я;

И кто-то шепчет мне, что после этой встречи

Мы вновь увидимся, как старые друзья.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск

Последние комментарии

Последние публикации