Накко Ольга [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">спокушена дівчина могла прокрастися в хату до батьків спокусника, забратися на піч і просидіти

там декілька днів, доки її батьки не дізнаються, де вона, і не почнуть переговорів про весілля з

батьками хлопця. Але він був упевнений, що жодна з його жертв не зважиться прийти до нього в

дрімучий ліс, тому, зачувши шерех на печі і побачивши жіночу фігуру, прийняв її за русалку, а не

за дійсність.

...П’ять днів просиділа Замфіріца на печі у лісника. ...Георгій хотів було зігнати її звідти батогом,

проте старий вилаяв його і узяв під своє заступництво «бідне дитя» (гета копиле), подавав їй на

піч їсти і пити. Тільки зрідка, коли нікого не було в хатині, вона виходила, аби подихати повітрям і

розпрямити закляклі кістки. Перші дні Георгій все сердився і навіть не дивився на дівчину, але

потім звик до неї. Нарешті, на п’ятий день вранці, зустрівши її сумний погляд, прохально

спрямований на нього, він з нею заговорив:

– Що це тобі надумалося, Замфіріца, прийти сюди? І як ти не боялася?

– Я люблю тебе, – відповіла дівчина жваво, – і хочу бути тут господинею, мені дуже подобається

ліс. Я навмисне прийшла на св. Георгія і поклала дерен на дах, щоб мене не чіпали русалки, коли я

тут житиму.

– ...Знаєш, Замфіріца, – шепнув їй Ніку квапливо, – приходь до мене. Прийдеш? Я тепер уже не

живу у батька, а господарюю один на Скумпе, в іншому нашому маєтку. Ти знаєш, де Скумпе?

– Знаю, знаю, у нас там раніше були рідні, але виїхали; три роки як я там не була.

– Так ти дорогу знайдеш. А я придумав ще інше. Ось через три дні буде св. Димитрія; ви, вірно, всі

підете в село. Я чекатиму тебе в екіпажі на поштовій дорозі, в тому місці, за Топченамі, де

кінчається ліс; ти знайдеш привід пройти туди, а я вже тебе не проґавлю.

Замфіріца погодилася, потім встала, аби накрити на стіл. Більше вони вже не мали випадку

поговорити наодинці. Ніку повечеряв, весело базікаючи з господарями, і ліг спати на розкішне

ліжко, все з подушок. Не спала лише Замфіріца, всю ніч вона переверталася з боку на бік, до того

були збуджені її нерви...

ДЗЕРКАЛО МОЄЇ ПАМ’ЯТІ, з передмови О. Накко до «Бесарабських бувальщин»

Я жила в Бессарабії впродовж двадцяти років, і впродовж цього часу мені часто доводилося чути

від старих людей різні розповіді з життя колишніх поміщиків. Тодішні вдачі і звичаї, різні події і

факти здавалися мені до того цікавими, що я прагнула відзеркалити їх в своїй пам’яті.

ЖИЛИ ДРУЖНО, зі спогадів О. Накко

Замкнуте життя наше в інституті мало лише той хороший бік, що всі ми відчували себе рівними, не

було між нами ні бідних, ні багатих, ми цього зовсім не знали. Ні грошей, нічого особливого не

дозволено було мати нікому. Жили ми дуже дружно і ніжно любили один одного.

МОЛОДШИХ ОБРАЗЛИВО ДРАТУВАЛИ «МАВПАМИ», з нарису І. Іжболдіної «Не було між

нами ні бідних, ні багатих»

Завдяки документальній точності автора і скрупульозному відтворенню деталей, ми можемо дізнатися

немало цікавих подробиць про правила, що панували в інституті. Так, наприклад, «випуск був раз на

три роки», оскільки «курс наук проходили в два класи, по три роки в кожному», і вихованки відповідно

розділялися на дві групи – старших і молодших, притому молодших образливо дратували «мавпами».

Виховання благородних панянок, судячи з усього, було строгим: розваги, окрім рідкісних поїздок

пустими заміськими вулицями в незграбних «лінійках» і морських купань для зміцнення здоров’я, не

допускалися.

Розмірене інститутське життя, дівочі фантазії і мрії якнайшвидше перейти з «мавп» в «дорослі»

перервала військова канонада. 1854 року у зв’язку з військовими діями – йшла Кримська кампанія –

інститут перевели до Вознесенська.

...2 листопада 1858 року в одеській церкві архангела Михайла відбулося вінчання Ольги з Олексієм

Костянтиновичем Накко. Її обранцем став «звільнений зі служби штабс-капітан артилерії», який

після закінчення Кримської війни поселився з молодою дружиною в рідній Бесарабії.

...Розглядаючи долю Ольги Накко крізь призму літературної творчості, ми дізнаємося, що,

переселившись з рідної Одеси в бесарабську глибинку, вона опинилася в абсолютно новому для неї

середовищі. Тут молоденьку пані багато що дивувало, у тому числі і молдавська мова, яку вона тоді

ще не опанувала, «але якою вельми швидко вивчилася говорити».

...18 липня 1903 року Накко направили до «петербурзького Павловська на загальноосвітні курси»