Мочульский Константин [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

присвятив її «Світлій пам’яті мого друга Юри Скобцова».

Ко<стянтин> Вас<ильович> завжди говорив, що нікого так не любив, як Юру. Юра, коли був

маленьким, був ледачий і К. В. його приохотив до навчання. Юра вже кінчав Сорбонну й

пр<еподобний> Peo задав йому написати кандидатський твір про походження свята Покрова

Богородиці й про знамениті Його храми. І ось, замість твору, розстріл, без усякої провини. Дуже

все це жахливо, але на все воля Божа!

Поважаюча Вас і віддана Софія Пиленко

НЕХАЙ МОЧУЛЬСЬКИЙ ЗАМОВИТЬ ЗА МЕНЕ СЛОВО, з листа М. Цвєтаєвої С.

Андроніковій-Гальпериній від 16 вересня 1931 р.

Дорога Саломеє, нині ранком послала на Вашу адр<есу> листа Мочульському з ось яким

проханням: він – друг перекладача Шюзвіля, а Шюзвіль учасник ви<давницт>ва «Bossard» і, крім

того, знає мене 14-літньою гімназисткою в Москві (я тоді писала французькі вірші, а Шюзвіль –

здається – російські). Словом, Шюзвіль усіляко до мене розташований, проте, на жаль,

«боязкуватий був Ваня (Jean Chuzeville!) бідний», боїться «нових» віршів, – отож, мені потрібно, щоб Мочульський замовив слово за мого «Молодця», напирав не на його лівизну, а на народність

(епічність).

ПЕРЕТВОРИВ СОЛОВЙОВА В ПЕРСОНАЖ КОМІЧНОЇ ОПЕРИ, з розвідки Д.

Галковського «Нескінченний глухий кут»

Мочульський, будучи емігрантським саморобником (гаснуча російська думка породила тоді цілу

плеяду подібних компіляторів), лиш слухняно відтворив звичайний тон соловйовства. Того

горезвісного соловйовства, яке остаточно перетворило особистість самого Соловйова в те, що

німці називають «персонажем комічної опери».

Document Outline

16_sept_1931