Мочульский Константин [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

російським селянином і поганяв стілець, наспівуючи, то іспанським ідальго, котрий

декламував кастильські романси...

На поверхні були ігри з братами й сестрами, казки й вірші, а в глибині душа дитини жила в

таємничому світові, у баченнях і містичних мріях, і ця «нічна свідомість», напівдійсність й

напівсон, почуття, майже невимовні словами, і визначили всю його подальшу долю.

ВІДМОВА ВІД «ЗАТИШКУ ТЕМНОСИНЬОЇ КІМНАТИ», з рецензії К.

Мочульського «Анна Ахматова. «Anno Domini»

Цей збірник складається з трьох частин: крім передруку повністю вже відомого

нам «Подорожника», у ньому поміщено 14 віршів, об’єднаних заголовком «Anno

Domini MCMXXI» (всі вони написані в 1921 році), 15 віршів, названих «Голос

пам’яті», котрі відносяться до різних епох від 1914 до 1921 років.

На сторінках цієї книги відбиті етапи восьмирічного творчого шляху; у ній

перемежовуються різні манери, сплітаються несхожі мотиви, звучать

співзвуччям дисонуючі голоси. Важко проводити межі, коли проміжок часу

порівняно невеликий, а еволюція техніки поета так поступова й органічна. Все-

таки, думається, своєрідність художньої фактури Ахматової епохи «Чоток» може

бути досить ясно розпізнана від стилю «Білої зграї». Вірші 21 року, у свою

чергу, виділяються особливостями нової «третьої» манери.

Вірші «Чоток» – граціозні й ледь вигадливі. Вони переливаються ніжними

відтінками й примхливими зламами, ковзають поверхнею душі. При блискаючій

грі дрібних хвиль глибини залишаються незбуреними. …Це вірші interiera,

«чарівних» дріб’язків, естетичних радощів і суму. Мотиви нерозділеного

кохання, туги й очікування ще не закріплені болем і розпачем.

В «Чотках» уже знайдена різка виразність слова, але ще немає пафосу; є

манера, але відсутній стиль.

Епоха «Білої зграї» знаменує собою (1915-1917 рр.) різкий злам ахматівської

творчості, величезний зліт до пафосу, поглиблення поетичних мотивів і

закінчена майстерність форми. Поет залишає далеко за собою коло інтимних

переживань, «затишок темно-синьої кімнати», клубок різнобарвного шовку

мінливих настроїв, вишуканих емоцій і примхливих наспівів. Він стає суворішим,

суворішим й сильнішим. Він виходить під відкрите небо і від солоного вітру й

степового повітря росте й міцніє його голос.

МОЄ ЖИТТЯ ТЕБЕ НЕ ПОТРИВОЖИТЬ, вірш К. Мочульського, записаний в

альбом Г. Ахматовій

Своей любовию не запятнаю,

Не затуманю ясности твоей.

Снежинкою у ног твоих растаю,

Чтоб ты была спокойней и светлей.

В твоих глазах я не оставлю даже

Неуловимого воспоминанья.

Когда умру, Господь мне верно скажет,

Кому нужны были мои страданья.

Ни жизнь моя тебя не потревожит,

Ни смерть моя тебя не огорчит,

Но сладко верить, что на смертном ложе

Твой милый образ душу посетит.

ЦІ ЛЮДИ БУЛИ ІНТЕЛЕКТУАЛАМИ, зі спогадів Г. Мацнєва

Звичайно, російська культура справила на мене колосальний вплив. У кожної людини є своє

емоційне середовище, яке формується з того, що ви читали, чули в дитинстві й в отроцтві. У віці

16 років я багато читав Достоєвського, він був для мене Богом.

І я постійно обертався в російському середовищі. В дитинстві я зустрічав багатьох людей ще з

старої російської еміграції. Це були блискучі люди, наприклад, Адамович. Костянтин

Мочульський, автор чудової книги про Достоєвського, був моїм хрещеним батьком.

Ці люди були інтелектуалами, говорили п’ятьма мовами, і хоча багато хто з них жив в дуже

скрутних матеріальних умовах, всі вони були високо освічені. Це було дуже цікаве середовище. У

мого батька збиралося ціле товариство, набагато культурніше й витонченіше, ніж французька

буржуазія. Я виріс серед них. Але, звичайно, я одержав французьку освіту, ходив до ліцею, як і всі

французи.

НА ВСЕ ВОЛЯ БОЖА, з листа С. Пиленко Г. Федотову від 17 грудня 1947 р.

Скільки за ці роки пішло гарних людей, дорогих друзів – Ілля Іс<идорович>, от<ець> Сергій

Булгаков. Обоє для мене дуже дорогі, а тепер Мочульський! Зараз одержала листа, він пише: «і

духовно мені чудово. Це головне. Але, видно, що кінець уже близький».

Я тільки що днями одержала його книгу «Достоєвський», прекрасно видану. Ми тепер щовечора

читаємо її вголос.

Так і згадуєш його лекції про Дост<оєвського>. Книгу він мені вручив з сердечним написом, але

особливо мене торкнуло те, що він